Щоденник Скотта: Ми ще не вибралися з халепи, але у мене вже зароджується надія

Відзначу тут міць духу людського. Після бурі головна палуба там, де облаштована стайня, сильно протекла, і багно зі стайні стікає вниз на гамаки й лежаки. Ніхто й слова не сказав; матроси, що живуть у тій частині корабля, всіляко намагаються залагодити цю досаду цератою та парусиною, але жодним чином не виявляють невдоволення.

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".


Субота, 26 листопада

Відправлення призначили на 15 годину, і за три хвилини до визначеного часу "Терра Нова" відійшла від причалу. Зібралася велика юрма. К. і я разом із партією пообідали на кораблі "Руапегу", що належить Новозеландській судноплавній компанії.

Ми з паном Кінсі, Ейнслі, Артуром і Джорджем Родсами, сером Джорджем Кліффордом і К. вийшли на ньому в море, але зійшли з нього між мисами, проминувши "Кембріан" – єдиний тут військовий корабель.

Додому повернулися на портовому буксирі. Два інші буксири з безліччю дрібних човнів пішли слідом за кораблем. Понтінг займається кінозйомкою. Пройшли через пагорби до Самнера. Бачив Терру Нову – маленьку цятку на SE.



Понеділок, 28 листопада

Сіли на восьмигодинний експрес до Порт-Чальмерза, Кінсі нас провів. Вілсон приєднався у потязі. Родс зустрів нас у Тімару. Отримав телеграму: "Терра Нова" прибула в неділю вночі. Прибули до Порт-Чальмерза о 4:30. Ніби все гаразд.



Вівторок, 29 листопада

У місті бачився з Фенвіком стосовно угоди з Central News. Подякував Ґленденнінгу за чудовий дарунок, 130 сірих светрів. Сходив до ратуші зустрітися з мером. На борту все в порядку.

Покинули пристань о 14:30 – сонце яскраве – дуже радісне видовище. Дрібних суден нас супроводжує явно більше, ніж у Літтлтоні. Пані Вілсон, пані Еванс і К. зійшли з корабля на виході з бухти і повернулися на портовому буксирі. Інші буксири та канонерка Резерву супроводжували нас далі, покинули десь о 16:30. Пеннелл вирівняв корабель, звірившись з компасом, і погнав його вперед.

 


Середа, 30 листопада

Полудень, 110 миль. Весь день легкий бриз з півночі, до надвечір'я посвіжішав і повернувся на північно-західний. Яскраве сонце. Корабель хитає на південно-західній хвилі. Усі в гарному гуморі, хіба що одного чи двох нудить від хитавиці.

Ми вже далеко, легко розсікаємо водну гладінь, але спалюємо вугілля: за повідомленням о 20 годині, 8 тон за добу.



Четвер, 1 грудня

Загалом місяць починається гарно. Вночі вітер став дужчим; ми розігналися до 8, 9 і до 9,5 вузлів. Сильний північно-західний вітер, море буремне. Прокинувся від сильного хитання.

За таких обставин у судна чудернацький і не надто життєрадісний вигляд.

Внизу весь простір утрамбовано настільки щільно, наскільки це взагалі можливо для людських рук. А на палубі! Під баком п'ятнадцять поні тісняться пліч-о-пліч, семеро з одного боку, восьмеро з іншого, головою до голови, а між ними конюх, гойдаючись, гойдаючись безупинно вслід за мінливими поринальними рухами корабля.

Якщо зазирнути у діру в перегородці, можна побачити шерегу голів із сумними, терплячими очима: ті, що з правого борту, схиляються вперед, ті, що з лівого борту – відхиляються назад, а тоді здіймається лівий борт, а правий опускається.

Мабуть, стояти отак разом із дня у день цілими тижнями – це справжня каторга для нещасних тварин; і справді, хоча вони й добре годовані, однак від напруження втрачають вагу й марніють. Менш із тим, не будемо міряти їх людськими мірилами. Існують коні, що ніколи не лягають, і взагалі всі коні сплять навстоячки; їхні ноги мають спеціальні зв'язки, які витримують вагу тіла без жодних зусиль.

Навіть наші нещасні тварини примудряються відпочивати і спати, попри жорстку хитавицю. Решту місця в баку займають 4-5 тонн корму та пильний невсипущий Антон. Антон страшенно потерпає від морської хвороби, але минулого вечора викурив сигару. Він покурив трохи, тоді зробив перерву на блювання, а тоді повернувся до сигари і, погладжуючи живіт, зауважив Отсу: "недобре", – який чемний хлопчина цей Антон!

 

Ще чотири поні стоять поза баком з завітряного боку носового люка, завдяки захисному брезенту, їм, либонь, ведеться краще, ніж їхнім товаришам. Одразу за льодовнею обабіч від головного люка – дві величезні скрині 16×5×8 з моторовими саньми; скрині ці визирають на кілька дюймів над палубою і займають страшенно багато місця. Треті сани стоять впоперек юта, де раніше стояла лебідка. Щоб ці скрині були в цілковитій безпеці, вони вкриті цупким брезентом та закріплені важкими ланцюгами й мотузками.

Бензин для цих саней міститься у бляшанках та діжках, захищених міцними дерев'яними скринями, що стоять безпосередньо перед кормою поблизу моторових саней. Кількість – 2,5 тонни, і місця він займає пристойно.

