Щоденник Скотта: табір, стара хатина та день відпочинку

Було щось гнітюче у цьому – знайти стару хатину в такому занедбаному стані. Я дуже розраховував побачити старі мітки та хатини неушкодженими. Усвідомлювати, що старі затишок і радість пішли звідси, було нестерпно розпачливо. Це ж основоположний вияв людської цивілізованості – дійшовши до таких місць, залишати по собі якнайбільше затишку тим, хто прийде після

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

 
Четвер, 12 січня

Знову цілий день яскраве сонце, але по обіді – холодний вітер з SSW. Знову маємо гарне нагадування про те, яке укриття надає нам наше розташування. Цієї ночі анемометри на Спостережному пагорбі показують вітер у 20 миль на годину, ми ж у своєму видолинку відчуваємо лише незначні подуви.

Перевезення почали вранці, як і зазвичай. Сім поні і собачі упряжки тяжко працювали весь ранок. Я зробив шість ходок з п'ятьма собаками. Вперше вів їх на сибірський манер.

Було нескладно, але я постійно в найважливіші миті забував російські слова: "кай" – праворуч, "чуй" – ліворуч, "хат-та" – прямо, [тут пропуск у пам'яті та щоденнику] – рушай, "пор" – стій. Навіть цей короткий досвід змусив мене задуматись над тим, щоб змінити спосіб їзди на такий, який краще відповідав би нашим потребам.

Я схиляюся до того, що нам потрібні менші команди собак, а погонич має бути за саньми. Втім, ще зарано ухвалювати такі рішення, значно більше інформації в нас буде після подорожі для облаштування складів.

По обіді з корабля надіслали звістку, що всі припаси вивантажено. Залишились тільки баранина, книги, картини і піанола. Тепер ми справді самодостатня партія, готова до всіх негараздів. Ми НА БЕРЕЗІ за вісім днів після прибуття – дуже гарний результат.

В хатині вже можна жити, але, мабуть, ми не заселимося в неї ще з тиждень. Тим часом тесля продовжить облаштовувати темну кімнату та інші приміщення, а також закуток Сімпсона.

Печерна партія має поступ, але прорубка криги для комори – це повільна і кропітка робота. Однак, коли її буде завершено, результат буде просто приголомшливий.

Завтра почнемо відправляти баласт на корабель. Поні доведеться перевезти на санях тонн із тридцять. Хатня і печерна партії продовжать працювати; почнемо підготовку до облаштування складів. Сьогодні по обіді обговорив усе це з Боверсом – він справжній скарб! Всі твої думки схоплює на льоту і, очевидно, цілком розуміє суть справи.
Домовився з Мірзом сходити завтра з кількома псами на Гат-Пойнт перевірити кригу та оглянути околиці. З тим, як складаються обставини, у нас до кінця місяця не має виникнути труднощів із відправкою складської партії, але треба буде, щоб поні перетнули мис без вантажів.

Є один шлях навпростець вниз по південному схилу і є інший, обхідний, який залишає землю на півночі та виходить на кригу безпосередньо на мисі. Імовірно, більшу частину вантажів візьме корабель.

Записів у щоденнику Скотта за 13 січня 1911 року немає, зате є кілька світлин в архіві Понтінга.
Субота, 14 січня

Облаштування станції невпинно наближається до завершення. Вчора зранку понад табором був сильний вітер з SSE, температура впала до 15º F, небо вкрилось хмарами. Обриси землі на півдні сховалися за імлою, тож поїздку з собаками довелося відкласти.

По обіді, коли умови трохи покращились, до роботи взялася баластова партія, і попрацювали вони так добре, що до ночі доставили на корабель понад 10 тонн баласту. Видобуток баласту налагоджений чудово.

За 30-40 футів вгору по схилу пагорба витягуємо камені, які не надто глибоко впиваються в землю, складаємо їх на тяжкі сани і спускаємо їх на крижину по сніжній колії. Там їх перекладають на сані, в яких запряжені поні, і доставляють на корабель.

Я сьогодні ночував на кораблі, там виявилося значно холодніше, ніж у таборі. Температура у каютах нижче точки замерзання, а єдине тепло там – від веселого настрою товариства. Від холоду замерзла і вода у котлі, тож вранці Вільямсу довелося розпалити одну з печей.

