Українська пам'ять Бабиного Яру

Без відновлення історичної справедливості щодо українських жертв Бабиного Яру не можлива реалізація будь-якої із концепцій меморіалізації місць поховання. Щобільше, ігнорування цього питання неминуче призведе до подальшого загострення протиріч, які уже мають непримиренний характер

Історія вшанування українських жертв Бабиного Яру має власну історію і традиції.

Про українські жертви Бабиного Яру більшість українців дізналася у 1992 році, коли вперше у незалежній Україні відзначено 50-ту річницю трагічної і водночас героїчної смерті визначної діячки ОУН, поетеси Олени Теліги та інших учасників похідної групи ОУН, яких німці розстріляли у лютому 1942 року.

З нагоди відзначення цієї дати утворено оргкомітет, який мав назву "Головний Оргкомітет для відзначення українських жертв Бабиного Яру" і до складу якого увійшли В'ячеслав Брюховецький, Павло Дорожинський, Іван Драч, Микола Жулинський, Роман Лубківський, Левко Лук'яненко, Павло Мовчан, Дмитро Павличко, Атена Пашко, Євген Пронюк, Микола Руденко, Євген Сверстюк, Лесь Танюк, В'ячеслав Чорновіл та Галина Шиманська.

 

Згодом до Оргкомітету долучилися Комісія ВР України з питань культури і духовного відродження, газета ОУН "Українське слово", Спілка письменників України, Український ПЕН – клуб, "Союз Українок" і "Жіноча громада РУХу".

Оргкомітет оприлюднив  відозву "Спів над прірвою" у якій зокрема відзначалося, що "нині віддаємо пізню честь і шану українській поетці з когорти тих, кого не оцінили і не зрозуміли через нашу пограбованість і малість, але вічно носили в серці, як щем і біль".

Найперше завдання, яке виникло перед Оргкомітетом, це увіковічити українські жертви, зокрема націоналістичного підпілля, у Бабиному Яру. Так виникла ідея встановити Пам'ятний Хрест на честь Олени Теліги та її соратників.

Дубовий Хрест, який виготовили у Дрогобичі, здолавши шлях понад 600 км, прибув до Києва 21 лютого 1992 року.

Цього дня у Бабиному Яру зібралися кияни та гості столиці, які стали свідками його встановлення і освячення. Пам'ятний Хрест освятив отець Йоан із двома священиками церкви Йоана Богослова УАПЦ. До Хреста покладено вінки і квіти від Організації Українських Націоналістів, Київської міської ради, редакції "Українського слова", Української республіканської партії та інших організацій.

На жалобному мітингу виступили поет Дмитро Павличко, представник Товариства єврейської культури Леонід Фінберг, депутат Київської міської ради Євген Пронюк, голова Союзу українок Атена Пашко, народний депутат України Павло Мовчан, а також брат загиблого у Бабиному Яру редактора газети "Українське слово" Івана Рогача Василь Рогач.

Цього ж дня у Будинку вчителя відбувся мистецький вечір присвячений Олені Телізі на якому виступила Ліна Костенко та схвалено звернення до Кабінету Міністрів з пропозицією "увічнити пам'ять про загиблих героїв, встановивши у Києві та Львові пам'ятники і пам'ятні знаки Олені Телізі, Олегові Ольжичу, Іванові Рогачу,Іванові Ірлявському та іншим".

З цього часу щороку 21 лютого об 12.00 біля Пам'ятного Хреста відбуваються різноманітні заходи із вшанування пам'яті Олени Теліги та українських жертв Бабиного Яру.

Пам'ятний Хрест неодноразово намагалися знести, або пошкодити: підрізали, забивали у нього цвяхи, обливали фарбою; глумилися над меморіальною дошкою на честь учасників антифашистського підпілля ОУН, яка встановлена біля Хреста. 2016 року, з нагоди 110 річниці від дня народження Олени Теліги, у Бабиному Яру встановлено і освячено кам'яний хрест замість дерев'яного.

Окрема "епопея" пов'язана із пам'ятником Олені Телізі у Бабиному Яру. Указ про його встановлення підписав президент України Віктор Ющенко у 2006 році.

І тільки 25 лютого 2017 року на території Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр" відбулося урочисте відкриття пам'ятника Олені Телізі у якому взяли участь очільники державної влади. Освятив пам'ятник патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

 
Відкриття пам'ятника Олені Телізі у Бабиному Яру

А вже 17 березня ц.р. пізно у вечорі так звані "невідомі" облили червоною фарбою постамент і пам'ятник. Наступного дня волонтери їх відчистили.

Характерно, що й до цього часу правоохоронні органи не можуть знайти "невідомих" вандалів, які упродовж багатьох років глумляться над пам'яттю українських жертв Бабиного Яру.

Місця вшанування пам'яті українців, які загинули у Бабиному Яру пов'язані не тільки з підпіллям ОУН. Скажімо, у 2000 році встановлено дерев'яний хрест на місці розстрілу 6 листопада 1941 р. архімандрита Олександра (Вишнякова) та протоієрея Павла за заклики до спротиву німецьким окупантам.

На жаль, у дискусіях про жертви Бабиного Яру і їх належного вшанування український контекст практично відсутній, або на маргінесі.

При цьому завжди треба пам'ятати, що, зокрема Олена Теліга і підпілля ОУН віддали своє життя за незалежність України, яка зобов'язана дбати про гідне вшанування їх подвигу.

Інакше завжди існуватиме можливість профанації цієї теми, політичних спекуляцій, нагнітання міжнаціонального протистояння, що у даному випадку недопустимо.

Едуард Андрющенко: КГБ УРСР про візит принца Філіпа до Києва

Філіп, герцог Единбурзький, який помер 9 квітня 2021 року, майже півстоліття тому відвідав Київ. Це був перший в історії візит члена британської королівської родини в Україну. 5-9 вересня 1973 року українська столиця приймала чемпіонат Європи з кінного спорту. Філіп не лише був відомим шанувальником цього виду спорту, а й очолював світову федерацію. Взяти участь у змагання прибула і його донька - принцеса Анна

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: дні коротшають, а погода холоднішає

Море не виказує охоти замерзати навіть за тихої погоди. Сьогодні знову сильний східний вітер. Скидається на те, що доведеться тут іще затриматись. Тяжко, тяжко, але жити можна – а це вже щось. Не сильно здивуюся, якщо доведеться чекати тут до травня.

Володимир Володько: Храм гетьмана та короля

Є на мапі України місця, що уособлюють собою точки біфуркації нашої історії. Саме там в певний момент відбуваються події, що змінюють майбутнє. Не надто часто вони залишають по собі видимі сліди, на які ми можемо поглянути крізь час. Більш ніж три століття тому на території сучасного села Дігтярівка на Чернігівщині сталася епохальна для України зустріч гетьмана Івана Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ. Нам дуже пощастило, що до наших днів зберігсянімий свідок тих подій – Покровська церква. Але чи житиме вона в майбутньому? Сьогодні це залежить від здатності світської та духовної влади захистити та відновити пам’ятку.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Потепління

Два дні стояла навдивовижу тепла погода, небо оповите хмарами, сніжить, вітер легенький. Вчора вночі хмари розійшлися під південним вітром, а сьогодні зранку всюди навкруг нас відкрите море. Розчаровує, що крига уперто не хоче затримуватися; з іншого боку можна припустити, що вода все одно поступово охолоджується, тож щодня кризі утворюватися дедалі легше: сонце, здається, геть утратило сили, та все ж десь опівдні його промені все одно трохи прогрівають поверхню води.