Важка звістка з Торонто: не стало Анни Кісіль

Вона була винятковою людиною – одною з найкращих, що мені трапилося на віку зустріти. Ради таких людей – якщо їх набереться належний відсоток – Бог пообіцяв Аврааму спасти Содом і Гоморру, тільки там їх, як відомо, числом не набралося. Ми не знаємо, скільки їх треба, щоб спасти людство тепер, але точно можна сказати, що 16.11 2020 р. на одну праведну душу наші шанси поменшали.

 

Про неї багато писатимуть у ці дні – бо одна з найуспішніших українок, бо віце-президентка Світового Конгресу українців, бо Голова Світової Федерації Українських Жіночих організацій, бо меценатка й фундаторка, тил і підпора, на чиїх плечах трималась купа бізнесів і долі тисяч людей, і т.д. і т.п. – а писати треба було б за життя, і вчитися в неї – теж за життя: досвід живого спілкування з цією жінкою (навіть через медіа) був би куди повчальніший, ніж гори перемантаченої з англомовного ринку т.зв. "мотиваційної літератури"...

Якщо коротко – Аня була втіленим зразком біблійного "праведного багатства". До знайомства з нею я теж не вірила, що таке буває: не просто "трудове" чи "чесно зароблене" – а таке, котрим людина обмінюється зі світом природно, як собою, бо воно є матеріалізацією (проекцією назовні) її власного внутрішнього багатства – десь так, як пара од віддиху в повітрі... (Тільки такі "мільйони в одних руках" не порушують світової гармонії; всі інші - "це крадіжка" (с) Прудон).

Колись у неї на кухні, о 3тій ранку, на тій стадії щирости, коли вже не "ти говориш", а "тобою говорить", я їй сказала щось на кшталт – як же мені шкода, мовляв, що ти не в Україні, жили б в одній країні – були б подруги...

І вона, мов вибачаючись, розповіла, що і в гадці не мала еміґрувати – просто, поїхали з чоловіком у 1990-му, як стало можна подорожувати за кордон, до канадської рідні, а їх, бідних совєцьких інженерів, у тій багатій Канаді гульк – і обікрали: вкрали з машини їхню сумку з усіма документами-квитками-паспортами, довелося, поки суд та діло (дослівно!), сидіти-чекати ще мало не рік, то за цей час, щоб не їсти дурно хліба в родичів, вони й придумали, щО було тоді найнагальніше: як слати посилки ("пачкИ"!) в Україну в обхід "Почты СССР" – перший, ще "до-державний" канал прямої комунікації між Україною і Заходом...

Так народилась славетна фірма "Міст/Meest"; так пара совєцьких інженерів стала мільйонерами, - і так Аню Кисіль, з її настановою "дівчинки-відмінниці"/"галицької госпосі", було, промислом долі, поставлено в ту точку історії, де вона зрештою виросла в топ-менеджера державного масштабу і взяла під свою організаційну опіку мільйони українських заробітчан – ставши "мамою" т.зв. "четвертої хвилі": попервах цілковито беззахисної й безпорадної в чужій стороні української трудової еміґрації...

Хтось мусив "прикривати Україну" і з того боку, так. Бути її "неофіційним", самою долею призначеним "народним міністром".

...Аню, Анюсю, а ми ж іще всього тільки раз і нашвидку були поговорили про те, що пора робити закордонну мережу "Українська книга", Господи, скільки ж усього ще треба, і як же воно все – без тебе, ні, не те, не те, вибач, ой Боженьку, це все тому, що я не бачила тебе хворої і просто не розумію, через океан і шість часових поясів, що тебе – що Ані Кісіль, дивовижної й прекрасної, в чиїй присутності на снігу мали б розквітати квіти, а в повітрі танцювати рожеві єдинороги (а вона мусила, зціпивши зуби, з незворушно-спокійним обличчям іти сама "розрулювати" п'яний скандал у своєму ґран-ресторані так, щоб ніхто нічого не помітив і музика продовжувала грати, і скільки взагалі їй на віку довелось "розрулювати" бруду й жаху, щоб цей світ став хоч трохи чистішим, знала тільки вона сама...), - що цієї Ані серед нас більше нема, що Ані більше не буде; Аня померла.

... і даруй їй, Господи, царства Твого і життя вічного й блаженного насолоду...


Дякую, що була.


R.I.P.

Маргарита Яковлєва (Ормоцадзе): Виїзні

СРСР була територією людей з обмеженим правом на пересування - сотні мільйонів десятиліттями не виїзжали за межі ⅙ частини суші. Але були винятки

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: хворий поні та футбол

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу

Володимир В'ятрович: Нотатки з «кухні переписування історії»

«Нотатки з «кухні переписування історії» вийдуть восени у видавництві Наш Формат. Книга дуже вирізняється від всього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось, що Ви читали в інших авторів. Це не спогади (хоч буде багато пригадування), а радше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Буря

Не варто й згадувати, що ніхто не відходив далеко від хатини. В суботу була моя черга нести нічну вахту і, коли треба було виходити назовні, я був просто неспроможний довго витримувати такі умови. Навіть дихати важко: дрібний сніг пробивався в усі щілини і десяти кроків проти вітру було достатньо, щоб майже обморозити лице. Щоб очистити лопать анемометра, необхідно пройти на інший бік хатини та видертись по драбині. Виконуючи цю роботу, я двічі змушений був буквально обпертись на вітер, схиливши голову та відвернувши обличчя, і отак пробиратись, хитаючись, як краб.