Як декомунізувати Артема і врятувати Кавалерідзе

Вести мову про скульптуру Кавалерідзе у Святогірську, пам’ятник Артему, потрібно фахово і враховуваючи три фактори: мистецький, ідеологічний і технологічний.

Вести мову про скульптуру Кавалерідзе у Святогірську, пам’ятник Артему, потрібно фахово і враховуваючи три фактори: мистецький, ідеологічний і технологічний.

З мистецької точки зору ця скульптура в багатьох аспектах є унікальною. На сьогодні це є найвищий у Європі об’єкт у стилі кубізму – 22 метри у висоту, а з постаментом – усі 28. І водночас це найважча бетонна скульптура у світі – понад 800 тонн.

У таких масштабах аналогів у світі не існує, це треба розуміти. До того ж, це робота Івана Кавалерідзе, достатньо сильної фігури в українському культурному просторі. ЮНЕСКО назвало митця "українським Мікеланджело".

"Історична правда" публікує цей матеріал з люб’язного дозволу автора та редакції "Радіо Свобода".

Якщо ж оцінювати пам’ятник Артему з ідеологічної точки зору, то він є яскравим відображенням тогочасної хвилі творення фейкових кумирів.

Ми пам’ятаємо, яким потужним був культ нових богів соціалістичної ери: Стаханова, Паші Ангеліної, і Артем теж із цієї низки. Це була ідеологія Луначарського і Горького – творення нової комуністичної релігії. Це була одна із форм існування Радянського режиму.

Для Кавалерідзе ж це була лише нагода створити щось геніальне, скульптуру небаченого масштабу, і він цією нагодою скористався. А те, що політичні хвилі в той час (а це був 1927 рік) піднесли на гребінь саме цей образ, це вже не його вина.

Якщо придивитися об’єктивно, то цей монумент ні портретно, ні антропологічно не має нічого спільного з реальним образом більшовика Артема. Це абсолютно кубічна річ, за реалістичними канонами вона досить формальна і далека від дійсності. А з точки зору мистецтва – це унікальний витвір.

 "Пам’ятник Артему" – назва пам’ятника, встановленого на Лисій горі, на правому березі річки Сіверський Донець. Пам’ятник споруджено в 1927 році на честь більшовика Федора Сергєєва (Артема). Автор пам’ятника – скульптор Іван Кавалерідзе

І ще я хочу дещо пояснити тим, хто вимагає негайного демонтажу скульптури. Вони навіть не уявляють, наскільки цей пам’ятник унікальний і з технологічної точки зору. Це – залізобетонна конструкція, настільки надійно вмонтована в скелю, що демонтувати її неможливо жодним чином.

Кавалерідзе у той час зумів знайти фахівців, що мали власні секрети і свою технологію, яка на сьогодні втрачена.

Це не пам’ятник Щорсу в Києві, який можливо (і слід) демонтувати і перенести на територію музею. І не "Батьківщина-Мати", зі щита якої, хай і непросто, але можна зняти радянський герб. Тут все набагато складніше.

Скульптура Кавалерідзе не переміщується, не зрізується і його неможливо ліквідувати жодним чином. Можна хіба що підірвати пам’ятник разом зі скелею, спричинивши невеликий землетрус.

А тепер давайте запитаємо самі себе: чи слід так зробити? Пам’ятник Кавалерідзе розташований не в місті, не в населеному пункті, а на незаселеній території, він органічно вписується в ландшафт.

 Свято-Успенська Святогірська лавра – православний чоловічий монастир у Святогірську (Донецька область). А на горі височіє пам'ятник більшовику Федору Сергєєву (Артему). Автор пам’ятника – скульптор Іван Кавалерідзе

Згідно закону про декомунізацію – ця скульптура належить до винятків, а саме як пам’ятка мистецтва національного значення, розташована на території державного історико-культурного заповідника, що має спеціальний статус, та є частиною Музейного фонду України.

Але не залишати ж все, як є! Там слід створити цілий комплекс, пояснюючи людям суть більшовицької пропаганди, отой механізм творення фейкових кумирів, який лежав у основі радянської ідеології. Це матиме і свій виховний момент, і стане своєрідним запобіжником від повернення минулого. Це, на мою думку, буде вирішенням багатьох проблем.

Мудрим рішенням буде зберегти для нащадків правдиву пам’ять про своє минуле і про своїх геніальних митців, знявши з них ідеологічну полуду радянщини. Власне, це і буде декомунізація, якої ми всі так потребуємо. Кон’юнктурний Артем відійде в минуле, геніальний Кавалерідзе залишиться із нашими нащадками.

Роберт Чижевський: Друге життя одного прапора

Під час свого прощального візиту до Києва Президент Анджей Дуда подарував Президентові України Володимиру Зеленському копію одного історичного прапора. Під ним билися повстанці 1863 року – повстанці з відділу Едмунда Ружицького.

Михайло Косів: Мова, релігія, прапор і герб. Як приймали Конституцію України

Якщо Конституція США складається з 18-ти статей, то в нашій Конституції є 161 стаття основного змісту: ми розписали всі сфери суспільного, економічного, політичного, оборонного, культурного, релігійного життя дуже чітко. Я був тоді членом Президії Верховної Ради, головою Комісії з питань культури і духовності. Отож всі гуманітарні норми, закладені в Конституції, проходили через наш Комітет і через мене особисто. Пам'ятаю, скільки було суперечок навколо десятої статті про мову.

Олексій Мустафін: Вбивство на Відовдан. Міфологія на крові

28 червня 1914 року у Сараєві був вбитий спадкоємець австрійського та угорського престолів ерцгерцог Франц Фердинанд та його дружина Софія. Замах влаштувала невелика – кількість її учасників навряд чи сягала й двох десятків чоловік - підпільна організація "Молода Боснія". Проте на "завдання" вирушили одразу шість бойовиків. З них троє були хворі на туберкульоз - відтак втрачати їм, по суті, було нічого.

Вахтанг Кіпіані: Блакитний стяг з золотою тамгою Ґераїв

У мене з кримськотатарським прапором особливі стосунки з 2004-го. У кінці Помаранчевої революції на політфорумах УП і "Майдан" (соцмереж тоді не було ще) народилась ініціатива організувати не штабну, а народну акцію підтримки подій у Києві і пояснити рацію мешканцям сходу та півдня. Тоді панувала ілюзія, що це вони просто не знають, що відбувається і треба приїхати й особистим прикладом щось довести їм, тоді вони перестануть підтримувати кримінального виродка Януковича.