Мама свого Сина. Я і Україна в боргу перед Лесею Корчак...

Її останніми словами сказаними мені у телефонній розмові в середу ввечері були- "Не турбуйся за мене, бережи дітей". Колись ті самі слова сказав мені Гія, за місяць до своєї смерті.

"Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те що не вмирає" - писала колись моя улюблена Леся Українка.

У ніч з п'ятниці на суботу з життя пішла інша Леся-українка, мати Георгія Гонгадзе.

Вона пішла з життя тихо. Мало хто знав про її хворобу. Вона не підпускала до себе нікого. Прояв слабкості був для неї недопустимим. Вона, також, відмовлялися від лікування. Можливо, бажаючи нарешті возєднатись зі своїм сином там в раю, де життя є вічним.

Її останніми словами сказаними мені у телефонній розмові в середу ввечері були- "Не турбуйся за мене, бережи дітей".

Колись ті самі слова сказав мені Гія, за місяць до своєї смерті.

Син і Мама

"Бережи дітей" - сказав він у серпні 2000-го. Я тоді ще була заскочена - про що він говорить, що має на увазі. Можливо і він також відчував наближення свого кінця.

Вони обидвоє так хотіли цих дітей. Вона годувала мене здоровою іжею, руками витискала соки з гранатів та буряка, лише, щоб діти в моїй утробі мали достатньо вітамінів. Малеча справді народилась міцна та здорова.

Потім, коли народились Нана та Соломія, Леся не давала мені прати підгузники у порошку, лише в господарському милі, щоб все було лише натуральне.

Вона робила малечі безкінечні масажі і переживала весь час, щоб у мене в грудях було достатньо молока, щоб вигодувати двох здорових дітей.

Вона мріяла вчити їх музики і водити на танці і казала, що щаслива, бо нарешті має дівчаток, яких може причепурювати.

Нана, Соломія, Мирослава і Георгій Гонгадзе

Але коли Гія пішов, їй було важко їх бачити. Вона завжди просила їх фото, якими були завішані стіни її кімнати, але іі серце розривалось, бачити їх без Георгія.

Вона так турбувалась не лише про власних дітей. Після того, як їй вдалось виростити сина-богатиря, котрому після народження, з вагою у півтора кілограми, лікарі не давали шансів на виживання, вона виходила десятки дітей.

Померла мама Георгія Гонгадзе. Час і місце похорону

Малюки з церебральним паралічем ставали у неї на ноги. У Лесі були чудо творчі руки, вона мала талант від Бога. У п'ятницю вночі, вона назавжди до нього відійшла.

Тепер вона там на небесах, разом зі своїм єдиним сином дивляться за нами.

Леся Корчак з мамою, Львів, 1950-ті рр.

Нам же залишається берегти наших дітей тут на землі і потурбуватися про їх майбутнє. Сьогодні багато з них стоять на майданах, вони воюють за своє право жити гідно.

Ми виховали достойне покоління. Але наше завдання збудувати їм фундамент, на якому вони збудують цю державу .

Вічна пам'ять Лесі Корчак, яка виростила і виховала Героя України. Ти будеш жити у наших серцях. А я і напевно вся Україна будемо перед тобою у вічному боргу.

Дивіться також:

1993: Георгій Гонгадзе повернувся в Україну з Абхазії. ВІДЕО

"Грузин, бля..." та інше вибране із "плівок Мельниченка"

Документи журналіста часів війни у Грузії. ФОТО

Інтерв'ю з Лесею Гонгадзе

Кучма про Гонгадзе до його зникнення. СТЕНОГРАМА

Кучма про Гонгадзе після його зникнення. СТЕНОГРАМА

Інші матеріали за темою "Гонгадзе"

Сергій Громенко: Епідемія та корупція – вибухонебезпечна суміш!

Улітку 1829 року в Севастополі був встановлений карантин проти чуми, якому були піддані усі його жителі без розбору. Внаслідок карантину настав голод, пишно розцвіли спекуляція, зловживання флотських інтендантів і корупція у середовищі чиновників.

Юрій Митрофаненко: Готуй нових борців, Холодний Яре!

Саме такими були останні слова Василя Чучупака – головного отамана Холодного Яру. Ці терени, чимось подібні до Карпат, були «непохитним та невблаганним ворогом» для більшовиків, одним з найбільш центрів опору російським окупантам.
Василь Чучупак загинув у бою з більшовиками на хуторі Кресельці, неподалік від Мотронинського монастиря. Донедавна історики не знали точної дати цього бою.

Максим Мирович: Вся правда про радянські весілля

Багато хто до сих пір згадує ці весілля як "добрі і славні радянські традиції", а я бачу в них все ж ту радянську бюрократію з її бездушністю і байдужим ставленням до особистості. Радянські весілля були як дві краплі води схожі один на одного, а наречені та їх родичі терпіли під час організації такого процесу безліч дрібних принижень.

Андрій Руккас: «Сірожупанникам» – 102 роки!

12 лютого не лунала могутня "Слава Сірожупанникам!". Ніхто в Збройних Силах України не перейняв старих бойових традицій. Немає у нас новітніх "Сірих" чи "Сірожупанників". З якої причини – не знаю. Може колір не подобається, може жупани посмішку викликають, а може іще щось… Проте, вони заслужили на нашу пошану.
Тож "Слава Сірожупанникам!"