Навіщо глум над Бабиним Яром?

На історичну політику в Україні не повинні мати жодного впливу російські олігархи. Не грошовим мішкам, які є спонсорами режиму країни-агресора формувати погляд на наше минуле

Пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям
Пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям
Фото зі сторінки національного заповідника

Почнемо не з концепту. Я твердо переконаний, що на історичну політику в Україні не повинні мати жодного впливу російські олігархи. Не грошовим мішкам, які є спонсорами режиму країни-агресора формувати погляд на наше минуле. Так, вони можуть вносити пожертви в українські проєкти, але не впливати на їхній зміст. І ті українці, які толерують схожі проєкти і легітимізують їх чинять глибоко аморально.

Тепер що до концепту. Будь-який музей, а особливо сучасний наративний музей створюється з метою розказати історію. Історія про Бабин Яр трагічна. Наші діти і в Україні, і всюди в світі повинні зробити все, щоб такі трагедії більше не повторювалися.

Це була б мета музею у будь-якій демократичній європейській країні. Музей повинен доступно і глибоко розказати історію того, що відбувалося в Києві та й всюди у Європі під час Другої Світової війни. Нацисти людей вбивали лише через те, що вони були євреями, ромами, хворими чи українськими націоналістами.

Раніше це чинив ленінсько-сталінський режим, який аж до війни був союзником режиму гітлерівського. Мета музею розказати правду про жертв, їхніх вбивць, пояснити, чому так відбулося і вшанувати пам'ять загиблих. Концепт такого музею пишеться так, як сценарій художнього фільму.

А сценарії бувають хорошими чи поганими. Людина потрапляє у простір музею і переживає подорожуючи ним розповідь про певний період. Це документальна розповідь з фокусуванням на окремих долях чи подіях. Так, широко використовуються мультимедіа, відео, аудіо, навіть запахи чи відчуття трави під ногами, коли це потрібно.

Але це історія про трагедію жертв, коли говоримо про Бабин Яр. У російсько-олігархічному проєкті Хржановського про жертв ні слова. Вони згадуються, але проєкт не про них. Жертвами і катами навіщось мають стати відвідувачі.

Так як у його проєкті "Дау. Наташа" нічого про Ландау. Ім'я фізика стало лише приводом для піару молодого російського хлопця, який за десятки мільйонів російських грошей експериментував у Харкові.

Так і десятки тисяч жертв Бабиного Яру для російських олігархів привід принизити українців, а для художнього керівника заробити на власних абсурдних психологічних експериментах. Бо концепт не про жертв, а про ці експерименти. Автор концепту мав би, як виглядає піти вчитися у медичний університет, щоб потім експериментувати у психіатричній лікарні.

До чого тут Бабин Яр? Я розумію історика Карела Беркгофа ( хоча не погоджувався з ним у деяких історичних трактуваннях ), який з критикою покинув проєкт. Я не розумію членів наглядової ради, які там ще залишаються.

Навіщо? Щоб дозволяти глумитися з пам'яті жертв молодим експериментаторам, які не вміють відчувати чужий біль, нічого не знають ні про нього, ні про історію, ні про музейну справу, ні про Україну? Українська держава і українське суспільство зобов'язані припинити ці аморальні спекуляції на пам'яті жертв.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.

Максим Осадчук: "Втома від війни". Що буде далі?

Скидається на те, що в суспільстві остаточно оформилися дві соціологічно помітні групи, яких породила та живить війна. Справа не в тому, що одні проукраїнські, а інші - колаборанти, зовсім ні. Представники обидвох категорій всім серцем бажають перемоги України та переробки якомога більшої кількості окупантів на хороших росіян. Різниця в уявленнях про те, чим заради цього прийнятно пожертвувати.