Щоденник Скотта: страшна негода і переходи

І далі стоїть страшна негода. Весь день вітер дме 30-40 миль на годину; сильно мете сніг, а звечора він іще й падає. Чекаю на нагоду повернутися до Гат-Пойнту з допоміжними припасами. Ввечері послали туди сигнальну ракету, сповіщаючи, що ми успішно дісталися до табору; вони пустили ракету у відповідь.

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".


Четвер, 6 квітня. Ранок

Вчора знову видався погожий день – один із небагатьох таких, відколи ми прибули до хатини.

Сонця сяяло весь час з раннього ранку аж до того часу, як зайшло за північні пагорби десь о 5 вечора. Море повністю замерзло, але на півночі покров і досі тонкий. Здійнявся досить сильний північний вітер, який нагнав ці тонкі крижини одна на одну і відкрив кілька розводь біля берега.

По обіді ми з Райтом пройшлися до кромки нового льоду. Схоже було, що далі йти небезпечно, і ми не ризикнули. Цікаво спостерігати, як крижини напливають одна на одну: підіймаючись, крижина розщеплюється і опускається на іншу довгими язиками, що ніби скрадаються вперед. Поки триває цей рух, безугавно лунає музика – мішанина високих, але й приємних для слуху нот – наче малі пташки цвірінькають у хащах. Ми кажемо: крига співає.

Вдень

По обіді пройшли майже дві милі на північ по свіжій кризі, вона виявилася 3,5 дюйми завтовшки. За вечерею розробили програму переходу до мису Еванса: люди підуть у суботу, собаки у неділю, поні у понеділок; але все, звісно, залежить від погоди.



П'ятниця, 7 квітня

Разом з Аткінсоном, Боверсом, Тейлором і Черрі-Гаррардом прогулявся на північ по кризі; вона вже всюди має близько 5 дюймів, окрім як у розводдях, які досі де-не-де зберігаються. Відійшовши далеко від берега, ми натрапили на цікаву ділянку із маленьких млинців1 із виразними ободками, щільно притиснутих одне до одного, ніби якась мозаїка. Це крига, яка утворилася з підвітряної сторони протоки і розійшлася до її навітряного боку проти сильних вітрів у понеділок та вівторок.

Інша цікавинка – як крижини, що опиняються зверху, дряпають крижини, що опиняються знизу.

Тейлор провалився, коли необачно вирішив перейти розводдя, що ледве взялося кригою; на кілька секунд його обличчя охопив жах, поки ми мчали на порятунок, але зрештою він викараскався без нашої допомоги, скориставшись льодорубом, а тоді Черрі повів його до хатини.

 

Всі інші пішли далі аж до сірчаних кратерів під Касл-Роком, там ми зійшли на берег, допомогли одне одному вибратись на бескиди і повернулися по суходолу.

Наскільки зараз можна судити, завтра вже можна буде виходити, хоча небо поступово береться хмарами і зміна погоди видається неминучою. Схоже, більше трьох погожих днів поспіль тут не буває.

Підібрали чимало риби, вмерзлої в кригу: більші з них розміром з оселедець, менші – з пічкура. Ми думали, що і одних, і других у шугу загнали тюлені, але сьогодні Ґран знайшов більшу рибину, замерзлу в момент поїдання меншої. Схоже, що одні переслідували других, і так обидва види тут і потрапили в пастку.

Ми добилися тут уже такого затишку, що навіть трохи шкода залишати хатину: ведемо тут здоровий образ життя, багато часу проводимо на свіжому повітрі і маємо купу цікавих причин для прогулянок. Здійматися на пагорб – гарна вправа, якої нам сильно бракуватиме на мисі Еванса.

Та все ж мені не терпиться повернутися туди і довідатись, чи все там в порядку, бо вже давно мене непокоїть, як наш берег витримує шалені удари північних вітрів. Не покидає думка, що під час якогось із тяжких штормів море могло пошкодити хатину.

Замальовка побуту на Гат-Пойнті

Збираємося коло вогню, розсівшись на ящиках, кожен із дебелим куснем хліба з маслом та кухликом паркого чаю в руках, і аж жити хочеться. Після підобідку виходимо знову: нема жодного бажання надовго затримуватися в приміщенні, до того ж вправи тримають нас у формі.

Згасання дня і наближення вечері знову женуть нас додому з гарними апетитами близько п'ятої-шостої години, а тоді кухарі змагаються одне з одним у приготуванні соковитих страв зі смажених тюленячих нутрощів.

Може видатись, що від однієї-єдиної страви великого різноманіття не доб'єшся, однак багато чого можна досягнути за допомогою борошна, дрібки родзинок, ложки порошку каррі чи відвареного горохового борошна.

