Ворота в пекло

Ця колись красива вілла в Празі на вулиці Dělostřelecká (Гарматна) для багатьох стала воротами в пекло. Її історія – типова для багатьох інших будинків у Празі: побудована на радість родині успішного єврейського підприємця була націоналізована нацистами, а після війни відібрана радянськими спецслужбами та передана у власність радянським або чехословацьким комуністам.

 

Віллу в престижному районі Праги поряд з Празьким градом побудував Марк Розенталь з родини німецького виробника порцеляни та товарів домашнього вжитку Rosenthal. Мабуть, найвідомішим їхнім продуктом досі залишаються порцелянова перемикачі світла Berker Serie 1930.

Після гітлерівської окупації Чехословаччини в 1938 році тут знаходилося Головне управління з питань еміграції євреїв, яке видавало – чи то пак продавало за великі кошти – дозволи на еміграцію єврейських родин за кордон.

Його засновником був Адольф Айхманн, гроза всіх чеських і австрійських євреїв, якого після війни стратили в Ізраїлі в 1962 році через повішення, а прах розвіяли в морі далеко від берега.

Окрім вирішення питання виїзду євреїв, управління також займалося складання списків чеських євреїв, підготовкою їхнього перевезення до концентраційних таборів у Польщі та виселенням до гетто в чеському містечку Терезін.

 
Адольф Айхманн

У серпні 1942 року, коли закінчилися євреї, які могли собі дозволити викупити свободу та еміграцію, установа змінила назву на Центральне управління вирішення єврейського питання в Чехії і на Моравії.

Саме в цих стінах починалася дорога смерті для десятків тисяч чеських євреїв і членів сімей євреїв. Тут складали списки людей на депортацію, вирішували, хто помре відразу, а хто – через кілька місяців чи років, хто згорить в печах Польщі, а кому дозволять лежати в чеській землі.

Ще одна жахлива річ – в управлінні працювали здебільшого завербовані євреї, яких змушували до співпраці з нацистами, а після виконання ними брудних завдань – відправляли до Терезіна.

У травні 1945 року будівля перейшла в руки радянської контррозвідки СМЕРШ, чия назва – Смерть шпигунам – мабуть, чудово підходила до попередньої "слави" цього будинку.

Невелика група агентів НКВД таємно висадилася неподалік від Праги ще ранньою весною 1945 року, тож у них було достатньо часу для того, щоб познаходити всіх "шпіонів", з'ясувати їхні адреси чи й навіть підготувати терористичні атаки на найнебезпечніших із них – наприклад, на 71-річного колишнього президента Карпатської України отця Августина Волошина (дуже раджу дослідження Володимира Бірчака в "Локальній історії" про підготовку цієї операції).

Кілька тисяч агентів НКВД прийшли в Прагу разом з Червоною Армією 9 травня 1945 року. Уже 10 травня почалися перші арешти.

 
Одна з останніх фотографій Августина Волошина перед його арештом. Прага, квітень 1945 року

СМЕРШ організував у цій віллі свій головний відділок, куди звозили з різних кінців Праги українських, російських, білоруських мігрантів, які свого часу втекли сюди від більшовицького терору, обжилися, заслужили визнання та повагу чеських колег, отримали чехословацьке громадянство, але при цьому залишалися активними членами своїх емігрантських організацій.

Усі вони стали легкою здобиччю для СМЕРШу. Для багатьох арештантів ця вілла була останньою празькою адресою перед відправкою в союз, де чекали в'язниця і роки таборів.

Їх арештовували, допитували в цій віллі й звідси ж відправляли в аеропорт на рейси до Києва чи Москви. До аеропорту звідси, до речі, всього кілька кілометрів.

Дехто із них до аеропорту не доїздив – наприклад, колишній російських дипломат Владімір Рафальський, який чи то сам вистрибнув з вікна з цієї вілли, чи йому допомогли. Українець Євген Вировий взагалі сюди не доїхав і викинувся з вікна своєї квартири просто під ноги смершівцям, які приїхали його арештувати.

 
Євген Вировий

А щоб цього не було мало, то після Комуністичного перевороту в Чехословаччині в 1948 році в цій будівлі оселилася штаб-квартира Чехословацької військової розвідки – естафету допитів і арештів перейняли чехословацькі комуністичні спецслужби.

Зараз вілла перебуває у власності Міністерства оборони Чехії, із яким ведуть судові процеси щодо повернення маєтку нащадки першого власника Марка Розенталя. Приміщення не використовується і поступово руйнується.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».