"Історична правда": короткий курс

За 10 років на «Історичній правді» вийшло більше 13 000 публікацій, майже 1000 істориків, політиків, письменників і публіцистів стали нашими авторами. Борис Джонсон і Віктор Ющенко, Сергій Плохій та Марія Матіос, Василь Стус та Юрій Смолич, Степан Бандера і Джон-Пол Химка, Вацлав Гавел та Оксана Забужко, Джеймс Мейс та Левко Лук'яненко

 

Наприкінці 2007 року я перебрався з Харкова до столиці. Бо мені страшенно цікаво було приєднатися до команди, яка створювала по бібісьовській франшизі проєкт "Великі Українці".

Вахтанг Кіпіані довго не розумів, хто це телефонує і навіщо, пару разів забував про домовлені зустрічі. Прийшлося "вмикати" зв'язки. Євген Захаров зателефонував Вахтангу і сказав якісь слова, які справили необхідне враження, і через півгодини ми зустрілися. Десь так все і починалося.

Поки ми редагували "Великих Українців", Вахтанг ділився мріями. "У мене є мрія!" - прям як у Наташи Королевської та Мартіна Лютера Кінга. Цією мрією був історичний глянець.

Таких часописів у всьому світі тисячі, тільки в сусідній Польщі – десь кільканадцять. І Вахтангу мріялося про такий в Україні.

Десь півтора роки ми ходили з цією ідеєю по різних потенційних інвесторах і партнерах, але з мінімальною користю. 2008 рік раптово перетворився на 2009 і весь бізнес "видихав" чергову світову фінансову кризу. Ніхто не горів бажанням вкладатися у потенційно неприбутковий проєкт.

Так поступово ми прийшли до думки, що замість глянцю можна спробувати зробити сайт.

Десь в той же ж момент Павло Солодько теж ходив з подібною ідеєю історичного сайту, і навіть встиг поговорити про цю ідею з Альоною Притулою. Влітку 2010 року ми вперше зустрілися втрьох у кав'ярні на розі Володимирської та Іринінської – історичніше нема куди.

Там ми уклали "пакт про співпрацю" та план перших публікацій.

Співзасновники проекту: Олександр Зінченко, Вахтанг Кіпіані, Павло Солодько
Співзасновники проекту: Олександр Зінченко, Вахтанг Кіпіані, Павло Солодько "і прімкнувший до них" Кирило Галушко у день третьої річниці заснування "Історичної правди"

У Істправди окрім трьох "тат" була ще і хрещена мати – Оля Гнатюк, яка тоді дуже допомогла майбутньому проєкту.

Леся Шовкун та Дмитро Лиховій підготували рубрику "Календар".

Тоді я написав кілька "лонгрідів", які не втратили актуальності і зараз. Першою моєю публікацією на сайті стала "Таємниця княжого тризуба. Що символізує наш герб". Там я спробував порівняти різні версії відповіді на це питання. Здається, вийшло пізнавально.

Тоді я багато експерементував із формою, і боюся, що той текст ані за обсягом, ані за форматом-стилістикою не взяли б до друку просто ніде більше.

Іще один експеримент (і це був другий мій текст на Історичній правді) – це розказати про археологічну пам'ятку у форматі репортажу: "Повітряна археологія: як я літав над улюбленим містом святого Володимира".

Для того, щоб його написати, я на годину винайняв літачок та власноруч зробив графічну реконструкцію княжого Білгороду.

Ну, і тут "Остапа понесло"! Один з наступних лонгрідів Павло з Вахтангом якийсь час просто боялися публікувати. Він відлежувався кілька місяців, його опублікували "від гріха подалі" на 1 квітня. Звичайно не тому, що головний редактор ІП народився у День дурня! )))

Просто в тексті я серед іншого спрогнозував, що у 2013 році нас очікує революція. Ну, і порозповідав трохи про іншу, як каже Михайло Винницький "історичну езотерику". Павло іронічно дав заголовок "Вплив Сонця на історію".

Найсмішніше в усій тій історії стало те, що прогноз з того тексту повністю справдився.

