Щоденник Скотта: дні коротшають, а погода холоднішає

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

Четвер, 30 березня.

На південь від Гат-Пойнту крига тримається, хоча і не надто швидко товстішає; вчора було безвітряно і крига по обидва боки язика глетчера нібито в однаковому стані.

Схоже, що частина шляху від Гат-Пойнту до острова Тертлбек стане придатною до пересування останньою. Тут море не виказує охоти замерзати навіть за тихої погоди. Сьогодні знову сильний східний вітер. Всюди об берег б'ються баранці.

Скидається на те, що доведеться тут іще затриматись. Тяжко, тяжко, але жити можна – а це вже щось. Не сильно здивуюся, якщо доведеться чекати тут до травня. Вчора біля табору було кілька поморників. Сьогодні не бачив жодного.

Зранку неподалік від Гат-Пойнту виринули кілька смугачів; хоча крига ще зовсім не товста, все одно дивно було бачити, як вони вишукували тонкі місця і розводдя, щоб випорснути фонтан.

П'ятниця, 31 березня.

Вчора досліджував вітер, що дме вздовж кряжу, і дійшов до висновку, що понад кряжем від Еребуса рухається відносно тонкий потік повітря.

Здається, ніби він спускається просто з вершини по обидвох схилах: на морській кризі коло Прам-Пойнту було майже безвітряно, а на захід від Гат-Пойнту морозне куриво [туман від води, що випаровується у розводдях і конденсується на морозі] поволі дрейфувало на північний захід. Температура коливається близько нуля.

Постійний вітер майже напевне сигналізує про надходження зими. А море тим часом відмовляється замерзати.

Райт зауважив, що нульова температура – важлива позначка, коли йдеться про замерзання морської води, адже саме за цієї температури замерзає концентрована ропа [температура замерзання ропи – близько -6ºF або ж -21ºC]: якісь кілька градусів туди чи сюди визначать, як швидко товстішатиме крига.

Вчора крига була 8 дюймів завтовшки на схід від мису Армітеджа і 6 футів завтовшки у нашій бухті; кажуть, що вона вже міцна на південь від язика глетчера аж ген за острів Тертлбек і на північ від острівців, і тільки трохи північніше язика залишається розводдя.

Ще тиждень можемо тут розкошувати, а тоді доведеться трохи урізати забезпечення. Однак у нас вдосталь тюленини, ворвані і галет, тож спокійно можемо залишитися тут на довший час, якщо буде потреба. Тим часом дні коротшають, а погода холоднішає.

Субота, 1 квітня

Вітер учора віяв з верхівки кряжу на захід аж до моря; на східних схилах вітру майже не було, а на Прам-Пойнті не було зовсім. До нас у бухту прийшов тюлень і ми його вполювали. Тейлор знайшов кілька рибин, вмерзлих у морську кригу; каже, що їх там багато на досить невеликому клаптику.

За оцінками Райта, тороси у бухті Прам-Пойнту сягають трьох футів. Ця крига не сходить уже днів десять. Тепер уже можна без страху працювати всюди на південь від Гат-Пойнту.

Вчора сходив до Третього Кратера (за Касл-Роком). Здається, крига тримається міцно коло бухти від скель Гаттона до глетчера, а також всюди у Північній бухті, за винятком однієї смужки відкритої води на північ від глетчера.

Вітер сьогодні такий самий, як і вчора, і, схоже, площа відкритої води анітрохи не зменшилась. Згоряю від нетерплячки.

Неділя, 2 квітня. Ранок.

Вчора по обіді вперше сходив до Прам-Пойнту в обхід мису Армітеджа по морській кризі. Крига міцна всюди, окрім мису, де залишились численні ополонки.

Можу пояснити це тільки численними шарами відносно теплої води, яку мілина виносить на поверхню. Крига поміж ополонками доволі неглибока. Коло мису вполювали імператорського пінгвіна.

