АНОНС: «Тріумф людини». У Києві представлять виставку про українців у таборах ГУЛАГУ

ГУЛАГ нещадно експлуатував своїх в’язнів, аби витиснути з них максимум і перетворити на слухняних «будівників комунізму». Але українці, кинуті в табори, зберігали гідність, гуртувалися в мережі спротиву та, врешті-решт, спричинилися до повстань, які цю систему розвалили. Про них розповідає виставка «Тріумф людини. Мешканці України, які перемогли ГУЛАГ».

Проект представлять 8 травня — у день завершення Другої світової війни у Європі, повідомляє УІНП.

 

Комуністична влада створила перші концентраційні табори в Європі ще в 1918–1921 рр. У числі перших в’язнів були й українці — вояки Армії Української Народної Республіки.

Відтоді українці стали постійним "населенням" мережі терору та експлуатації ОГПУ—НКВД—МВД аж до 1990-го, коли на волю вийшов останній українець-політв’язень.

Міністри УНР, митці "Розстріляного Відродження", "класово ворожі елементи", науковці?"шкідники", учасники українського визвольного руху, репресовані за сфабрикованими звинуваченнями, дисиденти та священнослужителі — вони були приречені на повільну смерть на лісоповалах, "комуністичних будівництвах", копальнях за Полярним колом чи секретних дослідних установах ("шарашках") або тюремних психлікарнях.

Проте три повстання — Норильське, Кенгірське й Воркутинське струсонули систему радянських концтаборів так, що тоталітарний режим мусив більшість таборів закрити. І українські в’язні теж були серед тих, хто забив останній цвях в труну ГУЛАГу.

"Українці складали понад половину в’язнів ГУЛАГу в 1953 році. Це були представники всієї нації: селяни, політики, духовенство, культурна еліта. Проте комуністичний режим не досяг своєї цілі – винищити їх.

Українські в’язні були серед тих найактивніших, хто зруйнували імперію ГУЛАГу і всю комуністичну державу. Багатолітній в’язень Левко Лук’яненко написав Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, що став вироком Радянському Союзові", — говорить Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Організатори:

Український інститут національної пам’яті, Центр досліджень визвольного руху, Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького", Галузевий державний архів СБУ.

Автори: Ігор Бігун, Володимир Бірчак, Володимир В’ятрович, Леся Бондарук, Олеся Ісаюк, Анна Олійник, Ярина Ясиневич

Над проектом працювали: Наталія Бик, Богдан Завітій, Іван Кішка, Петро Клим, Андрій Когут, Катерина Ніколаєнко, Олена Шарговська, Назар Ясиневич, Дмитро Вортман.

Медіа-партнери: Радіо Свобода, ТСН.ua, Історична правда, Gazeta.ua, Укрінформ, телеканал Еспресо.

Час: 8 травня, середа, 14:00

Місце: вул. Хрещатик, 22, (біля будівлі Головпоштамту)

Серце, самогубство чи вбивство? Як загинув Василь Стус

Уночі з 3 на 4 вересня 1985 року в карцері табору особливого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл. пішов із життя 47-річний поет і правозахисник Василь Стус. Версій, чому це сталося, кілька. Але я певен...

Квота на розстріл "ворогів народу": як праонука знайшла справу репресованого прадіда

У травні цього року при Архіві національної пам`яті відкрився Консультаційний центр з пошуку інформації про репресованих. Весь цей час співробітники допомагають сотням людей дізнатися, в яких архівах можуть зберігатися таємниці їхніх репресованих родин. Вікторія Тараненко з Дніпропетровщини стала однією з перших, кому вдалося знайти справу свого репресованого прадіда та нарешті дізнатися, за що його арештував НКВД у часи Великого терору.

Ігор Галагіда: «Зміна парадигми – з катів на жертви»

З одного міліцейського документу. Після вбивства українців правоохоронці розпочали слідство. Люди, що вижили, розповіли, що бандити ставили їм питання: хто з них русин, хто – поляк? Того, хто виявлявся русином, – убивали. Ми поки що не знаємо, хто вчинив цей злочин – члени підпілля чи просто бандити, але навіть другий варіант вказує на те, що й кримінальна діяльність могла все ж мати національний характер.

Де сховані «камені спотикання»?

Значно легше цькувати окремих представників спротиву, а всіх незгодних загалом звинуватити у антисемітизмі («вони проти єврейського проекту, вони не хочуть вшанувати жертви Голокосту!»). Але люди не дурні і не засліплені, вони бачать, хто щиро вболіває за збереження пам’яті жертв, а хто цинічно піариться на цій пам’яті.