Книжка "Справа Василя Стуса": коментар адвоката

У Медведчука в команді є непересічні юристи, але геть немає PR-фахівців, здатних пояснити шефу «ефект Стрейзанд». Судовий процес став неабиякою промо-акцією, наклад книжки розкупили з небаченою швидкістю

За дорученням Харківської правозахисної групи мав честь представляти Вахтанга Кіпіані у справі щодо заборони книги "Справа Василя Стуса".

Віктор Медведчук вимагав заборонити видання та продаж книги "на будь-якій території у будь-якій формі - в частині 9 фраз".
З огляду на специфіку друкарської справи, фактично йшлося про заборону всієї книги: адже сучасні технології не дозволяють вирізати ножицями з паперової книжки 9 фраз – і пустити її в продаж у такому вигляді.

Годі й говорити, що для Європейського суду з прав людини заборона книги – це дуже серйозне обмеження свободи вираження, яке можливе лише в надзвичайних випадках – для охорони прав та інтересів інших людей. Натомість у 9 оскаржуваних фрагментах не було нічого такого, що не було б відомо про Медведчука раніше: з мережі Інтернет або книги "Нарцис" Дмитра Чобота.

Та судове рішення здивувало всіх. Позов задоволено частково. Три фрагменти були визнані недостовірними.

А от далі… Суд заборонив згадувати ім'я Медведчука як персонажа книги – без його згоди.

Моя перша реакція була такою, як у вас: ШОК!. Вперше за мої 15 років адвокатської практики в дифамаційних справах суд захистив позивача більше, ніж той просив.

Але, прочитавши рішення, зрозумів: суддя зробила все що, могла. Історії невідомі випадки, коли суди першої інстанції відмовлялися задовольнити численні позови Медведчука про захист честі, гідності, ділової репутації. Суддя Заставенко Марина Олександрівна теж не могла відмовити. Суддя, яка переведена до столичного Дарницького суду із суду окупованої Макіївки, дуже вразлива для сильних світу цього на кшталт Медведчука.

Вона віддала пас далі. Вийшовши за межі позовних вимог, суддя гарантувала цим самим скасування її рішення судом апеляційної інстанції.

Спасибі їй за це. Не кожен готовий кидатися на амбразуру або спалити себе на Майдані. Хтось намагається на своєму рівні відстоювати справедливість тихо і непомітно – чого не зрозуміє більшість.

А книжку (з усіма оскарженими фрагментами) можна вільно друкувати і купувати принаймні до розгляду в апеляційній інстанції.

Олексій Мустафін: Слабкість сили. Повчальні уроки Дейтона

Угода про припинення Боснійської війни 1992-1995 років увійшла до історії (та й не лише історії – адже її вважають чинною і досі) як Дейтонська. Адже була підписана президентами Боснії і Герцеговини Алією Ізетбеговичем, Хорватії Франьо Туджманом та Сербії Слободаном Мілошевичем на базі Райт-Паттерсон біля міста Дейтон в штаті Огайо.

Ярослав Кравченко : Реальний світ і фантазії лемківського мистця-самоука Епіфанія Дровняка

Свій перший пензлик Никифор Дровняк зробив зі щітки для гоління, коли працював прибиральником у перукарні. Малював найдешевшими акварельними фарбами - "гудзичками", змочуючи пензлик слиною, та крейдою на пакувальному папері чи на картоні, на списаних зошитах, на старих плакатах. У людних місцях, найчастіше при вході до Нових Лазєнек в Криніца-Здруй, викладав з торби пензлі та олівці, витягав пляшечку з водою та фарби і робив замальовки-ескізи. Поряд виставляв на продаж кілька вже завершених малюнків і "лист-прохання", де зазначав, що самостійно навчився малювати, просив у людей підтримки: "Бог Вам віддячить".

Олександр Шевцов: "Селян закопували в землю живими". Свідчення про мордування українців поляками на Львівщині 1939 року

"Осторонь дороги, у невеликому яру, лежали страшенно понівечені трупи. Це були українці, яких, за словами автора, жорстоко вбили польські підрозділи "Оборони". Жодна людина не здатна описати, з якою жорстокістю було знищено цих нещасних людей. За свідченнями місцевого цивільного населення, у лісі за цим яром мало бути ще близько 200 подібних жертв польської жорстокості. Цього видовища я ніколи не забуду. Ми обоє були раді, коли залишили позаду це місце звірячої жорстокості."

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.