Фіолетове проміння Петлюри. Фейки столітньої витримки

"Оповіщення. Оповiщаю до вiдома населення Черниговщини, що з 28-го сiчня ц. р. проти большовикiв, якi йдуть вiйною на Украiну, та грабують i нищать народне добро, будуть пускатись фiолетове промiння (лучi), яке ослiпляє людину.

Це промiння однаково ослiпляє i тодi, коли людина до нього стоiть спиною. А для того, щоби запобiгти ослiплення, пропоную населенню ховатись в льохи, землянки i взагалi в такi помешкання, куди це промiння не може проникнути.

Повiдомляю Вас громадяне, аби уникнути неповинних жертв серед населення. Головне командування"

 

Подібні оголошення поширювали наприкінці січня 1919 року на Чернігівщині та в Києві, коли більшовицькі війська підходили під столицю УНР.

Ще за правління гетьмана чутки про існування чудодійних фіолетових променів смерті, що нібито використовувалися союзниками на Західному фронті, дісталися України. Зокрема, німецькі солдати в Україні поширювали свідчення, що американці на Західному фронті використовують хімічні промені, які масово осліплюють ворога.

Любителі конспіративних теорій стверджували навіть, що німці спеціально вивозять осліплених солдатів поза межі Німеччини, щоб не викликати паніку в країні – начебто до одного Києва привезли аж 3600 сліпців!

Після завершення Першої світової війни володіння смертоносною зброєю почали приписувати французькому десанту, що висадився в Одесі наприкінці 1918 року.

На початку наступного року українська преса повідомляла, що "до Київа прибули i висилаються на фронт найновiшої конструкцiї французькi панцирнi автомобiлi з спецiяльними на них пристроями для фiолетового промiння".

Хоча "промені смерті" були вигадкою, в неї вірили не лише звичайні обивателі, а й українські політики. Зокрема, головний переговорник з французами генерал Греків згадував, що цей вундерваффен надзвичайно цікавив Винниченка:

"засіб … особливо цікавив голову ідейної антимілітарної демократії, і він кілька разів наполегливо підтверджував мені потребу за будь-яку ціну дістати "хоч парочку" таких засліплювачів для курського й харківського фронтів".

 

Та й наче Петлюра був не проти, щоби французи дійсно "прислали "ослепители"" (щоправда, дані про це походять з прорадянської емігрантської газети "Українські вісти").

Олексій Мустафін: Останній трибун Рима. Любові й ненависті Коли ді Рієнцо

Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.

Олексій Мустафін: По каву на Страдуні. Військова авантюра, яка зламала Югославію

Однією з ключових подій хорватської Війни за незалежність і розпаду "другої" Югославії стала облога Дубровника. Міста, яке ще з 1972 року було демілітаризоване і формально перебувало під захистом ЮНЕСКО. Попри це командування югославської армії вирішило встановити над ним військовий контроль. Надто спокусливою йому здавалася перспектива "відрізати" від Хорватії усю Південну Далмацію.

Сергій Громенко: Історія російського імперіалізму і колоніалізму (чернетка гранднаративу). Частина ІІ

У період 1917–1921 рр. відбувся колапс Другої російської імперії, а контрольована більшовиками територія у 1918–1919 рр. стиснулася до меж XVI століття. Своє прагнення незалежності продемонстрували більшість народів колишньої Росії, і деяким з них вдалося створити власні держави. Через це пройшли всі переможені у Першій світовій війні імперії.

Олексій Мустафін: Формула миру, вагітна війною. Спроба примирити протестантів з католиками, яка ще більше посварила їх між собою

Закон Священної Римської імперії, схвалений рейхстагом 1555 року в Авгсбурзі, у світі більше відомий під іменем Авгсбурзького релігійного миру. Адже він вперше – і фактично, і юридично - визнав за підданими імператора, які були християнами, право обирати конфесію.