Вчора вночі я поголився й помився (вперше за 10 днів), а сьогодні весь день від сніданку до чаювання писав листи. Тим часом баластова команда працює неабияк жваво, сьогодні Пеннелл повантажив на борт уже 26 тонн.

Приємно було повернутися до табору і побачити поступ, помітний навіть після такої короткої відсутності. Печера значно виросла і тепер вже досить велика, щоби вмістити всю нашу баранину і значну частину тюленини і пінгвінятини.

Неподалік Сімпсон і Райт викопують криївку для магнітних спостережень просуваються у цьому навдивовижу добре. Вони вже прокопали 7 футів, повернули і почали закладати камеру, яка матиме розміри 13×5 футів.

Тверда крига на цьому схилі – це просто божий дар, обидві печери будуть досконалими для своїх завдань. У хатині вже встановили плиту і духовку, тепер зводять димарі.
 
Ґанок вже майже готовий, як і все всередині. Кілька теслярів дороблюють окремі дрібнички, про які просять інші.
Почав готуватися до закладання складів, дав розпорядження розподілити поні, собак тощо.
Завтра в нас буде перший вихідний, але весь наступний тиждень будемо зайняті підготовкою до санних поїздок. Крім того, я обговорив і склав список тварин, яких "Терра Нова" має привезти наступного року.
Вітер постійно дме з SSE, то стихаючи, то посилюючись. Сьогодні вночі він знову здійнявся і гуркоче полотном намету.
Деякі поні справляються гірше, ніж я очікував; ходять вони неквапливо, чим неминуче уповільнять і швидших. Отс виділив двох найкращих Кемпбеллу, але це рішення треба змінити.
"І взагалі я не впевнений, чи вдасться їм добре винести холод, а в цій першій мандрівці умови можуть виявитися досить жорсткими. До того ж, завжди є небезпека втратити їх на тонкій кризі чи від травм, отриманих у непрохідних місцях.

Хоча зараз у нас їх п'ятнадцять (двох узяла східна партія), немає жодної певності, що стільки ж їх і залишиться на наступний сезон, коли ми підемо в головну подорож. Залишається тільки бути обачними і сподіватися на краще".

Неділя, 15 січня

Ми вирішили призначити цей день "днем відпочинку" і так і вчинили.
Більшість збавляла вільний час, пишучи листи.
Прокинулись пізно, поснідали о дев'ятій. Ранок обіцяв гарну погоду і день виконав цю обіцянку: було сонячно і безвітряно.

О десятій ранку матроси та офіцери постікалися з корабля, ми зібралися на березі і я відчитав службу Божу, нашу першу Службу у таборі, яка просто неба справила неабияке враження.
 
Після служби сказав Кемпбеллу, що маю забрати його двох поні і дати йому інших. Він сприйняв це, як справжній джентльмен, шанобливо прийнявши пояснення.

Перед тим він просив у мене дозволу з'їздити до мису Ройдза через глетчер, і я це дозволив. Після розмови ми взялися разом дослідити маршрут, очікуючи зустріти на ньому безліч тріщин.
Я мав намір пройти зовсім трохи, але, досягнувши сніг над неприкритими пагорбами нашого мису, я виявив, що поверхня тут надзвичайно сприятлива і вільна від тріщин, тож пройшов значно більше.

Зрештою я розвернувся, залишивши зв'язаних між собою мотузкою Кемпбелла, Ґрана і Нельсона іти на лижах далі, але попередньо пересвідчився, що шлях до мису Ройдза буде нескладний.

Коли ми піднялись на останній із пагорбів, то побачили попереду на схилі Тейлора і Райта. Вони прийшли якимсь іншим шляхом, але, очевидно, прямують до тієї самої мети.

Я повернувся до табору і після обіду ми з Мірзом взяли сани і дев'ятьох псів, перетнули мис на південь до морської криги і рушили в напрямку до Гат-Пойнту. Ми взяли трохи їжі, плиту і спальні мішки.
 
Мірз знайшов шлях на той бік мису, який, за винятком ста ярдів, повністю пролягає по снігу. Собаки тягнули чудово і ми швидкою ходою попрямували до язика глетчера; більша частина криги непокрита. На шляху до язика глетчера було кілька кучугур снігу, віяв сильний вітер.

