Віктюк: ти говориш, що плакав?

Навряд чи можу уявити своє життя без зустрічей із Романом Віктюком. Це були випадкові зустрічі, ми жодного разу не домовлялися, але завжди зустрічалися. Повсюди. У книгарні. — У твоєму віці я не був такою нудною мишею, не загрузав у книжках в таку погоду. У театрі, на його виставі.

 

— Ти говориш, що плакав? Та весь зал плакав, бо це геніально. У кав'ярні. —А подивись на нього, поки він не вмер, це живий класик української журналістики — говорить Роман Григорович юному супутнику. Мені ще й сорока немає, я не збираюсь помирати. Огризаюсь: це ви живий класик, хай на вас і дивиться.

У літаку. — Перестань читати, подивись на небо, коли ти ще з ним зустрінешся? У метрополітені. — Я маю бути невпізнаним! Й одягає чорні окуляри такого розміру, що тільки сліпий може не звернути на нього увагу. Але все це — вічна буффонада, бурлеск, те, що робило знаходження поруч із ним легким і щасливим, як келих шампанського.

Головною була інша зустріч, дуже коротка. 1 січня вже не пам'ятаю якого року ми відлітаємо із друзями з Києва до Ужгороду. Новорічні свята. Але аеродром Ужгорода у своєму репертуарі, літачок робить посадку на резервному аеродромі. Львів. Що ж, поїдемо потягом.

Наступного дня, сонячного й якось не по-зимовому теплого ми виходимо на Площу Ринок прогулятися перед подорожжю. І я бачу – Роман стоїть як пам'ятник собі у якомусь неймовірному пальто, у якихось надзвичайних окулярах. І я розповідаю йому, як тут опинився.

Він дивиться на мене здивовано: божевільний! Я казав тобі що ти божевільний!? Як ти можеш від усього цього, від цієї площі, від цього сонця, від цього міста кудись тікати? Господи, це ж треба таке…

Отаким, щасливим, усміхненим й яскравим на головній площі рідного міста я його й запам'ятаю.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.

Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.