“Бога ради, подбайте про наших близьких”

Ці свої останні слова капітан Роберт Скотт виведе тремтливою рукою у щоденнику 29 березня 1912 року. Але до того ще дуже далеко, бо сьогодні – тільки 25 листопада 1910, Скотт тільки-но збирається покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

 

Цьому щоденнику судилося стати класичним документом доби героїчних досліджень Антарктиди. Рівно 110 років по тому ви маєте змогу пліч-о-пліч із британцем пройти весь шлях до південного полюса і назад, читаючи його записи день у день, у режимі реального часу.

Хоча свої нотатки Скотт вів як звичайний щоденник, в підсумку в нього вийшло гостросюжетне чтиво, справжній саспенс за Гічкоком: читач на кожній сторінці знає, чим закінчиться історія, але все одно не може відірватися і сподівається, що "цього разу" їм пощастить більше.

"Полярний щоденник капітана Роберта Скотта" – це дуже вчасний текст, який кожного дня готовий буде надати притулок тим, кому потрібен ескапізм і дрібка натхнення у цю першу похмуру коронавірусну зиму. Соціальна дистанція на краю світу покаже, що людина здатна витримати значно більше, ніж їй здається.

Тим паче, експедиція Скотта має безпосередній зв'язок із Україною – конюхом у нього був полтавець Антон Омельченко, який започаткував справжню династію українських полярників: його онук та правнук були учасниками українських антарктичних експедицій на станції "Академік Вернадський".

Та навіть без цього "Щоденник" – чудовий взірець пригодницької літератури, яка була б цікавою, навіть якби була вигадкою. Але це – правда. Правда про зухвалість, стійкість і відвагу, з якою найкращі представники людства йшли на безнадійний штурм останнього континенту.

Книга вже виходила українською, але то було давно (у 1935 році) і неправда (то був переклад із російської, який мав численні скорочення). Тепер нарешті "Щоденник" буде вперше повністю перекладений українською з мови оригіналу.

Втім, окремі словесні цікавинки того давнього видання ми перенесемо сюди. Не дивуйтесь, коли побачите "крижану гору" замість "айсберга" чи "струм" замість "потоку": так писали українською у часи Скотта і, задля збереження культурної тяглості, так буде і тут.

Попереду рік і чотири місяці, впродовж яких на ваших очах розгортатиметься боротьба людини і стихії. Боротьба завідомо програшна, але від того не менш захоплива.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Андрій Сибіга: Як голосувалася "Чорнобильська резолюція". За лаштунками дипломатичної перемоги в ГА ООН

11 грудня Генасамблея ООН ухвалила ініційовану Україною резолюцію "Зміцнення міжнародного співробітництва та координації зусиль у справі вивчення, пом'якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи". Це традиційний документ, який ГА ООН розглядає кожні три роки.

Богдан Червак: Німецький в’язень. Андрій Мельник у таборі Заксенхаузен

На третій день свого перебування у бараці №11 відбулася подія, яка вразила голову ОУН полковника Андрія Мельника у саме серце. Під час прогулянки на вікні однієї з камер він побачив напис: "Ольжич" і біля нього намальований хрест. У полковника потемніло в очах. Цей напис міг означати тільки одне: загинув великий Ольжич, фактичний провідник ОУН на українських землях.

Олексій Мустафін: Отрута, хіть та влада. Femme fatale імперії ромеїв

У грудні 969 року в Константинополі стався державний переворот. Жертвою якого став імператор Никифор Фока. Вбивць напередодні сховала в своїх покоях дружина василевса, Феофано, яка також була учасницею змови. Чоловіка вона попросила не зачиняти двері в свою спальню та чекати її приходу, але той не дочекався і заснув.

Дмитро Байкєніч: Голодні й у відчаї: канібалізм в Україні

Виклики сучасного світу для українців у багатьох моментах подібні до найтяжчих років минулого століття. На жаль, ми адаптувалися до сприйняття масової смерті людей, але водночас стали більш схильними до переосмислення трагедій минулого. Сьогодні ми можемо говорити про ті речі, про які ще 10 років тому знали, але замовчували. Йдеться про жорстоку правду наслідків голодотворної політики московських окупантів – канібалізм.