АНОНС: «Тріумф людини». У Києві представлять виставку про українців у таборах ГУЛАГУ

ГУЛАГ нещадно експлуатував своїх в’язнів, аби витиснути з них максимум і перетворити на слухняних «будівників комунізму». Але українці, кинуті в табори, зберігали гідність, гуртувалися в мережі спротиву та, врешті-решт, спричинилися до повстань, які цю систему розвалили. Про них розповідає виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ».

Проект представлять 8 травня — у день завершення Другої світової війни у Європі, повідомляє УІНП.

 

Комуністична влада створила перші концентраційні табори в Європі ще в 1918–1921 рр. У числі перших в’язнів були й українці — вояки Армії Української Народної Республіки.

Відтоді українці стали постійним "населенням" мережі терору та експлуатації ОГПУ—НКВД—МВД аж до 1990-го, коли на волю вийшов останній українець-політв’язень.

Міністри УНР, митці "Розстріляного Відродження", "класово ворожі елементи", науковці?"шкідники", учасники українського визвольного руху, репресовані за сфабрикованими звинуваченнями, дисиденти та священнослужителі — вони були приречені на повільну смерть на лісоповалах, "комуністичних будівництвах", копальнях за Полярним колом чи секретних дослідних установах ("шарашках") або тюремних психлікарнях.

Проте три повстання — Норильське, Кенгірське й Воркутинське струсонули систему радянських концтаборів так, що тоталітарний режим мусив більшість таборів закрити. І українські в’язні теж були серед тих, хто забив останній цвях в труну ГУЛАГу.

"Українці складали понад половину в’язнів ГУЛАГу в 1953 році. Це були представники всієї нації: селяни, політики, духовенство, культурна еліта. Проте комуністичний режим не досяг своєї цілі – винищити їх.

Українські в’язні були серед тих найактивніших, хто зруйнували імперію ГУЛАГу і всю комуністичну державу. Багатолітній в’язень Левко Лук’яненко написав Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, що став вироком Радянському Союзові", — говорить Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Організатори:

Український інститут національної пам’яті, Центр досліджень визвольного руху, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", Галузевий державний архів СБУ.

Автори: Ігор Бігун, Володимир Бірчак, Володимир В’ятрович, Леся Бондарук, Олеся Ісаюк, Анна Олійник, Ярина Ясиневич

Над проектом працювали: Наталія Бик, Богдан Завітій, Іван Кішка, Петро Клим, Андрій Когут, Катерина Ніколаєнко, Олена Шарговська, Назар Ясиневич, Дмитро Вортман.

Медіа-партнери: Радіо Свобода, ТСН.ua, Історична правда, Gazeta.ua, Укрінформ, телеканал Еспресо.

Час: 8 травня, середа, 14:00

Місце: вул. Хрещатик, 22, (біля будівлі Головпоштамту)

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.

Паросля: російське ІПСО, на яке повелися польські дослідники

У сучасній польській історіографії початком так званої "Волинської різанини" вважається масове вбивство населення польської колонії Паросля у лютому 1943 року. Цю акцію вже тривалий час намагаються приписати першій сотні УПА Григорія Перегіняка – "Коробки". Кілька років тому у цій історії мало бути поставлено крапку, адже російські спецслужби оприлюднили документ, який начебто повністю підтверджує версію польських дослідників.

ТОП-10 міфів про Волинську трагедію

У колективній пам'яті поляків сприйняття УПА та ОУН існує майже виключно в рамках наративу про "Волинську різанину". А політичні оцінки подій 1940-х років закріплені на рівні законодавства. Центр стратегічних комунікацій розібрав 10 ключових складових цього наративу.

Наша Леді Хо-Хо, або ж як ефективно заохочувати до колабораціонізму

Що таке колабораціонізм — і чи завжди він означає зраду? Де закінчується прагнення вижити та починається свідома співпраця з ворогом? Чому те, що для одних було ганьбою, для інших ставало звитягою і справою національного порятунку? Історик Пйотр М. Маєвський, простежує історію колабораціонізму від античности до Другої світової та сягає сучасної російсько-української війни. Публікуємо уривок із книжки, яка незабаром вийде друком у видавництві "Локальна історія".