 

Хай там як, але ми ще не втомилися від цієї страви і щовечора можна почути схвальні вигуки – чи-то, скоріше, майже щовечора, адже дві ночі тому (4 квітня) визнаний геній у винайденні їств Вілсон ледь не знищив власну репутацію. Він вигадав приготувати тюленячі тельбухи у пінгвінячій ворвані, бо вирішив, що вона втратить свій неприємний запах.

Ми старанно видобули та розтопили ворвань, в результаті отримали напрочуд чистий жир зовсім без запаху; однак зовнішність виявилась оманливою: "печеня" повністю пропахла пінгвінятиною, тим неповторним духом, що у буває тільки злегка відчутний у м'ясі, і про який краще зайвий раз не згадувати.

Троє героїв серед нас спорожнили свої чаші до дна, але решта після першої ж ложки вирішила задовольнитися какао з галетами. Після вечері маємо годинку на те, щоб покурити і потеревенити – радісну, приємну годинку обміну споминами у товаристві, яке буквально обійшло весь світ. Навряд чи є така країна під сонцем, де не мандрував би бодай один із нас: настільки розмаїті наші походження та роди занять.

Десь за годину після вечері ми по одному розходимось, розгортаємо спальні мішки, роззуваємось і заповзаємо у затишок: після того, як ми висушили свої оленячі мішки, вони стали справді теплими і затишними, а до того ж не все тепло вивітрюється із хатини.

Завдяки успіху з ворваневими лампами та гарному запасу свічок, ми можемо ще пару годин підтримувати світло для читання; отак, загорнувшись у хутро, ми штудіюємо соціальні та політичні проблеми минулого десятиліття.

Всього нас тут шістнадцятеро. Семеро займають всю підлогу одного крила L-подібної кімнати, четверо сплять у другому, де також розташовані наші припаси; решта ж п'ятеро займають флігель і наполягають на цілющих властивостях низьких температур.

Спимо ми по вісім-дев'ять годин без просипу, а більшість без особливих труднощів змогла б проспати і весь день; це ясно свідчить, що наше до краю спрощене життя – надзвичайно здорове, хоча хтось сторонній, поглянувши на наші закіптявілі від диму лиця і руки, подумав би інакше.

 


Неділя, 9 квітня. Ранок

У п'ятницю вночі небо затягнули хмари і здійнявся південний вітер. Весь вчорашній день і всю ніч тривала середньої сили хуртовина; температура найвище підіймалася до +5ºF, снігу нанесло відносно небагато. У п'ятницю вночі крига розійшлася по лінії за ¾ милі на північ від Гат-Пойнту. Тріщина, що відходить від Гат-Пойнту і вигинається на північний захід, відкрилась на 15-20 футів і протягнулась далі на північ від мису. Дивно, що лід при цьому не зрушив з місця.

У ту саму мить, як здійнявся вітер, крига на півночі пішла геть, показуючи, що наша ранкова мандрівка була дуже ризикованою затією; непевність тутешніх умов не описати словами, але більше таких безглуздих авантюр на свіжій кризі не буде. Це рішення, схоже, відкладає повернення поні на пізніше.

Вчора сходив до Другого кратера у висотах Прибуття, сподіваючись побачити, в якому стані північні бухти, але зовсім нічого не побачив через сильний снігопад. Біла смужка, що ледве видніється на обрії, свідчить про те, що віднесена крига відійшла не так далеко.

Вчора бачили кількох поморників, це для них дуже пізно. Тюлені відмовляються виходити на кригу; одного сьогодні зранку бачили на мисі Армітеджа, але в нашій бухті жодного не було вже два-три дні. Поні точно доведеться затриматися ще.



Понеділок, 10 квітня. Вдень

Зранку хотів вирушати на мис Еванса. Усіх зібрав зрання, але, коли ми, поснідавши, вже готові були виходити, небо затягнуло хмарами і пішов сніг. Сніжило весь день, хмари розійшлися тільки після смерку. Для переходу такі умови неприйнятні, бо ж далі ста ярдів ми б геть нічого не бачили.

Умови зовсім не сприяють замерзанню протоки.



Четвер, 13 квітня

Вийшли з Гат-Пойнту о 9 ранку у вівторок. До загону увійшли я сам, Боверс, петті-офіцер Еванс, Тейлор – один намет, Еванс, Ґран, Крін, Дебнем і Райт – другий намет. Залишив Вілсона за старшого на Гат-Пойнті із Мірзом, Фордом, Кіоганом, Отсом, Аткінсоном і Черрі-Гаррардом. Всі вони допомогли нам видертися по лижному схилу; це стало такою собі справою честі – підкорити підйом без передишки. Як на мене, то нема потреби з самого ранку так себе навантажувати, але довелося змиритися.

