Віктюк: ти говориш, що плакав?

Навряд чи можу уявити своє життя без зустрічей із Романом Віктюком. Це були випадкові зустрічі, ми жодного разу не домовлялися, але завжди зустрічалися. Повсюди. У книгарні. — У твоєму віці я не був такою нудною мишею, не загрузав у книжках в таку погоду. У театрі, на його виставі.

 

— Ти говориш, що плакав? Та весь зал плакав, бо це геніально. У кав'ярні. —А подивись на нього, поки він не вмер, це живий класик української журналістики — говорить Роман Григорович юному супутнику. Мені ще й сорока немає, я не збираюсь помирати. Огризаюсь: це ви живий класик, хай на вас і дивиться.

У літаку. — Перестань читати, подивись на небо, коли ти ще з ним зустрінешся? У метрополітені. — Я маю бути невпізнаним! Й одягає чорні окуляри такого розміру, що тільки сліпий може не звернути на нього увагу. Але все це — вічна буффонада, бурлеск, те, що робило знаходження поруч із ним легким і щасливим, як келих шампанського.

Головною була інша зустріч, дуже коротка. 1 січня вже не пам'ятаю якого року ми відлітаємо із друзями з Києва до Ужгороду. Новорічні свята. Але аеродром Ужгорода у своєму репертуарі, літачок робить посадку на резервному аеродромі. Львів. Що ж, поїдемо потягом.

Наступного дня, сонячного й якось не по-зимовому теплого ми виходимо на Площу Ринок прогулятися перед подорожжю. І я бачу – Роман стоїть як пам'ятник собі у якомусь неймовірному пальто, у якихось надзвичайних окулярах. І я розповідаю йому, як тут опинився.

Він дивиться на мене здивовано: божевільний! Я казав тобі що ти божевільний!? Як ти можеш від усього цього, від цієї площі, від цього сонця, від цього міста кудись тікати? Господи, це ж треба таке…

Отаким, щасливим, усміхненим й яскравим на головній площі рідного міста я його й запам'ятаю.

Олексій Мустафін: Радіоперехват. Кому і навіщо знадобилася легенда про "безхмарне небо над Іспанією"

Історію громадянської війни 1936-1938 років в Іспанії зазвичай починають із виступу військових проти цивільного уряду "Народного фронту", чия політика викликала невдоволення консервативно налаштованих верств іспанського суспільства та церкви. Для уряду це, звісно, був заколот. Але його учасники воліли іменувати події "національним повстанням" - звідси й визначення сторін війни як націоналістів та республіканців.

Ігор Набитович: "Виконавець слова. Яків Оренштайн". Огляд книжки Івана Монолатія

Книжка "Виконавець слова. Яків Оренштайн. Український видавець на перехрестях культур, ідеологій та політики" історика Івана Монолатія увійшла в довгий список номінантів на премію "Зустріч" 2026 року в категорії літератури нонфікшн, опублікованих у 2024–2025 роках.

Олексій Мустафін: Переклад з минулого. Codex Cumanicus - ключ до вітчизняної історії

11 липня 1303 року – особливий день в календарі кримської, та й української історії загалом. Адже саме ця – не по-середньовічному точна - дата зазначена на першій сторінці так званого Codex Cumanicus - або ж "Кипчацького кодексу" - унікальної збірки рукописних текстів з колекції венеційської бібліотеки Святого Марка.

: Звернення щодо знищення надгробка професора Богдана Лепкого

5 липня стало відомо, що на Раковицькому кладовищі в Кракові невідомі сплюндрували могилу українського письменника, науковця та професора Богдана Лепкого. Науковці Ягеллонського університету та українська академічна спільнота засудили акт вандалізму та закликали відновити барельєф та гідно вшанувати Богдана Лепкого. Публікуємо лист-звернення українською та польською мовами. Звернення відкрите для підписання.