Піднявшись над глетчером, праворуч ми побачили склад, облаштований командою "Німрода", і пішли до нього. Знайшли там чимало стиснутого корму та ящики з кукурудзою, але млинка, на який ми розраховували, там не виявилося. Відкрита вода простягається тепер майже до самого язика глетчера.

Від краю язика глетчера спустилися по пологому схилу чверть милі, але шлях перерізала тріщина футів 15 завширшки, тож довелося повернутися на глетчер знову і пройти по ньому ще з пів милі. Там уперлися в другу тріщину, але обійшли її, відхилившись на захід.
Відтоді дорога до Гат-Пойнту була безперешкодною. Неподалік від Гат-Пойнту була калюжа води і довга розсілина, перетинаючи яку, я сильно замочив ноги. Дорогою ми бачили на тріщинах сотні тюленів.

Ми прибули до хатини, яка, на превеликий жаль, виявилася вщерть забита снігом. Шеклтон повідомляв, що вітер зірвав двері, і що сам він заліз усередину через вікно, знайшовши там притулок для інших учасників його партії.

Але зрештою вони пішли звідти, залишивши вікно (яке вони зламали) відкритим. Внаслідок цього тепер хата зсередини майже повністю забита твердим крижаним снігом, укриття тепер там не знайдеш.
 
Ми з Мірзом зуміли до певної міри пролізти крізь сніг та оглянути ретельно складену купу ящиків у центрі, але викопувати їх було б надто заморочливо. У хатині для магнітних спостережень ми дістали кілька азбестових листів і зробили з них невеличке укриття, щоб зварити какао.

Було щось гнітюче у цьому – знайти стару хатину в такому занедбаному стані. Я дуже розраховував побачити старі мітки та хатини неушкодженими. Облаштовувати табір назовні і усвідомлювати, що старі затишок і радість пішли звідси, було нестерпно розпачливо.

Ліг спати пригніченим. Це ж основоположний вияв людської цивілізованості – дійшовши до таких місць, залишати по собі якнайбільше затишку тим, хто прийде після.

Понеділок, 16 січня
Спали погано, а тому – довго. Після сніданку пішли вгору; був сильний бриз із SE, але сяяло сонце і дух мій трохи збадьорився. Ніколи ще не бачив так мало снігу.

Двічі лижний шлях повністю переривався, Провалля та Спостережний пагорб – майже голі, велика гола ділянка на схилі висот Прибуття, величезне голе плоскогір'я на вершині Кратерних висот. Колись давно ми дуже зраділи б такому видовищу!

Озерце трохи підтануло і в ньому зазеленіли водорості. Яма, яку ми викопали у кургані над тим озерцем, досі на місці: Мірз довідався про це, коли провалився у неї по пояс і сильно змок.
 
На півдні, як і в давні часи, позаду мису Прам можна було побачити витиснуті кряжі. Затока підкови спокійна і вільна від тиску. Морська крига тисне на мис Прам, уздовж підніжжя Провалля та на новий кряж, що огинає мис Армітеджа на віддалі десь у дві милі.

Старі трубки термометра Феррара [Гартлі Феррар – геолог в експедиції на "Дискавері"] стирчать зі снігового схилу, ніби їх поставили там учора. Ніби вчорашній стоїть і хрест Вінса [Джордж Вінс – матрос в експедиції на "Дискавері", під час роботи зірвався в урвище; його тіло так і не дістали, а на місці загибелі поставили хрест, який стоїть там і досі] – фарба й досі свіжа, а напис розбірливий.

Флашток звалився, стійки віднесло, але його можна поставити знову за якихось п'ять хвилин. Ми повантажили на сани кілька азбестових листів зі старої хатини для магнетичних спостережень для Сімпсона і, віддалившись на чверть милі від Гат-Пойнту, вийшли на безперешкодну дорогу до язика глетчера.
 
Я сподівався перетнути широку тріщину, відійшовши на захід, але вона простягалася занадто далеко, тож ми змушені були повернутися на глетчер там же, де зійшли з нього. До табору прибули якраз під чаювання.

Виявилося, що комора у печері вже завершена і навіть заповнена бараниною та пінгвінятиною, температура всередині ніколи не перевищує 27º F, тож це має бути гарне місце для зберігання припасів.

Поряд Сімпсон вже майже закінчив печеру для магнітних спостережень. Пічка в хатині вже розпалена і всередині будівлі вже тепло і по-домашньому затишно; за день-два ми вже заселимось туди.