Погода гарна; обійшли Касл-Рок зі сходу; на захищених від вітру схилах лежав рихлий сніг; вперше перетнули кряж і натрапили на досить рівну, заметену вітром поверхню; обігнули обидва кратери кряжу вже з західного боку. По обидва боки від глетчера, як і очікували, побачили припай, хоча в ближній бухті він іще зовсім маленький.

 

Очевидно було, що, перш ніж спускатися, доведеться пройти далеко вздовж кряжу, а тоді постане питання, як спуститися через бескиди. Пройшли всього 7,5 миль до скель Гаттона; тут під ногами лід і нема захисту від вітру – негодяще місце; у критичну мить здійнявся вітер і зникло сонце, тож ми розбили табір і влаштували чаювання десь о другій по обіді.

Десь за пів години трохи розвиднілось і ми змогли відшукати ймовірний спуск до крижаних бескидів, але між скелями Гаттона і Еребусом весь схил виявився зораний тріщинами і розсілинами. Пішли легким шляхом до краю бескидів, але не змогли знайти там, де спуститися: найнижчим місцем було урвище заввишки 24 фути.

Коли ми підійшли до краю, вітер посилився і понесло сніг із кряжу – треба було вирішувати швидко; я підійшов до краю і зробив заглибину для ніг, щоб із неї орудувати мотузкою: цей карниз, на щастя, був добре пристосований для такої роботи. Спустив альпійською мотузкою трьох – Еванса, Боверса і Тейлора; за ними – сани з усім вантажем, як є, вийшло вправно; а за ними – решту партії.

Для останніх трьох я міцно вбив у сніг кілок і обмотав навколо нього мотузку, щоб їх спускали ті, хто вже був унизу; сам же спустився останнім. Відпрацювали швидко і злагоджено, на все пішло якихось 20 хвилин і ніхто нічого не відморозив; задоволений таким результатом.

Тягнути сани до язика глетчера виявилося тяжко, бо поверхня льоду вкрита сольовими кристалами; дійшли туди десь о пів на шосту, знайшли низьке місце і досить легко підняли сани на 6-футову стіну.

Крутий підйом, але тягнути сани по твердій поверхні легко; ставало темніше, поверхня хрест-навхрест посічена численними тріщинами; дехто з нас провалювався у ці тріщини з ризиком розтягнути м'язи; але з північного боку вже був гарний сніжний покров і йти було легко, а до того ж зручний видолинок привів нас до низького бескиду, пролом у якому відкрив нам легкий шлях для спуску.

Я вирішив поквапитись до мису Еванса, тож о шостій ми зупинились на чай. О пів на сьому різко стемніло, було майже нічого не видно; ми зійшли на морську кригу, тягнути було дуже важко, але ми брели через силу кілька годин; о 10 підійшли до малого острівця Разорбек, а о пів на дванадцяту, попри не надто зручні умови, вирішили розбити табір і лягти спати, бо вже зовсім нічого не бачили попереду.

 

Вночі вітер став дужчати. Зранку то вже була гуркотлива хуртовина. Неодноразово виникла тривога щодо надійності криги, на якій ми розбили табір. Боверс і Тейлор задерлися на острів; повідомили, що на вершині шалений вітер мете з обох боків, однак трохи нижче – відносно спокійно як з навітряного, так і з підвітряного боку.

Весь день чекав з надією на затишшя; о 3-й годині разом з Боверсом обійшов острів і знайшов крижану платформу неподалік від навітряного боку; вирішив перемістити табір туди. Знадобилося дві надзвичайно морозні години, але здобули собі чудовий прихисток: бескиди нависають просто над наметами.

Тільки коли-не-коли закручений потік повітря опускався на міцно закріплені намети; а от шум вітру, що розгулював по кам'янистому кряжу просто в нас над головами, був оглушливий; ми заледве чули одне одного. На другу ніч оселилися без якихось виго́д, але спали вже краще, знаючи, що нас принаймні не віднесе у море; провізії, щоправда, лишилося тільки на один прийом.

Вночі вітер трохи ущух і ми змогли побачити обриси землі.

Підняв партію о сьомій ранку, скоро ми запряглися і пішли під відчайдушно холодним та різким бризом та в промерзлому одязі; тягнути було важко, але віддаль була всього дві милі. Дійшли до мису близько десятої і виявили, що морська крига повністю його оточила. З невимовним полегшенням побачили нагорі хатину і, дійшовши до неї, довідались, що там усе гаразд.

Здох іще один поні, Гакеншмідт, і один собака, але могло б бути і значно гірше. Решта тварин у чудовій формі.

Задоволений всім, що бачу в хатині. Сімпсон просто чудотворець, та й усі інші теж; опишу їхню роботу трохи пізніше.



П'ятниця, 14 квітня

Страсна п'ятниця. Тихий день. Постійний вітер 20-30 миль на годину.