Довкруг цих скринь, розтягнувшись від камбуза до штурвала, на палубі стоять мішки з вугіллям, що становлять наш палубний запас, який стрімко зменшується.

Ми вийшли з Порт-Чальмерза із 462 тоннами вугілля на борту, це навіть більше, ніж я сподівався, та все одно вантажна марка була на 3 дюйми вище води. На кормі судно сиділо глибше на два фути, але це незабаром виправиться.

На мішках з вугіллям, на моторових санях і між ними, а також на льодовні розміщені пси, всього їх тридцять три. Їх доводиться тримати прикутими на ланцюгу, вони мають прихисток на палубі, але загалом їм не позаздриш.

Море невпинно б'ється об борт і розпорошує хмари тяжких бризок на спину кожному, хто наважиться спускатися з верхньої палуби на головну. Собаки сидять, розвернувшись хвостами до всепроникної води, вони наскрізь мокрі.

Усім своїм виглядом вони виказують страждання від холоду й скрути; подеколи хтось із сердег видає розпачливий стогін. Загалом ця група являє убого гнітючу картину, нещасним створінням і справді непереливки.

Якимсь чином ми спромоглися знайти кожному місце за столом, хоча нас у кают-компанії двадцять чотири офіцери. Один чи двоє зазвичай перебувають на вахті, що трошки полегшує справу, але все одно тіснява.

Їжа наша простецька, але вражає, як наші двоє стюардів Гупер і Нілд дають раду з усіма обов'язками, миють, прибирають, і при тому незмінно залишаються у найкращому гуморі.

 

З такою великою командою на борту, що дозволяє ставити одразу дев'ятьох матросів на кожну вахту, управляти кораблем нескладно, а Мірз та Отс навіть мають окремих помічників для догляду за собаками та поні; але у такі непогідні ночі, як вчорашня, ціла "варта" добровольців пильнує та з чарівливим завзяттям забезпечує нам безпеку й вигоди: дехто простягає руку помочі, якщо виникають складнощі із поні та собаками, інші опускають чи здіймають вітрила, треті ж поповнюють сховище вугіллям із палубного запасу.

Здається, Пріслі найбільше потерпає від морської хвороби. Іншим теж не солодко, але вони вже мають певний досвід. Понтінг дивитися не може на їжу, але вправно справляється з роботою; мені розповіли, що дорогою до Порт-Чальмерза він неодноразово вишикував групи перед кінематографічним апаратом, хоча раз у раз був змушений повертатися на борт. Вчора він проявляв пластини, тримаючи ванночку для них в одній руці і звичайнісінький тазик в іншій!

Сьогодні пройшли 190 миль; гарний початок, але дещо утруднений однією обставиною: ми прямували до острова Кемпбелла, але сьогодні зранку стало очевидно, що наш швидкий поступ привів би нас на острів посеред ночі, а не завтра, як я розраховував. Затримуватися в очікуванні дня за таких обставин було б невигідно, тож цей пункт із розпорядку довелося викинути.

Пізніше вдень вітер перемінився на західний, злегка нас розвертаючи. Сподіваюсь, надалі він більше не кружлятиме; тепер ми віддалилися на схід від нашого курсу до криги більше, ніж на румб, і на три румби від завітряного боку острова Кембпелла, тож до нього ми вже точно ніяк не підійдемо.



П'ятниця, 2 грудня

День великого лиха. З четвертої ранку вітер став різко дужчати і невдовзі ми вже йшли під самими тільки марселями, клівером і стакселем. Вітер був сильний і море одразу ж розбурхалося. Скоро корабель почав глибоко пірнати і набирати багато води через завітряний борт. Отс та Анкінсон з перемінною допомогою від інших весь час намагалися утримати поні на ногах.

По верхній палубі почали розсипатися баки з бензином, фураж тощо; найбільше біди наробили неприв'язані мішки з вугіллям, які море підіймало й жбурляло у прив'язані скрині.

"Ти знаєш, як старанно ми все закріпили, але жодне кріплення не вистояло б довго під натиском цих вугільних мішків, вони лупили, як тарани. Нічого не лишалося, окрім як стати до бою зі злом, і ледь не всі члени команди годинами гарували на головній палубі, скидаючи мішки з вугіллям за борт, перев'язуючи скрині з бензином тощо, і роблячи це настільки вправно, наскільки це взагалі було можливо за таких складних і небезпечних обставин.

Море безупинно накривало людей хвилями, а подеколи й повністю їх затоплювало. У такі миті в боротьбі за любе життя їм доводилося хапатися бодай за щось, аби їх не змило за борт; а з урахуванням того, що довкола проносилися мішки з вугіллям й відкріплені скрині, постійно була небезпека, що їх винесе в море разом із тим, за що вони схопилися.

Щойно ми відновили якусь подобу порядку, як винятково потужна хвиля розірвала кріплення і роботу довелося почати наново".

 

Усю ніч море й вітер лютували, а корабель пірнав дедалі безладніше; ми опустили паруси, залишивши тільки грот-марсель і стаксель, зупинили рушії та лягли в дрейф, але толку від того небагато. Спереду, де Отс та Аткінсон працювали всю ніч, раз у раз доходили вісті, що поні падають. Далі було гірше, значно гірше – з машинного відділення повідомили, що помпи забилися і вода піднялася понад ґратами.