Показав Понтінгу деякі цікаві впливи відлиги на крижаних скелях на схід від табору. Я зауважив, що шари криги витискалися над тонкими смужками бруду, ніби вони утворювали такі собі лінії спайки, по яких ковзали ці пласти.
 
Мені спало на думку, що, хоча морська крига у затоках і може замерзнути рано в березні, та все ж змусити поні перетнути їх все одно буде складно через скелясті краї берегів. Тож треба бути готовим до того, що залишимося відрізаними довше, ніж я очікував.

Дізнався, що всі, хто помандрував учора до мису Ройдза, без ушкоджень дісталися до пункту призначення. Кемпбелл, Левік і Пріслі відправилися незадовго до мого повернення.

Вівторок, 17 січня

Сьогодні заселилися у хатину, поринули у її затишок. Зранку після сніданку побачив, що Боверс, як і було домовлено, робить кабінки, але скоро стало зрозуміло, що це не годиться, тож я дав йому настанови збудувати перегородку з ящиків, аби відокремити офіцерський простір від матроського.

Впевнений, і ті, і другі залишилися цим задоволені. У просторі між моєю перегородкою і перегородкою матросів я розмістив п'ятьох: Боверса, Отса, Аткінсона, Мірза і Черрі-Гаррарда. Ці п'ятеро – великі друзі, і вони вже навели лад у своїх володіннях.

Сімпсон і Райт – у кутку біля інструментів. Далі – Дей і Нельсон у просторі поряд з великим вікном, де також розташована "лабораторія" другого. За ними ділянка для трьох – Дебнема, Тейлора і Ґрана, вони свою кімнату облаштували частково під спальню, частково під майстерню.

Приємно бачити, як усі беруться до роботи, аби привести житло до ладу. За день чи два хатина перетвориться на найзатишніший із будинків, а десь за тиждень уся станція – люди, звірі та прилади – призвичаїться до розпорядку і буде у робочому стані.
Справді надихає усвідомлення того, скільки роботи було здійснено останнім часом.
 
Завтра буде два тижні, відколи ми прибули до протоки Мак-Мердо – і погляньте-но на нас зараз: остаточно поселені і готові вирушити на облаштування складів, щойно поні відновлять сили після важкого переїзду. Я й уявити не міг, що все відбудеться так швидко.

Усю ніч ішов сильний снігопад; поблизу табору випало три-чотири дюйми снігу, а Сімпсон каже, що біля корабля – усі шість. Табір наскрізь білий. Протягом дня з півдня віяв сильний вітер і наносив величезні кучугури.

Як і зазвичай, тут, у таборі, ми цього майже не відчуваємо, але бачимо, як крутиться анемометр на пагорбі та як над кораблем проносяться снігові хмари. Між мисом і "Терра Новою" крига скресає, але, що цікаво, на прямому шляху до корабля залишається міцною.

Тепер відкрита вода простягається паралельно до нашої дороги до судна, всього за кількасот ярдів на південь від неї. Вчора вельбот підплив досить близько до табору. Якби корабель став під пару, то зміг би просунутись і зупинитися за якихось кількасот ярдів від нас.

Великий крижаний клин на околицях затоки, біля якого пришвартований корабель, уже майже не здатен його витримувати і неминуче скоро відірветься. Сподіваюся, це десть змогу кораблю знайти більш захищене місце поближче до нас.

Сьогодні по обіді повз корабель пропливла велика крижана гора. Аткінсон запевняє, що це відірваний краєчок глетчера мису Барна. Маю надію, на кораблі про це знають, бо цікаво спостерігати за народженням льодовика у цьому регіоні.

Під вечір стало розвиднюватися, але дме й надалі сильно. Поні не подобається вітер, але холод вони зносять спокійно, а рани їхні поступово гояться.

Середа, 18 січня

Кораблю вночі було непереливки. Було наказано розвести пару, але о першій годині крижина почала стрімко кришитися і решту ночі довелося боротися із льодовими якорями; пара була готова, щойно корабель ліг у дрейф.