Бачили кількох поморників, трьох тюленів у нашій бухті і ще кількох біля Прам-Пойнту, у прихистку бухти Підкови. Величезна кількість риби на морській кризі, переважно дрібної, але є й інший вид – завдовжки 5-6 футів.

Думаю, вони тікали від тюленів і застрягли у шузі, з якої не змогли вивільнитись. Повернувся через пагорб: славний смерк, блискучі багряні хмари на заході.

Повернувся і виявив, що вітер вщухає – вперше за три дні. Ввечері він перемінився на північний. Чудесне полярне сяйво вночі; яскрава смуга світла з двома мерехтливими спіралями на вершині пройшла в межах 10º від зеніту з SSW на ENE.

Сьогодні зранку море на півночі вкрите кригою. Найменша температура вночі – -5ºF, але я думаю, що більшу частину криги принесло вітром. Потроху з'являється надія. Зараз крига вже простягнулася до мису Еванса, але до язика глетчера ще тоненька; три-чотири дні без вітру або з легким вітром – і все там затвердне.

Середа, 5 квітня. Ранок.

П'ять днів, з невеликою перервою в неділю, віяв східний вітер, поступово набираючи сили, стаючи холоднішим і приносячи дедалі більше снігу, аж до вчора, коли небо взялося хмарами, пішов густий сніг, а температура впала до -11ºF.

У неділю та понеділок вранці ходив з Ґриффітом Тейлором за Касл-Рок.

Думаю, що вітри тут місцеві, а протока промерзла на північ, бо снігові заноси і кристали льоду (з бескидів) утворюють під вітром крижаний покров.

У понеділок було помітне наближення білого покрову, вчора він уже був значно ближче до землі, хоча вітер і не вщухав. В обидва дні від прогулянок було мало втіхи: вчора піднявся на пагорби аби оглянути все, що вдасться. Усі інші не висовували носа з хатини.

Увечері вітер стих, а мороз вночі ставав дедалі сильнішим (доходило до -17ºF). Сьогодні зранку крига всюди. Не можу відігнати думку, що тепер вона вже нікуди не дінеться.

У бухті Прибуття вона 6-7 футів завтовшки, але за нею з'явилися нові ополонки, вкриті лише гнучким і мулистим новим льодом завтовшки не більше дюйма.

Вчора вночі хмари розійшлися і сьогодні зранку вперше за багато днів побачили сонячне світло. Якщо така погода протримається день, все буде гаразд. Розкоші наші вже добігають кінця – цукру вже майже на залишилось, тож пора нам уже вирушати.

Поморники, здається, відлетіли: останнього бачили у неділю. Під кінець перебування тут ці птахи стали дуже боязкими, оперення їхнє потемніло; вони не скидались на голодних, хоча знайти їжу, мабуть, їм було непросто.

До нашої бухти приходять тюлені – вчора вночі п'ятеро. На щастя, собаки їх іще не виявили, як і той факт, що морська крига вже годна їх витримати.

Мав цікаву розмову з Тейлором про агломерати та базальтові дайки Касл-Року. Досконалість малих конічних кратерів під Касл-Роком нібито підтверджує теорію, до якої ми дійшли, що після відступу великого крижаного покрову тут були ще вулканічні збурення.

Добре, що з нами Райт, який досліджує природу криги; йому тут випала гарна нагода спостерігати багато цікавого. Він веде нотатки про зміни у кризі і взагалі має на такі речі гостре око; часто з ним дискутуємо.

Вілсон учора приготував печеню з тюленини на пінгвінячому жирі. На смак схоже на олію печінки тріски, тож не надто сподобалось – дехто все ж з'їв свою частку, але я думаю, що з'їли б і всі інші, будь у нас апетит, як у санному поході, – просто як у часи "Дискавері"!

Цей імператорський важив близько 88-96 фунтів, а отже наблизився чи й навіть побив рекорд.

Собаки всі в порядку, окрім одного-двох. Дік почувається найгірше, але, думаю, всі уціліють.

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.

Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.

Приємного читання!

N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.