Від тої миті, близько четвертої ранку, машинне відділення опинилося у центрі уваги. Вода надходила, попри всі наші старання. Лешлі, по шию в бурхливій воді, хоробро й затято чистив помпи. Якийсь час здавалося, що донкою та трюмною помпою вдасться взяти воду під контроль, але надія ця виявилася скороминущою: п'ять хвилин помпування незмінно призводили до однаково результату – помпи знову засмічувались.

Справи були кепські. Кількість набираної води при такому розхитуванні була небезпечною. "Ми знали, що зазвичай корабель набирає небагато води, але ми також знали, що значна частина води, що затоплювала верхню палубу, стікалася вниз; вона струмами проривалася крізь палуби. Корабель сильно навантажений, багато йому не треба, аби пірнути під воду; а за таких обставин трапитися могло будь-що".

Ручна помпа втягувала лічені краплі, а до її всисної труби дістатися було неможливо; піднявшись, вода дійшла до котла, стала нагріватися і зрештою стала такою гарячою, що ніхто не зміг би працювати за всисною трубою. Вільямс змушений був визнати поразку.

Що було робити? На якусь мить ситуація видалася зовсім безпросвітною. Море неначебто здіймалося вище, ніж будь-коли; воно поглинало завітряний борт і ют бурхливою зеленою водою; корабель хитався з боку на бік; величезний шмат фальшборта віднесло геть.

Трюмна помпа залежить від головного рушія. Аби скористатися нею, необхідно було піти вперед. І саме в такі моменти могутні хвилі били з завітряного боку; знову і знову поручні від фок-щогли до грот-щогли вкривалися суцільним шаром закрутистої води, яка жбухала на корму і ют. Одного разу й мені довелося стояти по пояс у воді біля поручнів юту.

Видовище на палубі було спустошливе, а в машинному відділенні вода, хоча її там було й небагато, розливалася по всій підлозі так, що справляла страхітливе враження.

Еванс організував два загони для роботи із відрами; матросів поставили невпинно працювати за забитими помпами, – на той час більше ми нічого не могли вдіяти; подумати тільки, ці потуги – наш єдиний засіб не дати кораблю потонути, фактично це боротьба за його порятунок!

І це може видатись дивиною, та все ж зусилля принесли плоди: вервечка відер, яка рухається ось уже чотири години, і помпи, що теж відводять якийсь дріб'язок, змогли зупинити наступ води, а то й навіть трохи зменшити її рівень.

Тим часом ми обмізкували, як дістатися до всисної труби помпи: у перегородці машинного відділення зроблять отвір, вугілля між нею та шахтою насоса приберуть, і зроблять отвір у шахті. З таким огромом води на борту неможливо відкрити люк над шахтою. Ми ще не вибралися з халепи, але у мене вже зароджується надія, як і має бути, коли службу здійснюють так чудесно.

Офіцери й матроси за тяжкою працею співають шанті. У виснажливій спеці за котлом Вільямс намагається зробити отвір у перегородці. Жоден не занепав духом. Вчора потонув один собака, один поні здох і ще два у поганому стані, вони теж, схоже, довго не протягнуть.

"Час від часу сильні хвилі збивають собак за борт, і тільки ланцюг їх рятує. Мірз із помічниками постійно стежить, аби ці знедолені тварини не удушились, і намагається знайти їм кращий прихисток – завдання майже безнадійне.

Одного сіромаху знайшли вже задушеним, іншого так вгатило хвилею об борт, що ланцюг порвався і він щез у воді; якимсь дивом наступна хвиля вернула його назад на борт, і тепер він цілий і неушкоджений".

Буря завдала нам великих збитків, але я відчуваю, що все буде гаразд, якщо тільки ми дамо раду із водою. Ще одного собаку щойно змило за борт – халепа! Дякувати Богові, буря відступає. Хвилі й досі стоять горами, але кораблю вже не так важко, як було. Молюся, щоби ще до світанку ми змогли знову стати під вітрила.



Субота, 3 грудня

Вчора до вечора вітер поступово вщух; на борт стало потрапляти менше води, а отже й менше її протікало додолу, і невдовзі ми дісталися до машинного відділення. Робота тривала безупинно двогодинними змінами. На десяту вечора отвір у перегородці машинного відділення був готовий, і лейтенант Еванс, звиваючись над вугіллям, проліз до шахти помпи і спустився нею вниз.

Скоро він прочистив всисну трубу "від вугільних кульок (суміші вугілля та мастила), які її засмітили", та на радість усім вперше з помпи вийшов добрий струм води. Цієї миті стало ясно, що цю перешкоду ми здолаємо, і, хоча помпа ще кілька разів забивалася, все ж вода з машинного відділення поступово відходила.

Приємно було сьогодні вранці побачити, що вода вже не бовтається там взад-вперед. По обіді розпалили топки: ручна помпа працювала на повну потужність і виссала воду з трюмів майже досуха, тож можна вже було вийняти велику кількість вугілля і попелу.

Тепер усе знову в порядку, ми впевнено йдемо на південь на парі й під вітрилами, не більш як на два румби відхилившись від курсу. Кемпбелл і Боверс зайняті переписом припасів на верхній палубі. Сьогодні вдень витягнули крізь люк бака двох мертвих поні. Цікава видалась процедура, бо місця в проході було замало. Зазирнули у льодовню, там усе в найліпшому стані.

