День Подяки з українським смаком

День Подяки – Thanksgiving – одне із улюблених свят американців, не залежно від їх походження. І американські українці – не виняток. Однак, кожна хвиля еміґрації сприймала це свято по різному. Одні охоче переймали традицію своєї нової батьківщини, інші ж до останнього опиралися, вважаючи її загрозою їхній українській ідентичності. В чому ж загроза, і що змогли додати українці до традиційного американського свята? До Дня Подяки ми зробили невелику оповідь про традиції свята в родинах української діаспори третьої хвилі.

 

Подячні молитви чи ритуали є поширеними майже в усіх культурах, та зазвичай асоціюються із збором врожаю. Проте, американський День Подяки, коріння якого лежить в англійських традиціях часів Реформації (Thanksgiving) – не наші рідні, зрозумілі кожному українцю "обжинки".

Його відзначають пізніше, аж наприкінці осені, в останній четвер листопада. Святкування бере свій початок від подячної вечері пілігримів у Плімутській колонії в 1621 році.

Вважається, що меню "Першого Дня Подяки" складалося зі страв із водоплавних птахів , оленини, гомарів, молюсків, ягід, фруктів та гарбузів. Якщо прослідкувати зміни в меню святкувань Дня Подяки за кілька століть, то побачимо, як сильно мода та звички певного часу впливали на вечірнє святкове меню.

Навіть індичка, без якої неможливо нині уявити День Подяки, почала набувати популярності лише в першій половині XIX століття (згідно із Karen Davis. More Than a Meal: The Turkey in History, Myth, Ritual, and Reality. New York: Lantern Books. 2001).



The White House Cook Book vs Українсько Англійська Кухарка

Книга Вайт Гавз Бук (The White House Cook Book, 1887, by Mrs. F.L. Gillette) пропонувала такі наїдки на святковий стіл Thanksgiving: устриці на половинках мушель, курячу або кремову зупу, татарський соус, смажену індичку, журавлиновий соус, картопляне пюре, печений гарбуз, варену цибулю, смажений пастернак, салату з курки, гарбузовий пиріг (пай) та пиріг з січеного м'яса, Charlotte russe, мигдалеве морозиво, цитринову галеретку, горіховий торт, сири, фрукти та каву.

Цікаво, що більшість цих страв вже в перекладі на українську знаходимо в Українсько-англійській кухарці – книжці, важливою частиною якої був власне адаптований на українську переклад з The White House Cook Book:

 
 
 

Українсько-англійська кухарка була одним із важливих містків між кухнею Нового Світу та Старим Краєм. Частина 1 її називалася "Практичні поради і пояснення в українській мові як варити і печи на англійський спосіб". Це було дуже важливим для українських господинь, давало розуміння кулінарної термінології та страв, допомагало зорієнтуватися в закупах, і, зрештою, спрощувало асиміляцію. Для 1 та 2 хвиль та їх нащадків української еміґрації це було вкрай важливо.



День Подяки та українські еміґранти

Та на відміну від попередників, третя, "політична" хвиля українських емігрантів не так охоче вливалася в мультикультурний світ Сполучених Штатів. Оповіді представників третьої хвилі української еміґрації та їх нащадків ілюструють те, як інколи непросто День Подяки ставав для їх родин святом.

Осердя цієї хвилі української еміґрації складали добре освічені українці, котрі розглядали США як країну тимчасового проживання та ставили собі за мету зберегти "Україну поза Україною". Зазвичай це проявлялося в різноманітних заходах із недопущення асиміляції. І, звісно ж, День Подяки в багатьох родинах відкидався як щось чужинське і не українське.

Ключову роль у тому, як швидко святкування Thanksgiving Day вкорінювалося в традицію було те, в яке середовище потрапляла родина. Часто це були випадки возз'єднання різних гілок родини, частина з яких належала до попередніх хвиль еміґрації.