Відправив службу Божу.



Субота, 15 квітня

І далі стоїть страшна негода. Весь день вітер дме 30-40 миль на годину; сильно мете сніг, а звечора він іще й падає. Чекаю на нагоду повернутися до Гат-Пойнту з допоміжними припасами. Ввечері послали туди сигнальну ракету, сповіщаючи, що ми успішно дісталися до табору; вони пустили ракету у відповідь.

 


Неділя, 16 квітня

До шостої години тривав вчорашній вітер, а тоді ущух, тільки час від часу налітають пориви з півночі.

Сьогодні вправлявся в поні і вперше як слід їх оглянув. Зовсім не хочеться описувати змішані почуття, які викликають уцілілі тварини.

Замерзання бухт на мисі Еванса.

15 березня – всюди утворилася молода крига.

19 березня – затока розтанула, лишилася тільки смужка криги між Неприступним островом та островом Разорбек і до мису Голова Турка.

20 березня – все розтануло.

25 березня – море між островами остаточно замерзло.

28 березня – крига усюди, куди сягає око.

30 березня – крига лишилася тільки між островами.

1 квітня – межа – від мису до острова.

6 квітня – межа замерзання, як зараз, у протоці та північній бухті.

9 квітня – протока відтанула до попередньої межі, у бухті трохи криги має залишитись.



Вівторок, 18 квітня. Гат-Пойнт

Приємне місячне сяйво о 7 ранку, поснідали. Швидко розібрали табір – Лешлі в цьому ділі завжди вправний; тяжка дорога до Касл-Року, сильно пітніли. Цей піт за холодної температури – серйозна біда. До Гат-Пойнту дійшли о першій дня. Всі там у гарному настрої, не сильно-то вони нас і чекали!!

Погода тут була поганою, відколи ми пішли: холодні хуртовини, постійний південно-західний вітер і температура не вище -20ºF. Вілсон каже, що в понеділок бачили поморника.

Виявилось, що ворвань витрачається тут значно швидше, ніж я розраховував: трималися вони вже на свіжих запасах – вполювали тюленя два дні тому і ще одного – вже після нашого прибуття.

А припаю навіть менше, ніж коли ми звідси виходили!



Середа, 19 квітня. Гат-Пойнт

Вночі тихо, до півдня море промерзло на 4,5 дюйми біля Гат-Пойнту, демонструючи, як швидко море здатне тут замерзати, якщо тільки дати йому нагоду.

На кризі побачили трьох тюленів; поснідавши, усі пішли на полювання і притягнули до хатини нутрощі та ворвань з усіх трьох. Тепер можна зовсім не хвилюватися, бо маємо запас на 12 днів, а за цей час точно з'являться ще тюлені. Готуємося завтра повертатися, але зараз небо затягнуте хмарами і віє південний вітер.

По обіді все, що намерзло за ніч, безслідно розтануло; море намагалося взятися кригою знову, але сильний вітер йому завадив. Вчора і сьогодні займалися з поні; загалом у них гарний вигляд, але шерсть помітно гірша, ніж у тих, що лишилися в зимівнику – схоже, їм бракує жирної їжі.

Готуюсь вирушити завтра, задоволений тим, що хатина "Дискавері" дуже затишна і цілком придатна до життя. Собаки ніби зовсім не змінилися, всім ведеться добре, окрім Вайди і Рябчика – у цих двох поганенька шерсть. Неймовірно вражений досвідом і вправністю Кріна та Лешлі в таборових справах.



Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Маргарита Яковлєва (Ормоцадзе): Виїзні

СРСР була територією людей з обмеженим правом на пересування - сотні мільйонів десятиліттями не виїзжали за межі ⅙ частини суші. Але були винятки

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: хворий поні та футбол

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу

Володимир В'ятрович: Нотатки з «кухні переписування історії»

«Нотатки з «кухні переписування історії» вийдуть восени у видавництві Наш Формат. Книга дуже вирізняється від всього, що я написав і опублікував дотепер. Вона навіть мало схожа на щось, що Ви читали в інших авторів. Це не спогади (хоч буде багато пригадування), а радше роздуми про історію в моєму житті та трохи про мою участь в історії.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Буря

Не варто й згадувати, що ніхто не відходив далеко від хатини. В суботу була моя черга нести нічну вахту і, коли треба було виходити назовні, я був просто неспроможний довго витримувати такі умови. Навіть дихати важко: дрібний сніг пробивався в усі щілини і десяти кроків проти вітру було достатньо, щоб майже обморозити лице. Щоб очистити лопать анемометра, необхідно пройти на інший бік хатини та видертись по драбині. Виконуючи цю роботу, я двічі змушений був буквально обпертись на вітер, схиливши голову та відвернувши обличчя, і отак пробиратись, хитаючись, як краб.