Меморіал українцям – учасникам Першої світової війни у Брно

Невимовно щасливий, що вдалося довести до логічного завершення наймасштабніший проект з відновлення українських місць пам'яті на території Чехії. Йдеться про унікальний Меморіал українцям – учасникам Першої світової війни у складі армій різних країн, а також воякам Української Галицької Армії. Всього у Меморіалі було поховано 154 полеглих українців

 

Дозволю собі навести цитату з дослідження відомого чеського історика Богдана Зілинського про історію створення пам'ятника: "Монументальний меморіал у Брно…. мав вшанувати пам'ять українців, які загинули з початку Першої світової війни, тобто з літа та осені 1914 року, здебільшого вояків австрійської армії, які прибули з Галичини.

Меншою мірою йшлося про цивільних біженців з Галичини, які рятувалися спочатку від російської, а потім польської окупації… Будівництво пам'ятника … розпочалося у серпні 1923 року за участі освітньо-організаційного комітету українських біженців у Брно, очолюваного головою місцевої Української академічної громади Антоном Базаром та сотником Левом Кривенеком…

Ця організація, маючи чітко визначену мету, змогла відносно швидко зібрати потрібну суму пожертв… Вартість виготовлення і встановлення пам'ятника становила 9 тис. крон. Дату його відкриття було встановлено на 1 листопада 1923 року і приурочено до п'ятої річниці взяття галицькими українцями влади у Львові.

 

На відкриття до Брно приїхали представник Празького комітету західноукраїнської еміграції Іван Мельницький та представник командування частинами Української Галицької Армії, які перебувають Чехословаччині, Корнило Крушельницький. Також були присутні представники чехословацької армії, мер Брно та деякі місцеві організації.

Церемонія розпочалася о дев'ятій ранку та включала в себе богослужіння і панахиду за участі українського хору та військового оркестру гарнізону м. Брно. До пам'ятника було покладено багато вінків, в т.ч. від найвищого представника західноукраїнської еміграції Євгена Петрушевича, який перебував в еміграції у Відні…

Виступили на відкритті Корнило Крушельницький та Олександр Церковний… Після цього пам'ятник передали місцевому військовому командуванню. У статті, опублікованій пізніше в "Українському скиталці", наголошувалося, що меморіал гідно приєднався до раніше встановлених "національних пам'ятників" у Брно: датського, шведського, німецького та російського".

 

Також Богдан Зілинський, ґрунтуючись на публікаціях в тогочасних українських виданнях, наводить інформацію про тих, хто був похований у цьому Меморіалі: "за невеликими винятками, усі вони походять з Галичини… Найбільше – з районів Бучач, Дрогобич, Коломия, Перемишляни, Підгайці та Снятин.

Невелика частина загиблих походила з районів на захід від нинішнього українсько-польського кордону… Східна Україна представлена ​​лише трьома іменами осіб з Харківської губернії. Можна припустити, що це були полонені солдати російської армії, які зголосилися до української національності".

Кілька українських могил в ареалі Меморіалу з'явилося вже у 30-х роках минулого століття і навіть після Другої світової війни.

 

Точної інформації про автора головного пам'ятника цього меморіалу не вдалося віднайти, але є підстави вважати, що створив його відомий скульптор Михайло Бринський.

Вперше я відвідав цей меморіал на початку 2019 року під час візиту до Брно. Зізнаюся, я був вражений його величністю та емоційністю і, водночас… жахливим станом, в якому він перебував. Було абсолютно зрозуміло, що якщо не вжити невідкладних заходів, його можна просто втратити.

Ну і, нарешті, було просто соромно, що наша спільна пам'ять перебуває у такому занедбаному стані (кілька фотографій, які я зробив того дня, додаю до цього тексту). Рішення про те, що Посольство зобов'язане відновити Меморіал, прийшло одразу.

 

Обсяг робіт, однак, був настільки значним, що на зустрічі з тоді щойно обраною мером міста – пані Маркетою Ваньковою - я звернувся до неї з проханням допомогти нам у цьому. Вдячний їй, що вона позитивно відгукнулася на це прохання і свого слова дотрималася.

Реалізація проекту стала можливою завдяки ефективній співпраці Посольства, мерії м. Брно, організації Українська ініціатива в Південній Моравії та чеської реставраторки, з якою ми вже реалізували не один проект - Марії Вамберської.

Перший етап реконструкції був реалізований ще минулого року завдяки коштам (і немалим), виділеним для цієї мети Міністерством закордонних справ України, за що ми надзвичайно вдячні. Йшлося про реставрацію центрального елементу Меморіалу – пам'ятника, підходу до нього, стіни, таблиць, написів тощо. Пам'ятник ми урочисто відкрили 13 жовтня минулого року з нагоди Дня захисника України.

 

Але залишалася ще прилегла до пам'ятника територія, на якій знаходиться кілька окремих могил, і яка загалом продовжувала справляти досить гнітюче враження. Цю частину роботи взяла на себе мерія Брно. Переговори, тендери, дзвінки, побоювання, що коронавірусна пандемія може перешкодити завершити проект. І ось нарешті, через понад рік після першого етапу, завершено і другий.

Надзвичайно вдячний всім, хто долучився до усіх цих зусиль тривалістю майже два роки. Є ще деякі дрібниці, які ми спільно обов'язково маємо довести до кінця. Зокрема, навесні треба буде озеленити Меморіал, посадити траву, барвінок. Ну і, звичайно ж, надалі доглядати за ним. Переконаний, що цю місію візьмуть на себе як українська громада в Брно, так і наше консульство у цьому місті.

Сьогодні я поклав кошик квітів до відновленого Меморіалу і вклонився пам'яті полеглих українців. Тепер мене переповнювали зовсім інші відчуття. Ми, українці, таки вчимося гідно шанувати нашу пам'ять, наше минуле. Це дуже важливо. Бо, як відомо, ті народи, які цього не хочуть або не вміють робити, – не мають майбутнього.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: косатки, сани, поні на власний дім

День лиха. Я зробив дурницю, дозволивши сьогодні спустити треті моторові сани. Це швидко виконали, поставивши їх на тверду кригу. Пізніше Кемпбелл повідомив, що один із матросів пірнув ногою під лід, проїжджаючи по сльотавому відтинку десь за 200 ярдів від корабля. Я не надав цьому великого значення, бо подумав, що він просто пробив наст.

Максим Майоров: Від Рокитного до Перемишля: кілька дат з історії Другої Світової на «східних кресах»

4 січня маємо 77-му річницю початку акції «Буря». Польський уряд у Лондоні та «підпільна держава» у німецькій окупації спланували виступ завчасно. Партизани Армії Крайової тільки чекали на привід – вступ регулярних радянських військ на польську землю

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: свобода після двадцяти днів у кризі

У переддень Нового року ми досягнули моря Росса, але ще не досягнули краю наших нещасть. Жахлива видалась ніч. На першій вахті ми відхилилися на два румби і встановили косе вітрило. Наші умови це не покращило, але принаймні додало швидкості.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Різдво посеред криги

П’ять годин після того компанія сиділа за столом і дружно співала; таланту в нас небагато, але кожен долучився тією чи іншою мірою, “тож співи були просто приголомшливі. Приємна несподіванка, що наша зовсім не музична партія виявилася такою завзятою до співів. У Різдвяну ніч вони тривали аж до першої по опівночі і супроводжували кожну роботу.