У таких випадках День Подяки ставав святом одразу. Якщо ж родина за всяку ціну відгороджувала себе від "американського впливу", і поміщала себе у своєрідну українську "бульбашку", то свято ставало звичним трохи пізніше – за кілька років.

Проте, бували й винятки:

"Мої бабуся і мама потрапили в США 14 листопада, і майже відразу дізналися про те, що є таке свято – День Подяки. Їм дуже сподобалася ідея свята! Але то були самі початки їхнього побуту, і вони зовсім не мали грошей, тому купити цілого індика не могли. Проте, вони знайшли спосіб якось купити пів індика і долучитися до святкування!" - розповідає пані Ліда, Нью-Джерзі.

Зміни та змішування традицій святкування залежали від загальної прихильності певних родин до свята, від того хто з ким одружувався, хто звідки був родом вже у Новому Світі.

"Перший День Подяки ми не готували індика, але пекли курку – бо курка нам здавалася більш святковою. Після того, як я вийшла заміж на свого чоловіка, який був народжений в США і належав до попередньої хвилі, то аж тоді я побачила "правдивий Thanksgiving" – з індиком". - розповідає пані Люба, Нью-Йорк.

 

Якщо до родини долучається хтось, скажімо, із MidWest, то це відбивається на традиції приготування певних страв – до них, на відміну від Нью-Йорка, додавали більше майонезу:

"… зелена фасолька – з майонезом, морква з горошком – з майонезом …" - розповідає пані Софійка, Нью-Йорк.

Проте, усі мої респонденти погоджувалися в одному – Thanksgiving Day є чи не найулюбленішим їхнім "американським" святом. Часом його ставлять в один ряд за ретельністю приготування поряд із Різдвом та Великоднем.

"День Подяки насправді є одним із моїх найулюбленіших свят. Воно не дуже комерційне: ні подарунків, ні прикрас. Просто їжа, сім'я, розваги та слушний момент, аби висловити вдячність за все, що ми маємо". – розповідає пані Марта, Вашингтон, округ Колумбія.

Українські звички, зокрема гастрономічні, проникали у святкування американських свят, перепліталися з ними та творили нові. Молоде покоління американських українців має зовсім інше відношення до святкування Thanksgiving, для них воно є природнім і часто саме з цього покоління започатковується традиція – після молитви перед вечерею ділитися з присутніми за що саме вони вдячні – родині, ситуації, життю.

Дуже цікаво спостерігати як "старокраєві" звички старшого покоління діаспори відбивалися на складанні меню до вечері:

"Моя бабця, яка (Боже борони!) щоби мати тільки одне м'ясо чи одну головну страву на поважний обід все мала пісні голубці на випадок, "якщо хтось не захоче м'яса"". - розповідає пані Софійка, Нью-Йорк.

Ще один "український нюанс" страв на День подяки – використання хрумкої булки, засмаженої на маслі. Нею поливали зелену квасолю, іншу городину, навіть прикрашали зверху індичку. Дуже по галицьки!

Прикметною особливістю святкування Дня Подяки в українській діаспорі США, згідно із відповідями абсолютної більшості респондентів, є готування традиційного українського солодкого – пляцка з яблук чи слив на український спосіб, елегантних тортів за "австрійською модою" тощо.

 

"Їжа традиційна: ціла індичка з начинкою, картопляне пюре з підливою, зелена квасоля, журавлиновий соус, можливо, зелений салат. Іноді ми починали з зупи – наприклад гарбузової. Здається, єдине, чим наші урочистості відрізняються від традиційного меню – це десерти.

Хоча гарбузовий пиріг та солодкий картопляний пиріг є основними солодощами в американській традиції, я з дитинства пам'ятаю, що наші десерти на День Подяки – це вишукані українські торти, сирники та тістечка". - розповідає пані Марта, Вашингтон, округ Колумбія.

У нашій бібліотеці маємо цікавий артефакт – Стравопис до Дня Подяки з Нью-Йорка, приблизно з 60-х років.

