Віктюк: ти говориш, що плакав?

Навряд чи можу уявити своє життя без зустрічей із Романом Віктюком. Це були випадкові зустрічі, ми жодного разу не домовлялися, але завжди зустрічалися. Повсюди. У книгарні. — У твоєму віці я не був такою нудною мишею, не загрузав у книжках в таку погоду. У театрі, на його виставі.

 

— Ти говориш, що плакав? Та весь зал плакав, бо це геніально. У кав'ярні. —А подивись на нього, поки він не вмер, це живий класик української журналістики — говорить Роман Григорович юному супутнику. Мені ще й сорока немає, я не збираюсь помирати. Огризаюсь: це ви живий класик, хай на вас і дивиться.

У літаку. — Перестань читати, подивись на небо, коли ти ще з ним зустрінешся? У метрополітені. — Я маю бути невпізнаним! Й одягає чорні окуляри такого розміру, що тільки сліпий може не звернути на нього увагу. Але все це — вічна буффонада, бурлеск, те, що робило знаходження поруч із ним легким і щасливим, як келих шампанського.

Головною була інша зустріч, дуже коротка. 1 січня вже не пам'ятаю якого року ми відлітаємо із друзями з Києва до Ужгороду. Новорічні свята. Але аеродром Ужгорода у своєму репертуарі, літачок робить посадку на резервному аеродромі. Львів. Що ж, поїдемо потягом.

Наступного дня, сонячного й якось не по-зимовому теплого ми виходимо на Площу Ринок прогулятися перед подорожжю. І я бачу – Роман стоїть як пам'ятник собі у якомусь неймовірному пальто, у якихось надзвичайних окулярах. І я розповідаю йому, як тут опинився.

Він дивиться на мене здивовано: божевільний! Я казав тобі що ти божевільний!? Як ти можеш від усього цього, від цієї площі, від цього сонця, від цього міста кудись тікати? Господи, це ж треба таке…

Отаким, щасливим, усміхненим й яскравим на головній площі рідного міста я його й запам'ятаю.

Тамара Скрипка: «Всі ми вмремо, а Україна буде жити!»

В ніч з 4-го на 5-те грудня 1934 р. НКВД арештувало по всій Україні 65 письменників.

Володимир Чистилін: Подорож до Сковороди

3 грудня – день народження діда української нації Григорія Савича Сковороди. Через два роки на державному рівні будемо святкувати його 300-ти річний ювілей. А ось як сьогодні виглядає садиба у Бабаях, де мешкав видатний філософ і творив свої "Байки Харківські". Не факт, що цієї зими історична пам'ятка зможе пережити інтелектуальний локдаун.

Олександр Зінченко: Якби Чорновіл. Можливо ми б знову жили в СРСР

1 грудня – і знову почався стогін: «От, якби у 1991 році виграв Чорновіл… Ми б жили як в Польщі… Краще, ніж в Польщі! Ми б провели люстрацію комуняк! Ми б мали своїх бальцеровичів і реформи…»

Ярослав Ведмідь: Україна розпочала наймасштабніший фандрейзинговий проєкт незалежності на створення Музею Голодомору

Голодомор. Надзвичайно важка тема для України та для мене персонально. Мої баби і діди були позбавлені свого майна, худоби, засобів праці і їх результатів. Їх зірвали з хуторів, загнали в колгоспи і якимось чудом, вони вижили в нелюдських умовах і дали життя моїм батькам. Ці історії важко відновлювати — батьки знають мало. Баби та діди померли.