Хоча ми ще й не в безпеці, адже ще одна буря може мати катастрофічні наслідки, та все ж чудово усвідомлювати, як різко змінилося наше становище за минулі двадцять чотири години. Деякі члени команди зізналися, що вчора, як і я, мали великі сумніви щодо нашої успіху затії, але зараз ми всі знову сповнені надій.

Наскільки можна полічити збитки, окрім пошкоджень у фальшбортах, ми втратили також двох поні, одного собаку, "10 тонн вугілля", 65 галонів бензину і скриню зі спиртом для біологічних дослідів – серйозна втрата, але значно менша, ніж я очікував.

"Зважуючи всі обставини, ми ще легко відбулися, та все ж страшенно не поталанило так скоро вскочити в бурю". Третій поні, який під час шторму був на перев'язі, знову звівся на ноги. Вигляд у нього непевний, але, якщо не налетить ще одна буря, має витримати.

Осман – наш найкращий їздовий собака – зранку мав жахливий вигляд, але день відлежався в сіні й теплі, і тепер йому вже значно краще. "І ще кілька собак були в жалюгідному стані і потребували піклування, аби повернути життєві сили". Вітер і хвилі знову дужчають, а з південного боку маємо сильні брижі, але стовпчик барометра високо, поки він не впаде, нової бурі бути не повинно.

 


Понеділок, 5 грудня. 56° 40' пд. ш.

Від суботи барометр майже не ворушився, вітер то дужчає, то вщухає, але постійно дме з заходу. Ми йшли за румб від курсу, але тепер повернулися на нього. Усім ніби ведеться добре, за винятком поні. Аж до сьогоднішнього ранку, попри сприятливий вітер, корабель важко хитався на південно-західних брижах.

Для тварин, особливо для тих, що під баком, це стало серйозним випробуванням. Ми думали, що поні з лівого борту у безпеці, але двоє з них мають понурий вигляд і сумніваюся, що вони витримають негоду без відпочинку. Молюся, щоб бурі нас оминули.

Ми вже мали б наблизитися до межі західних вітрів, але ще пару днів певності в цьому не буде. Брижі з SW йдуть і далі, хоча й не такі сильні, як учора, але хотілося б, щоб їх зовсім не було. Так багато залежить від примх погоди. У грудні в морі Росса має бути добре; так завжди буває, і зараз теж усі обставини віщують гарну погоду. Ми-то готові до всього, але тривожусь я, тривожусь за наших тварин.

Собаки за гарної погоди вже встигли відновитися – вони знов у хорошій формі.

Палубний вантаж меншає; все вугілля з верхньої палуби прибрали, а бензин пересклали ретельніше; з такими змінами нові удари нам не страшні. Кемпбелл і Боверс невтомно працювали, аби укласти все на палубі належним чином.

Знову вигулькнула думка облаштувати станцію на мисі Крозьє. Це мало б багато переваг: дійти туди можна легко й рано; ні осіння, ні літня партії не будуть відрізані; до Бар'єру (Шельфовий льодовик Росса до 1953 року був відомий як просто "Бар'єр" чи "Великий Крижаний Бар'єр" – І.С.) звідти можна дістатися, не долаючи розщілин, а шлях до полюсу звідти лежатиме навпростець; м'які погодні умови і відсутність хуртовин на пінгвінському лежбищі; можливість вивчити, як імператорські пінгвіни висиджують пташенят, та дослідити геологію Терору (Гора, названа так Джеймсом Кларком Россом на честь корабля "Терор", яким командував його друг Френсіс Крозьє – І.С.); не кажучи вже про такі дрібні вигоди, як добування льоду, каміння для укриттів тощо.

Головним недоліком вважаємо ймовірні труднощі при вивантаженні припасів: сильно дошкулятимуть брижі, ще й до того можуть завадити висадці коней і моторових саней. Крім того, від хати до хорошого снігового покриття якусь віддаль точно доведеться долати голими скелями та ще й, можливо, з підйомом на 300-400 футів.

Знову ж таки, поки корабель розвантажуватимуть, ним буде складно керувати, зважаючи на течію, крижані гори й плавучу кригу. З цим ми ще визначимося, але перспектива безумовно заманлива. У крайньому разі, можна висадити поні в протоці Мак-Мердо і провести їх в обхід пішки.

Сонце сьогодні яскраве, усе сохне, а брижі начебто вщухають.

 


Вівторок, 6 грудня. 59° 7' пд. ш., 177° 51' сх. д.

Дійсний курс – S, 17E, 153 (Застарілий формат запису курсу. 17E позначає, що відхилення від прямого курсу на південь становить 17 градусів на схід; за сучасною навігацією це курс 163º. 153 – пройдена за добу відстань у милях – І.С.); 457 до полярного кола. Вчорашні сподівання справдилися: брижі й надалі вщухають, від обіду ми йдемо рівно і з комфортом.

Особливо радий за поні; сіромахи змарніли і захлянули, але вже почуваються краще. Поза сумнівом, бак для них погане місце, але кільком все одно доведеться стояти там. Чотирьом поні в центрі корабля, які мали б перебувати у гірших умовах, зараз ведеться краще, ніж їхнім товаришам. У кількох набрякли ноги, але харчуються всі нормально.

На ранковій вахті вітер вщух, а пізніше надійшов легкий бриз зі сходу; барометр поступово опускається, але не сильно, він і досі вище норми. Вдень все огорнув непроникний туман. Завтра вже маємо вийти за межі західних вітрів.

