Кілька штрихів до історії про Олексія Алчевського

Нещодавно «Історична правда» опублікувала статтю Олега Вишнякова та Івана Дубченка "Олексій Алчевський. Українець, який нам потрібен". Пра-праонука Олексія Алчевського, харківʼянка Олена Рофе-Бекетова має свій погляд на одного з перших українців-олігархів


 

Статтю про Олексія Алчевського автори писали з теплом і вдумливо. Утім, маю кілька уточнень до біографії мого славного пра-прадіда:

1) Олексій Бекетов спочатку став Академіком архітектури у 1894 році, створивши проєкт "абстрактної" публічної бібліотеки, а вже потім розробив проєкт саме Публічної бібліотеки, що зараз носить ім'я Короленка (1899-1901 рр.);

2) Олексій Кирилович був одним з багатьох інших меценатів, що підтримали будування публічної бібліотеки; крім того, проект бібліотеки Олексій Бекетов створив на безоплатній основі, це був його внесок в справу будування бібліотеки;

3) Навряд чи Олексій Алчевський сплачував за будівництво чи проект будинку нинішнього Харківського художнього музею, бо це була приватна садиба;

Можливо, автори мали на увазі той будинок, що зараз є виставковою залою Харківського художнього музею (а з самого початку саме ця будівля і була будівлею школи Христини Алчевської);

У школі Христини Алчевської
У школі Христини Алчевської

4) Олексій Алчевський мав два прохання-пропозиції до Вітте: він, в першу чергу, просив державне замовлення, а, вже якщо в замовленні буде відмовлено, просити випуск облігацій.

На жаль, все відбулося саме так, як і написано в статі: "... Міністерство фінансів повністю і безапеляційно відмовило Алчевському та його компанії у будь-якій підтримці та допомозі".

Тут, до речі, цікаво згадати, що, як тільки завод перейшов до рук Рябушинських, держава зробила те саме замовлення, про яке так прохав Олексій Кирилович.

5) В родині зберігається останній лист Олексія Кириловича; з цього листа досить ясно видно, що, на превеликий жаль, той останній крок Олексій Кирилович зробив за своїм бажанням.

Але Олексія Кириловича настільки поважали і любили в Харкові, що, навіть, не зважаючи на те, яким чином було закінчено його життя, Алчевського поховали на кладовищі всередині огорожі.

Коли у 1970-ті роки кладовище переносили, міська влада відмовилася переносити прах Олексія Алчевського.

Акція Донецько-Юріївського металургійного товариства,засновником якого був Олексій Алчевський
Акція Донецько-Юріївського металургійного товариства,засновником якого був Олексій Алчевський

В своїй роботі "Уроки кризиса" Ленін написав:

"Уроки кризиса, разоблачающего всю нелепость подчинения общественного производства частной собственности, так назидательны, что теперь и буржуазная печать требует усиления надзора — напр., над банками.

Но никакой надзор не помешает капиталистам основать во время оживления такие предприятия, которые неминуемо потом банкротятся.

Алчевский, бывший основателем обанкротившихся земельного и торгового банков в Харькове, доставал себе правдами и неправдами миллионы рублей для основания и поддержки горнопромышленных предприятий, суливших золотые горы.

И заминка в промышленности погубила эти банки и горные предприятия (Донецко-Юрьевское общество)".

Цієї характеристики від "вождя пролетаріату" вистачило як раз до кінця СРСР; ім'я Алчевського було або взагалі викреслено, або згадувалося виключно в негативному світлі.

Тому родині було відмовлено в тому, щоб перенести його поховання (хоча могили Христини, Христі, Івана Алчевських, Олексія Бекетова було перенесено).

А, загалом, стаття дуже гарна, її багато перепощують в соціальних мережах. Тим більш гірко бачити, що розповсюджуються помилки замість історичної достовірності.

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Шоста зупинка. Площа Лесі Українки

Поруч інституту був великий універмаг, Печерський. І там час від часу траплялися дива у вигляді імпортних товарів. Проте навіть коли ці товари з'являлися, і коли ти в боротьбі та навіть бійках доходив у кількагодинній черзі до омріяного прилавку, виявлялося, що купити їх на зарплатню інженера не завжди було легко. І дівчата придумали геніальний вихід

Андрій Руккас: Сто років бою біля Чорного Острова

Крім Євгена Мишківського, в бою біля Чорного Острова полягли козаки Іван Литовченко та Йосип Продиус, пропав безвісті бунчужний Олекса Фількевич. У 100-ту річницю бою, в Чорному Острові відкрили пам'ятний знак на честь загиблих героїв. А от чи є вулиця імені Євгена Мишківського у Тернополі?! Схоже, що немає

Юрій Юзич: Пластуни віднайшли у Відні могилу начштабу корпусів УГА Фердинада Льонера

Хто такий Фердинад Льонер (Ferdinand Lohner)? Уродженець Сараєво, австрійський німець. Випускник віденської академії генштабу 1914 року. Відзначений кількома хрестами за хоробрість на італійському фронті. Добровольцем вступив до УГА.

Наталка Діденко: Тролейбус номер 15. Зупинка «Вулиця Івана Кудрі». П`ята зупинка

Боєнська вулиця, сповнена тваринного жаху в прямому сенсі, Іван Кудря, за яким тягнеться шлейф крові та нищення, трагедії Жовтневого палацу та Хмарочоса Гінзбурга, а тепер готелю `Україна`, які стоять практично поруч, дивляться один на одного – усі ці місця та імена якось фантастично сплелися драматичними нитками нашої історії.