Мама свого Сина. Я і Україна в боргу перед Лесею Корчак...

Її останніми словами сказаними мені у телефонній розмові в середу ввечері були- "Не турбуйся за мене, бережи дітей". Колись ті самі слова сказав мені Гія, за місяць до своєї смерті.

"Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те що не вмирає" - писала колись моя улюблена Леся Українка.

У ніч з п'ятниці на суботу з життя пішла інша Леся-українка, мати Георгія Гонгадзе.

Вона пішла з життя тихо. Мало хто знав про її хворобу. Вона не підпускала до себе нікого. Прояв слабкості був для неї недопустимим. Вона, також, відмовлялися від лікування. Можливо, бажаючи нарешті возєднатись зі своїм сином там в раю, де життя є вічним.

Її останніми словами сказаними мені у телефонній розмові в середу ввечері були- "Не турбуйся за мене, бережи дітей".

Колись ті самі слова сказав мені Гія, за місяць до своєї смерті.

Син і Мама

"Бережи дітей" - сказав він у серпні 2000-го. Я тоді ще була заскочена - про що він говорить, що має на увазі. Можливо і він також відчував наближення свого кінця.

Вони обидвоє так хотіли цих дітей. Вона годувала мене здоровою іжею, руками витискала соки з гранатів та буряка, лише, щоб діти в моїй утробі мали достатньо вітамінів. Малеча справді народилась міцна та здорова.

Потім, коли народились Нана та Соломія, Леся не давала мені прати підгузники у порошку, лише в господарському милі, щоб все було лише натуральне.

Вона робила малечі безкінечні масажі і переживала весь час, щоб у мене в грудях було достатньо молока, щоб вигодувати двох здорових дітей.

Вона мріяла вчити їх музики і водити на танці і казала, що щаслива, бо нарешті має дівчаток, яких може причепурювати.

Нана, Соломія, Мирослава і Георгій Гонгадзе

Але коли Гія пішов, їй було важко їх бачити. Вона завжди просила їх фото, якими були завішані стіни її кімнати, але іі серце розривалось, бачити їх без Георгія.

Вона так турбувалась не лише про власних дітей. Після того, як їй вдалось виростити сина-богатиря, котрому після народження, з вагою у півтора кілограми, лікарі не давали шансів на виживання, вона виходила десятки дітей.

Померла мама Георгія Гонгадзе. Час і місце похорону

Малюки з церебральним паралічем ставали у неї на ноги. У Лесі були чудо творчі руки, вона мала талант від Бога. У п'ятницю вночі, вона назавжди до нього відійшла.

Тепер вона там на небесах, разом зі своїм єдиним сином дивляться за нами.

Леся Корчак з мамою, Львів, 1950-ті рр.

Нам же залишається берегти наших дітей тут на землі і потурбуватися про їх майбутнє. Сьогодні багато з них стоять на майданах, вони воюють за своє право жити гідно.

Ми виховали достойне покоління. Але наше завдання збудувати їм фундамент, на якому вони збудують цю державу .

Вічна пам'ять Лесі Корчак, яка виростила і виховала Героя України. Ти будеш жити у наших серцях. А я і напевно вся Україна будемо перед тобою у вічному боргу.

Дивіться також:

1993: Георгій Гонгадзе повернувся в Україну з Абхазії. ВІДЕО

"Грузин, бля..." та інше вибране із "плівок Мельниченка"

Документи журналіста часів війни у Грузії. ФОТО

Інтерв'ю з Лесею Гонгадзе

Кучма про Гонгадзе до його зникнення. СТЕНОГРАМА

Кучма про Гонгадзе після його зникнення. СТЕНОГРАМА

Інші матеріали за темою "Гонгадзе"

Антон Дробович: На захист Чайковського від маразматиків та Національної музичної академії від ганьби

Музакадемія точно має носити якусь іншу назву. Назву яка відсилатиме до власної історії, мелосу і музичної традиції, а не за інерцією тягнутиме рішення сталінських комуністів

Меланія Подоляк: Ми і це переживемо. І переможемо

Світ потурав тиранам і вбивцям, не визнавав самобутності, заплющував очі. Зараз розвиднюється. Але для цього треба були ракети по наших містах, геноцид, і неосяжні, нескінченні жертви. Століттями в центрі Європи системно викошують найсміливіших, які несуть на прапорі те, про що цивілізований світ, таке враження, тільки на папері вміє писати. Ми і це переживемо, і переможемо. Просто ніхто ніколи НАСПРАВДІ не зрозуміє, що сталось. Як і раніше не розуміли

Сергій Громенко: План Д10: як назавжди перемогти Росію

Нинішня російсько-українська війна – не випадковість. І мало хто вірить, що Росія просто так вгамує свої апетити. Правда полягає в тому, що простого виведення російських військ з України недостатньо. Щоб покоління наших дітей не пережило війну вдруге – нам потрібно назавжди перемогти Росію

Юрій Гудименко: Si vis pacem, para bellum

Війна точно буде ще. Може, за рік. Може, за сто. Але буде неодмінно. І до неї треба бути готовим щохвилини. Щосекунди. Всім. Що треба робити? Бути готовим. Мати армію сильнішу, ніж у них. Мати зброю краще, ніж у них. Мати розвідку краще, ніж у них. Мати економіку, мати науку, і головне – мати розуміння, що ти у небезпеці постійно. Si vis pacem, para bellum