Продовжуємо обговорювати проєкт висадки на мисі Крозьє, і, чим ретельніше ми його обмірковуємо, тим більше він нас захоплює. Наприклад, там ми змогли б ретельно дослідити рух Бар'єра і відносний рух торосів. Якщо нам пощастить безпечно висадитися там з усім обладнанням, це буде просто неймовірною удачею.

Усі веселі й безжурні – сміх і пісні лунають ледь не весь день – прекрасно мати таку життєрадісну команду. Сьогодні тиждень від Нової Зеландії.



Середа, 7 грудня. 61° 22' пд. ш., 179° 56' зх. д.

Дійсний курс – S, 25E, 150; 313 миль до антарктичного кола. Всю ніч барометр поступово опускався, а зранку так само рівномірно почав підійматися. Зі зміною тиску почався південно-західний бриз і відкинув нас на три румби від курсу.

Море лишається спокійним, даючи зрозуміти, що крига вже неподалік; температура повітря й води сьогодні 34º1, це ще одне підтвердження. Вітер перемінився на попутний і ми знову вернулися на курс, йдемо 7-8 вузлів.

Довкола корабля багато пріонів, бачили першого фульмара і першого поморника Мак-Корміка. Вчора ввечері бачили дельфінів-хрестоносців. Літають бурі та чорноброві альбатроси, білодзьобі буревісники. За холодом приходить і голод; аж дрижаки беруть від того, як хутко зникають харчі, коли настає час наповнити наші двадцять чотири юні шлунки.

Вчора обговорювали Західну геологічну партію, пояснював Понтінгу, що йому бажано бути там. На моє переконання, він, як найстарший і найдосвідченіший мандрівник, мав би очолити цю партію; ці міркування я висловив йому, а тоді Ґриффіту Тейлору.

Тейлор був страшенно розчарований. Тож ми все це обговорили утрьох, і Понтінг легко зрікся усіх повноважень і радо погодився на те, щоб партією керував Тейлор; такий розв'язок усіх задовольнив і виставив Понтінга у привабливому світлі. Гарний він хлопчина.

Відзначу тут міць духу людського. Після бурі головна палуба там, де облаштована стайня, сильно протекла, і багно зі стайні стікає вниз на гамаки й лежаки. Ніхто й слова не сказав; матроси, що живуть у тій частині корабля, всіляко намагаються залагодити цю досаду цератою та парусиною, але жодним чином не виявляють невдоволення.

Розгардіяш у кают-компанії страшенний. Усе в ній шкереберть, а через десяток щілин протікає вода. Світло сонця туди не досягає, а свіже повітря заходить тільки через маленький люк попереду; зі штучним освітленням багато клопоту. Матроси на палубі постійно промокають до нитки і не мають змоги висушити одяг. За таких обставин їхня життєрадісність – справжнісіньке диво.

Сьогодні за вечерею повідомили про кригу. Еванс підтвердив слова Чітема про крижану гору далеко на заході, що виблискувала під сонячним промінням, коли те пробивалося крізь хмари.

 


Четвер, 8 грудня. 63° 20', 177° 22'.

S, 31E, 138. До кола 191. На першій нічній вахті вітер зміцнів до передштормового. Корабель іде бейдевінд в межах двох румбів від наміченого курсу. Брамселі і грот опустили, а пізніше вночі вітер поступово посилювався. О шостій ранку довелося опустити усі вітрила, і цілий день ми йшли проти сильного бризу і неспокійного моря.

Вдень, тримаючись трошки на схід від курсу, ми змогли підняти косе вітрило. Впродовж двадцяти чотирьох годин ртутний стовпчик невпинно підіймався, але тепер ніби збирається розвернутися, досягнувши 764 міліметрів.

Вчора вночі було світло (це завжди підбадьорює), але цей зустрічний вітер випробовує терпець, особливо з урахуванням того, що вугілля витрачаємо швидше, ніж я розраховував. Ми робимо 62-63 оберти на 9 тонн, але що три дні пів тонни йде на опріснення, і ще пів тонни – щотижня на куховарство. Шлях на Південь випав нам тернистий.

Вночі мені сильно дошкуляла хитавиця; корабель різко пірнав і гойдався на збуреному морі, і з кожним зануренням я подумки переносився до бідолашних поні. Сьогодні вдень їм загалом добре, але з кожним днем вони хиріють, їм конче необхідний гарний відпочинок на рівному кілі. Нещасні терплячі звірі!

Хтозна, як довго вони пам'ятатимуть про ці жахливі злигодні: часто тварини довго тримають у пам'яті спогади про обтяжливі обставини та місця, де зазнали шкоди. Чи, може, вони пригадують лиш обставини, що глибоко закарбувалися через великий страх або раптовий біль, а спомини про тривалі страждання зникають? Хтозна? Але було б на диво милосердно, якби природа подбала й затерла ці тижні млявих, але тортур, яких не уникнути.

Собаки знову почуваються чудово; найбільше потерпають вони від того, що не висихають. Саме через це після бурі ми ледве не втратили нашого блискучого лідера Османа. Коли його знайшли вранці, він був цілковито виснажений і ледве тремтів; він вже майже випустив дух. Він заліз у сіно і пролежав там цілу добу, відмовляючись від їжі; він вкотре явив нам дивовижну витривалість свого виду, коли наступного дня вже гасав, як новенький.

