Навіщо глум над Бабиним Яром?

На історичну політику в Україні не повинні мати жодного впливу російські олігархи. Не грошовим мішкам, які є спонсорами режиму країни-агресора формувати погляд на наше минуле

Пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям
Пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям
Фото зі сторінки національного заповідника

Почнемо не з концепту. Я твердо переконаний, що на історичну політику в Україні не повинні мати жодного впливу російські олігархи. Не грошовим мішкам, які є спонсорами режиму країни-агресора формувати погляд на наше минуле. Так, вони можуть вносити пожертви в українські проєкти, але не впливати на їхній зміст. І ті українці, які толерують схожі проєкти і легітимізують їх чинять глибоко аморально.

Тепер що до концепту. Будь-який музей, а особливо сучасний наративний музей створюється з метою розказати історію. Історія про Бабин Яр трагічна. Наші діти і в Україні, і всюди в світі повинні зробити все, щоб такі трагедії більше не повторювалися.

Це була б мета музею у будь-якій демократичній європейській країні. Музей повинен доступно і глибоко розказати історію того, що відбувалося в Києві та й всюди у Європі під час Другої Світової війни. Нацисти людей вбивали лише через те, що вони були євреями, ромами, хворими чи українськими націоналістами.

Раніше це чинив ленінсько-сталінський режим, який аж до війни був союзником режиму гітлерівського. Мета музею розказати правду про жертв, їхніх вбивць, пояснити, чому так відбулося і вшанувати пам'ять загиблих. Концепт такого музею пишеться так, як сценарій художнього фільму.

А сценарії бувають хорошими чи поганими. Людина потрапляє у простір музею і переживає подорожуючи ним розповідь про певний період. Це документальна розповідь з фокусуванням на окремих долях чи подіях. Так, широко використовуються мультимедіа, відео, аудіо, навіть запахи чи відчуття трави під ногами, коли це потрібно.

Але це історія про трагедію жертв, коли говоримо про Бабин Яр. У російсько-олігархічному проєкті Хржановського про жертв ні слова. Вони згадуються, але проєкт не про них. Жертвами і катами навіщось мають стати відвідувачі.

Так як у його проєкті "Дау. Наташа" нічого про Ландау. Ім'я фізика стало лише приводом для піару молодого російського хлопця, який за десятки мільйонів російських грошей експериментував у Харкові.

Так і десятки тисяч жертв Бабиного Яру для російських олігархів привід принизити українців, а для художнього керівника заробити на власних абсурдних психологічних експериментах. Бо концепт не про жертв, а про ці експерименти. Автор концепту мав би, як виглядає піти вчитися у медичний університет, щоб потім експериментувати у психіатричній лікарні.

До чого тут Бабин Яр? Я розумію історика Карела Беркгофа ( хоча не погоджувався з ним у деяких історичних трактуваннях ), який з критикою покинув проєкт. Я не розумію членів наглядової ради, які там ще залишаються.

Навіщо? Щоб дозволяти глумитися з пам'яті жертв молодим експериментаторам, які не вміють відчувати чужий біль, нічого не знають ні про нього, ні про історію, ні про музейну справу, ні про Україну? Українська держава і українське суспільство зобов'язані припинити ці аморальні спекуляції на пам'яті жертв.

Устина Стефанчук: Українські люди в московській церкві Канади

На знимках у красивих вишитих строях ранні українські еміґранти до Канади. Ці конкретні люди зі знимок парафіяни рускої православної церкви в маленькому містечку Смокі Лейк в Альберті. Історія релігійного життя ранніх переселенців була не якраз безхмарною. Що мається на увазі, як так сталося, спитаєте ви. Ну, та просто, дуже по-нашому.

Сергій Волянюк: Повстанець з Херсонщини, що ліквідував польського генерала

За участь у засідці на заступника міністра оборони Польщі, генерала зброї Кароля Свєрчевського на Лемківщині хорунжий Іван Захаренко – “Грань” із Херсонщини – чотовий в сотні УПА “Ударник-5” легендарного командира Степана Стебельського – “Хріна” був відзначений УГВР Золотим Хрестом бойової заслуги І кл.

Наталка Діденко: Еволюція головних уборів. Від хусточки до хустки

Натрапила якось я на фотографію королеви Єлизавети у хусточці, з якої багато хто сміявся. Мовляв, якась бабуся, селянка, проста тітка, бо ж – у хусточці. І я замислилася про свої дитячі, дівочі та вже дорослі хусточки, хустки. А також шапки і шапочки.

Андрій Когут: Іван Павло ІІ, Збігнєв Бжезінський і КҐБ. Сто років Понтифіку

Сьогодні Івану Павлу II, який так сильно привертав увагу СССР, виповнилося би 100 років. Він народився 18 травня 1920-го, а на папський престол зійшов у 1978 році, де провів свої останні двадцять шість років життя. Для порівняння, лише двом Папам за всю історію Церкви вдалось очолювати престол довше, ніж Івану Павлу ІІ.