Вранці він безпечно причалив до кромки криги на тій самій лінії, що й раніше, тільки на кількасот ярдів ближче. Владнавши всі справи у хатині, я пішов до корабля і запропонував Пеннеллу підвести його поближче до берега. Ми підняли льодові якоря і поволі пішли на парі, а тоді закріпилися на крижині за двісті ярдів від краю криги і за 400 ярдів від хатини.

Тепер розташування надзвичайно зручне. За південного вітру судно просто приб'ється до криги і здобуде гарне укриття у вигляді краєчку мису. За північного вітру корабель зможе підійти впритул до берега, де зондування показує глибину 3 сажні, але за такою смугою криги хвилі та брижі навряд чи заскочать його зненацька.

Цей закуток неначебто дуже зручний і затишний, але, звісно, у такому місці не можна бути певним ні в чому. З досвіду відомо, якою оманливою може виявитися видимість безпеки. Пеннелл чудово дає раду з нинішніми обов'язками; він незмінно веселий, невтомно спостережливий і постійно готовий до надзвичайних ситуацій. Я став безумовно довіряти йому.
 
Вчора вночі під сильним бризом з SSE температура впала до 4º F. На вулиці було дуже неприємно після сніданку. Пізніше вранці вітер послабшав і вийшло сонце. По обіді було вже майже тихо, але небо знову взялося хмарами, і тепер ми маємо м'який теплий південний бриз, легкий снігопад і хмарне небо.

Якби не нещодавні вітри, можна було б припустити, що насувається хуртовина. Завдяки розташуванню корабля сполучення з ним тепер надзвичайно легке, але крига на краю вже надто стоншилась. У хатині все йде до цілковитого затишку.

Боверс завершив комору з південного боку, чудове місце для зберігання подорожньої провізії. Щодня він зачинає чи виношує якийсь задум на благо табору. Сімпсон і Райт варті усяких похвал: вони невтомно працюють над облаштуванням усього необхідного і, мені здається, готові будуть пристати до буденної праці раніше, ніж я очікував.

Але, зрештою, важко виокремити когось похвалою, коли всі так затято й неухильно працюють заради спільної справи.

Кожен у команді – своєрідний скарб.

Наш кухар, Кліссолд розпочав просто блискуче: подав тюленя, пінгвіна та поморника. І чесно скажу, ніколи ще ці продукти так мені не смакували. "Це має велике практичне значення, адже дає певність у доброму здоров'ї на який завгодно довгий час".

Сьогодні висадився Гупер, він дуже з того радий. Він одразу ж пристав до роботи; з нього вийде гарний помічник і визволитель науковців від брудної роботи. Антон і Дмітрій прагнуть допомогти за всякої нагоди, прекрасні хлопці.

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.






Спільнота Українського католицького університету: Звернення УКУ щодо ситуації довкола меморіялізації Бабиного Яру

Щось дуже трагічне твориться довкола цього символу Голокосту та інших нацистських злочинів. Був час у радянській історії Бабиного Яру, коли його покинутих і недоглянутих могил влада намагалася не бачити. Сьогодні, коли вже повним ходом іде меморіялізація цього стражденного місця за фактично російським сценарієм, схваленим Меморіяльним центром Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ), на зміну оптичному прийшло акустичне диво: остережних голосів влада не чує.

Олег Слабоспицький: У Києві попрощалися з учасником підпілля ОУН та політв’язнем Орестом Васкулом

13 червня у Михайлівському Золотоверхому соборі Православної Церкви України відбулось публічне прощання з Орестом Васкулом – учасником збройного підпілля ОУН під час Другої Світової війни, багаторічним в’язнем совєтських концентраційних таборів, керівником Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА з 1992 року. У період 1995-2010 рр. він був членом Головного Проводу ОУН (б) та у 1998-2005 рр. головою Теренового Проводу ОУН (б) в Україні.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Середзим’я

У це середзим’я новин з кожним днем стає дедалі менше; усі події неначе стискаються до коротких записів, однак, трохи порозмисливши, розумієш, що це не зовсім так. Наприклад, сьогодні мав принаймні три важливі обговорення погоди та стану криги, про які можна було б зробити розлогі записи, і за підсумками яких уже було зроблено чимало дрібних розпоряджень.

Володимир В'ятрович: Прецедент Коновальця

Уявити історію України ХХ століття без Євгена Коновальця важко. Адже його роль у розвитку визвольного руху, який через понад півстоліття після його смерті все ж досяг своєї мети, була, без сумніву, визначальною.