Підлетіли антарктичні буревісники. Одного сьогодні спіймали.

Пізніше, десь о сьомій вечора, Еванс побачив дві крижані гори далеко з лівого борту; їх видно тільки з верхівки щогли. Китів бачимо часто. Balænoptera Sibbaldi (Застаріла наукова назва синього кита, зараз вживають назву Balaenoptera musculus – І.С.) вважається найбільшим ссавцем з усіх, що колись існували.

 


П'ятниця, 9 грудня. 65° 8', 177° 41'.

Дійсний курс – S, 4W, 109; острів Скотта – S, 22W, 147. О шості ранку повідомили про крижані гори й пакову кригу попереду; спершу ми думали, може, у цьому паку тільки уламки гір, але, увійшовши до струму, виявили там маленькі підталі крижини – лід не більше двох-трьох футів завтовшки.

"Я мав надію, що ми на таке натрапимо не раніше широти 66° 30' чи принаймні 66°". Ми вирішили йти на південь і захід, наскільки дозволять відкриті води, і досягли в цьому сякого-такого успіху.

О четвертій вечора, коли я це пишу, ми все ще у відкритих водах, тримаємо більш-менш рівний курс і пройшли вже крізь п'ять чи шість малих струмів криги, усі не більше 300 ярдів.

Ми проминули декілька гарних крижаних гір, переважно пласких. Заввишки вони були від 60 до 80 футів, і щось мені підказує, що в цій частині Антарктики є й вищі гори.

 

Дві гори заслуговують на окремий опис. Одна, повз яку ми пройшли лівим бортом дуже близько, аби її можна було зафільмувати, мала футів 80 заввишки й була пласкою. Здавалося, ніби вона відкололася від льодовика зовсім недавно.

Зображення вище показує її особливості та вказує на бажаність ретельного дослідження поверхонь інших гір. Скидається на те, що верхня та нижня частини гори мають разюче різне походження, ніби материковий глетчер шар за шаром вкривався сезонним снігом. Та знову ж таки, те, що я описав як "проникні шари синьої криги", – це відмітна ознака; схоже, ці шари являють собою поверхні, які танули під сонцем і вітром, а тоді замерзали знову.

Це вартує детальнішого дослідження.

Друга гора вирізнялася безліччю сторчових тріщин. Вони неначебто пролягали хрест-навхрест і послаблювали структуру, тож розмаїті сформовані ними сераки (Льодові стовпи, що утворюються внаслідок розколу льодовика – І.С.) вигиналися різними формами й напрямками, надаючи горі незвичайного вигляду і шрамуючи її лице здоровенними сторчовими тріщинами.

Логічно припустити, що такі гори походять із регіону з неспокійною кригою, наприклад з півострова короля Едварда.

Сьогодні бачили багацько китів, смугачів з високими чорними фонтанами – Balænoptera Sibbaldi.

З нами птахи: антарктичний та сніжний буревісники, фульмар, а сьогодні зранку ще й капський голуб.

Пакова крига трапилася нам значно далі на північ, ніж очікувалося, і важко передбачити, що це для нас означатиме. Можна тільки надіятись, що великих труднощів не виникне, але я б таких надій не плекав.

 


Десята вечора

Сьогодні маємо гарний поступ, але чим далі просуваємося, тим товстішою стає крига, і вже по обидва боки від нас пак перетворився на суцільні льодові поля. Досі час від часу проминаємо гори, десь половина з них – пласковерхі, але друга половина – образні й фантастичні.

Небо просто дивовижне, хмари розмаїтих форм та гра світлотіні; сонце постійно проривається крізь щілини у хмарному небі, заливаючи яскравим світлом поля паку, якусь прямовисну гору чи цятку найсинішого моря.

Так сонце й тінь ганялися одне за одним по всьому круговиду. Вночі брижів немає або ж вони дуже слабкі – корабель стоїть на рівному кілі, непохитно, не боячись випадкових зіткнень із кригою.

Важко висловити ту полегшу, яку після такого бурхливого проходу дає це відчуття спокою. Можна тільки уявити, наскільки спокійніше і зручніше стало поні, але собаки явно втішені, та й люди повні веселощів. Попри навислу загрозу затримки, мандрівка наша тепер дуже обнадійлива.

Якщо пак стане щільним, я неодмінно накажу згасити топки й чекати, поки крига розкриється. Але навряд чи на цьому меридіані вона закриється надовго. Сьогодні маємо пройти 66-ту паралель.



Субота, 10 грудня. Координати за обчисленням 66° 38'. 178° 47' д.

Дійсний курс – S, 17W, 94. До мису Крозьє 688. До півночі лишалися на палубі. Тоді сонце пірнуло за південний небокрай. Видовище незрівнянне. Небо з північного боку було шикарних рожевих тонів, воно відбивалося у спокійній водній гладіні поміж кригою, яка переливалася різними відтінками від мідного до лососевого; гори та пак на півночі відблискували зеленкуватим і мали глибокі пурпурові тіні, небо забарвлене в шафранове та блідо-зелене.

Довго ми споглядали за цією дивовижею. Вночі корабель пройшов розводдями; ранок заскочив нас майже біля межі відкритих вод. Зупинилися, аби запастися водою з чистої торосистої крижини. Набрали близько 8 тонн. Реннік узяв лот, 1960 сажнів; трубка винесла дві грудки вулканічної лави зі звичною глобігериновою каламуттю.