 

Я попросила прокоментувати цей стравопис пані Лярису Зєлик, з колекції якої власне він походить:

"Цей перепис на індика це є п. Олі Соневицької. Тільки не знаю коли старші Соневицькі зачали святкувати День Подяки. Не чула я ніколи, щоб подавали салатку з ґрейпфрут і селєри, хоч знаю, що така салатка існує.

Наталка (невістка пані Олі Соневицької – ред.) собі не пригадує, щоб вони відразу прийняли цей американський звичай. Нас всіх забрало досить довго, бо ми спочатку замкнулися у своїм українськім середовищі і не допускали чужих впливів. З часом поволі все мінялося і тепер це є одно з американсько-наших улюблених святкувань".



Час для родини, турботи та добрих справ

Зараз День Подяки в громадах української діаспори святкується так само активно, як і в американських родинах, і, як бачимо, є любленим усіма. На святкову вечерю з'їжджаються родини, якщо це можливо логістично.

Спеціальні обіди готують українські оселі – наприклад у Союзівці. Меню – класичне, достосоване до смаків гостей.

 
 
 

Нью-Йоркський відділ Самопомочі (Українська Кредитівка та Банк) вже багато років підряд організовує безкоштовний святковий обід в Народному Домі для сеньйорів української громади. Це завжди є очікуваною та дуже соціальною подією для усіх, приємною нагодою "вийти в люди", подефілювати в святковому вбранні.

В американській культурі Thanksgiving Day тісно пов'язаний із благодійністю – практикуються бізнесові та приватні ініціативи збору грошових пожертв та продуктових пакунків (care packages), щоб ніхто не залишився голодним. Цю традицію радісно підтримують і в українських середовищах.

"У нас у Гантері (місцина в горах штату Нью-Йорк, переважно заселена українцями третьої хвилі – ред.) є маленька "хатинка", де ми щороку перед Днем Подяки залишаємо пакунки з консервами та крупами для тих, в кого труднощі. В крамницях часто лишають оплачені рахунки на певні суми, щоби хтось, хто в скруті міг би прийти і щось придбати". - розповідає пані Софійка, Нью-Йорк

На День Подяки рефлексують також українські бізнеси. Скажімо, легендарний український ресторан "Веселка" (Нью-Йорк) цьогоріч традиційно має спеціальну пропозицію – миска пирогів (bowl), начинених печеною індичкою та кукурудзяним хлібом (cornbread), подані з соусом з індички та журавлиновим.

 

Наприкінці хочу сказати від себе приватно – будьмо вдячними та висловлюймо вдячність! Не зважаючи на важкі часи завжди можна знайти щось, за що та когось, кому є за що бути вдячними! Я вдячна своїм друзям в Нью-Йорку та респондентам, які поділилися спогадами та зробили цей текст можливим. І, звичайно, я вдячна вам, хто прочитав його.

Будьте здорові!

Маргарита Яковлєва (Ормоцадзе): Виїзні

СРСР була територією людей з обмеженим правом на пересування - сотні мільйонів десятиліттями не виїзжали за межі ⅙ частини суші. Але були винятки

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: хворий поні та футбол

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу

Володимир В'ятрович: Нотатки з «кухні переписування історії»

«Нотатки з «кухні переписування історії» вийдуть восени у видавництві Наш Формат. Книга дуже вирізняється від всього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось, що Ви читали в інших авторів. Це не спогади (хоч буде багато пригадування), а радше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Буря

Не варто й згадувати, що ніхто не відходив далеко від хатини. В суботу була моя черга нести нічну вахту і, коли треба було виходити назовні, я був просто неспроможний довго витримувати такі умови. Навіть дихати важко: дрібний сніг пробивався в усі щілини і десяти кроків проти вітру було достатньо, щоб майже обморозити лице. Щоб очистити лопать анемометра, необхідно пройти на інший бік хатини та видертись по драбині. Виконуючи цю роботу, я двічі змушений був буквально обпертись на вітер, схиливши голову та відвернувши обличчя, і отак пробиратись, хитаючись, як краб.