Єдине фото, де лише три співзасновники Історичної правди. 2018 рік
Єдине фото, де лише три співзасновники Історичної правди. 2018 рік

Взагалі, сама поява Історичної правди у 2010 році – було "нашою відповіддю Чемберлену". Тобто Януковичу. Тоді почалася зміна вектору національної політики пам'яті: влада повернулася до некритичної глорифікації радянського минулого. І це не могло нам подобатися. ІП стала одним з осередків громадянського спротиву.

Для нас з Вахтангом це не було роботою, ми не отримували грошей за публікації та редактуру. Ми були волонтерами ще тоді, коли це не було модно. Одну ставку фінансувала УП. І Павло працював таким собі мотором проєкту до 2014 року, коли його мобілізували до війська.

Бо після передбаченого у нашій публікації Майдану почалася російська військова агресія.

2014 став найуспішнішим роком, але і кризовим для Історичної правди. На тлі інформаційної війни ми мали шалену відвідуваність – у березні 2014 року ми спостерігали її пік: 1 000 000 унікальних користувачів. Але ми виявилися абсолютно не готові до того, що можемо залишитися без мотору.

Павла мобілізували, мене саме в той час запросив Володимир В'ятрович приєднатися до реформи Українського інституту національної пам'яті, а Вахтанг саме переймався запуском телевізійної "Історичної правди" на каналі ZIK.

Сайт через це певний час наповнювався дещо нерегулярно, і це нам не подобалося. Треба було щось робити.

В якості редактора-волонтера до нас тоді приєднався Ігор Бігун, який тоді працював у Центрі досліджень визвольного руху.

 
У 2011 році була заснована "Бібліотека Історичної правди". Першою книжкою бібліотеки стала "Година папуги. Українські сторінки Катині". На презентації одного з томів "Бібліотеки" у Харкові

Але це були напівміри. Ми розуміли, що потрібні стратегічні зміни: диверсифікація джерел фінансування, реєстрація громадської організації та формування повноцінної редакції.

Саме тоді Ігор Розкладай підключився до юридичного супроводу проєкту і ми заснували ГО.

У 2017 році я запропонував концепцію краудфандінгу "Закритися, чи змінитися?" і це дозволило нам зібрати більше мільйона гривень, які заклали фундамент майбітнього ендаументу та тепер є нашими заощадженнями на "чорний день".

Тоді ж наша редакція доповнилася новим учасником – приєднався Володимир Бірчак, історик та в нещодавньому минулому – заступник директора ГДА СБУ. У 2017 році Віталій Скальський з Інституту історії України НАНУ став куратором проєкту "Українська революція 1917-1921", а згодом – і черговим редактором сайту. А Ігоря Бігуна на певний час замінив Едуард Андрющенко.

 

Ітого. За 10 років існування "Історична правда" залишається найбільш популярним сайтом про українську історію з найбільшим архівом публікацій.

За 10 років на "Історичній правді" вийшло більше 13 000 публікацій, майже 1000 істориків, політиків, письменників і публіцистів стали нашими авторами. Борис Джонсон і Віктор Ющенко, Сергій Плохій та Марія Матіос, Василь Стус та Юрій Смолич, Степан Бандера і Джон-Пол Химка, Вацлав Гавел та Оксана Забужко, Джеймс Мейс та Левко Лук'яненко.

Найбільшу кількість текстів для ІП написав я: 102.

Привітати можна в рубриці "Допомогти "Історичній правді".

Олександр Алфьоров: Голова УІНП Олександр Алфьоров представив п’ять принципів роботи Інституту

Новопризначений Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров провів першу зустріч з колективом установи, під час якої представив своє бачення майбутніх змін та оголосив п'ять базових напрямів трансформації Інституту.

Наталя Старченко: Релігійна толерантність чи рівність конфесій?

Акт Варшавської конфедерації не містив згадки про панівне становище католицької церкви, а проголошував необхідність збереження миру між різними конфесіями та відмову від уживання сили з релігійної причини. Це й дало підставу частині істориків твердити, що в Речі Посполитій формально була проголошена рівність церков. Прийнято уважати, що вона була порушена на початку XVII століття, коли король Сигізмунд ІІІ Ваза відмовився на вимогу шляхти підтвердити Варшавську конфедерацію.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.

Сергій Дібров: Чому Василь Кук?

Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.