Вілсон підстрелив кількох антарктичних буревісників і одного сніжного. Нельсон вертикальним неводом спіймав кількох ракоподібних та інших тварин, а також виміряв температуру і взяв зразки води на глибині 400 метрів. На тій глибині вода тепліша.

 

Спершу ми десь півтори години йшли крізь досить слабкий пак, а далі – через тяжкі старі крижини, згуртовані навколо величезної гори; звідти ми вискочили і пішли легшим шляхом околяса; хоча по мірі нашого просування на південь крижини поступово меншали, та все ж пак ставав дедалі товщим.

Я запримітив крупні й порівняно тонкі крижини, крихкі та легко розколювані; вони схожі на ті, через які ми проходили на Discovery, але десь на місяць старші.

О третій ми зупинилися і підстрелили чотирьох тюленів-крабоїдів; на вечерю мали печінку – неймовірна смакота.

Звечора ми у дуже щільному паку, сумніваюся, чи варто намагатися пробитися крізь нього, але дуга чистого неба, що майорить на півдні весь день, дає надію, що в тому напрямку десь далі має бути чистіша вода; може, за якісь двадцять миль звідси, але двадцять миль за таких умов – це немало.

Коли об 11 вечора я спустився спати, Брюс продовжив тягти лямку з перемінним успіхом. Я завважив, що крига стає дедалі гладкішою й тоншою, подекуди на ній видно сліди тиску, і між цими слідами крига дуже тонка.

"Ми ретельно дослідили досвід попередніх плавань, аби обрати найвдаліший меридіан для спуску на південь, і я гадав, та й досі схиляюся до цієї думки, що 178-ий західний годиться для цього найкраще. До паку ми зайшли плюс-мінус на цьому меридіані, а в винагороду отримали найгірші умови, аніж усі мандрівники до нас. Гірші навіть за ті, які можна було б уявити на будь-якому іншому меридіані.

Аби осягнути усю складність ситуації, необхідно розуміти, що таке пак, і як мало нам відомо про його рухи.

Пак у цій частині світу складається із: 1) криги, сформованої минулої зими на морі на рубежі з антарктичним континентом; 2) важезних старих крижин, що вийшли із бухт і заток минулого літа, але не встигли дістатися півночі до настання зими; 3) відносно важкої криги, сформованої над морем Росса на початку минулої зими; 4) відносно тонкої криги, сформованої над морем Росса в середині та наприкінці минулої зими.

Без сумніву, впродовж зими уся крига ворушиться й обертається, розвалюється і стискається в кряжі, і тисячі крижаних гір живляться цими пластами, зводячи тороси й лінії тиску, змішуючи все; а тоді у розводдях взимку вода знову замерзає, формуючи новіший і тонший пласт.

З настанням літа північна грань пласта розпадається і до неї проникають важкі океанські брижі, поступово розбиваючи на менші шматки. Тоді вся ця маса дрейфує на північ і брижі моря Росса навалюються на південну грань паку.

 

Це пояснює, чому на північних і південних краях паку крижини відносно маленькі, тоді як у середині можуть сягати двох-трьох миль завширшки, і чому пак може складатися (і складається) з дивовижної суміші різноманітних крижин.

Далі стане зрозуміло, чому з розгортанням літа пояс криги стає вужчим, а самі крижини тоншими й меншими.

Нам відомо, що там, де в ранньому січні можна натрапити на щільний пак, у лютому вже відкриті води й чисте море, та й загалом, чим пізніша дата, тим легше продертися крізь лід.

Йдучи крізь пак, корабель повинен або трощити крижини, або посувати їх, або обходити, враховуючи, що сунути крижини більше 200-300 ярдів він не в змозі.

Зможе корабель прорватися чи ні, залежить від товщини та природи криги, розміру крижин та щільності, з якої вони прилягають одна до одного, а також від його власної потужності.

Положення основного тіла паку та щільність упакування крижин майже цілковито залежить від панівних вітрів. Неможливо знати, які вітри панували в якомусь місці до твого прибуття, тож неможливо і знати наперед положення та густоту паку.

В межах паку щільність змінюється щодня, а то й щогодини; такі зміни залежать від вітру, при тому не конче від тутешнього, тож подеколи вони залишаються загадкою. В якийсь момент бачиш, як дві крижини насувають одна на одну, а вже за годину чи дві між ними з'являється прогалина завширшки в фут.

 

 

Коли крижини впираються одна в одну, пройти крізь них важко, а іноді й неможливо, але, коли тиск спадає, сукупність маленьких прогалин дозволяє прокласти шлях зигзагами".



Неділя, 11 грудня

Вночі поверхня ще більше вкрилася кригою, і вже о шостій пробитися крізь неї видавалося безнадійним. Пак тут досить звичайний, крижини близько 2,5 футів завтовшки і дуже міцні. Вони щільно прилягають одна до одної, але за рахунок неправильних форм часто відкривають вільний простір, переважно трикутної форми.

Можна зазначити, що така крига займає значно більшу площу, ніж тоді, коли, щойно утворена, вона стояла суцільним покровом; отже, якщо навесні море Росса цілковито замерзає, обсяг криги на північ від нього, коли та починає скресати, має бути просто величезним.

Ця крига, здається, походить із моря Росса, проте незбагненною залишається відсутність тиску.

Щільно засіли у кризі на весь день; з шостої ранку сильний вітер з W і NW зі снігом; вночі вітер трохи вщух, і кілька годин барометр, який стрімко впав минулої ночі, залишався на місці. Очікую на скору переміну вітру; тиск паку трохи послабився, але він досі не розкрився.

Зранку Реннік виміряв глибину – 2015 сажнів, близько до вчорашнього, лот знову виніс малі куски основної лави; ці два зондування показали, як широко розносить крига це вулканічне каміння. Після зондування лот підняли вручну. Я відчитав службу в офіцерській кают-компанії.

По обіді геть усі спустилися на крижини побігати на лижах. Вправи – справжня розрада. Страшенно задоволений і лижами, і лижним взуттям, – і те, і друге чудово пасує до наших цілей.

 

Таке очікування потребує терпіння, хоча, мабуть, на це й варто було розраховувати в такий ранній сезон. Важко сказати, коли варто буде знову спробувати пробитися.



Понеділок, 12 грудня

Вранці пак трохи послабшав; з NW надходять відчутні хвилі. Крижини ще не розійшлися, але вже ледве торкаються краями, зазнавши вчора великого тиску; вітер досі дме з NW, але вже слабше. Ґран, Отс і Боверс пішли на лижах до заприміченої раніше височини, яку дехто вважав за острівець. Виявилося, як я й гадав, що це крижана гора, хай і вигадливої форми: схожа на купол, оточений низькими кручами.

 

На дванадцяту наказано розтопити пічки, і об 11:30 ми рушили під прямими вітрилами. Загалом пройшли і йдемо далі непогано, але дуже нерівно. Ми вискочили з оточення важких крижин у значно тонший пак, тоді проминули два відтинки відкритих вод, а тоді знову повернулися до тоншого паку з тонких і великих за площею крижин, які досить легко кришилися.

Все йшло добре, аж поки ми не уткнулися знову в важкі крижини, там ми на пів години застрягли намертво. Так і повелося, поперемінно то добре, то зле: то тонка молода крига, то важка давня, подеколи траплялися висунуті тиском крижані гори, дуже масивні.

Найкраща новина за вчора – ми продрейфували 15 миль на SE, тож наш рух не спинився остаточно, хоча, звісно, і був украй повільним.

Я справді й гадки не маю, чого очікувати від цього паку чи коли сподіватися на відкриті води.

Сьогодні по обіді з великим успіхом випробували ворваневу піч Аткінсона. Всередині неї розташована труба у вигляді єдиного змійовика з отворами зісподу. З цих отворів жир скрапує на азбестовий пальник.

Ворвань розміщена у посудині, навмисне збудованій довкола димаря; надлишок жиру з цієї посудини тече в живильну трубу печі, яка має кран для регулювання струму.

Дуже простий пристрій, однак, як видно, й дуже дієвий; пічка дає чимало тепла, але, звісно, й розносить сморід ворвані. Втім, з такими печами на півдні нам точно не бракуватиме їжі чи тепла в хаті.

Обговорювали з Райтом той факт, що тороси на морській кризі завжди приносять прісну воду. Дійшли згоди, що, мабуть, ропа просто стікає з криги вниз. Цікаво було б підібрати уламок морської криги і поспостерігати цей процес. Але факт цікавий і сам по собі, адже свідчить, що процес появи торосів – це насправді процес виготовлення прісної води. Варто також відзначити, що цей феномен має вирішальне значення для навігації у льодах.

 

Воістину непросте завдання – дістатися до нашого зимівника; спершу бурі й буремні моря, а тепер цей нескінченний двобій із паковою кригою.

20:00 – Просуваємося, часто б'ючись об кригу і час від часу зупиняючись.



Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Олександр Зінченко: Як українці реагували на смерть Сталіна. Розсекречені спецповідомлення МГБ

"Працівник Харківської селекційної станції Кривошей, заступник секретаря парторганізації харківського "Главенергозбуту" Каганович, та лікар Житомирської лікарні Гузман "під час виступу на мітингах раптово померли".

Кирило Галушко: Деякі міркування "фахового історика" щодо "Історії України від Діда Свирида"

Звісно, що ці міркування більше звернуті до тих добродіїв, хто ще не стикався із цією хвундаментальною працею. Але не завадить і давнім шанувальникам. Усе ж доробок Діда звернутий на широкий загал, життя триває і усілякі поточні «кон’юнктури» змінюються рік від року. А може там фахові історики, «міські» високочолі інтелектуали, а не «сільські дідугани» зневажливо сміються над цією «попсою».

Станіслав Росовецький: І все ж таки це сучасна біографія Шевченка

Я не проти Шевченка-пророка, і Шевченка-міфотворця, навіть Шевченка-шамана. Ніколи не погоджуся лише з ототожненням поета з кобзарем. Але теза, що Шевченко після заслання продовжував свою революційну діяльність борця за національне визволення свого народу - це явище історичної правди

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: пам'ятки на наступний рік

День розчарування. Розпогодилось, ніч була ясна, хоч і холодна, температура помітно ниже нуля, різкий вітер. Та невдовзі після старту ми вийшли на дуже погану поверхню. Поні часто загрузали в снігу по коліна, а нанесений хуртовиною м'який сніг лежав купами, спричиняючи сильне тертя полозів