Щоденник Скотта: маленькі лекції про кригу та паразитів

Іноді паразити спричиняють захворювання, а іноді навіть бувають корисними. Майже завжди у них є проміжний хазяїн. Звичка до паразитичної поведінки веде до виродження. Здається, усі паразити походять від вільних істот

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".



П'ятниця, 19 травня.

Вранці північний вітер, температура відносно висока (близько -6ºF). Опівдні зіграли у футбол – в міру того, як ми поліпшуємо футбольні навички, ігри стають дедалі кращими.

По обіді повернувся північний вітер, а пізно вночі знову ущух.

Увечері Райт прочитав лекцію "Проблеми криги". Тема складна, і він нервувався. Він зовсім молодий і ще ніколи не робив власних досліджень, тільки зараз починає усвідомлювати важливість свого завдання.

Він розпочав із кристалізації криги та пояснив із чудовими ілюстраціями різні форми кристалів, як вони зростають за різних умов і різних температур. Це було пізнавально.

Перейшов до замерзання солоної води, говорив плутано. Тоді – про глетчери та їхні рухи, теорії щодо них та спостереження у цих регіонах.

Було чимало незв'язної інформації, згадував про смуги мулу та розсілини. Врешті-решт перейшов до питань ширшого кола.

Підсумком дискусії стало рішення присвятити ще один вечір обговоренню ширших питань, як-то: Великий крижаний бар'єр та внутрішній льодовиковий щит. Мабуть, доповідь для цієї оказії напишу сам.

З великою втіхою зауважив, що розмови про кригу та загальне зацікавлення цією темою спонукнули Райта присвятити їй увесь свій час. Це може дати вагомі результати, адже він старанний і сумлінний працівник.

Аткінсон опустив сіті в новому місці на глибину в 15 сажнів; учора вранці дістав рекордні 43 рибини, але, як не дивно, вже вчора ввечері спіймалися тільки дві.

 

Субота, 20 травня.

Сильно дме з півдня, трохи сніжить, дуже холодно. Кілька людей вийшли на дальню прогулянку; Вілсон і Боверс сходили на вершину Рампи і потрапили там під вітер силою 6-7 балів і в мороз -24ºF; від того у них обмороження.

Коли вони знову об'явилися у такому стані, їх одразу ж весело підбадьорили – так тут виявляють співчуття до халеп; але у випадку Вілсона всі веселощі виникають переважно через його напрочуд убогий головний убір, який викликає неприховану заздрість у тих із нас, кому не до снаги витримувати негоду з таким легким захистом.

Вночі вітер ущух.

 

Неділя, 21 травня.

Все, як завжди. Вранці віяв північний вітер. Мав намір сходити ввечері до мису Ройдза, але мені сказали, що відкриті води сягають глетчера Барна, і, здається, мої власні вчорашні спостереження це підтверджують.

Вдень пішов до відкритої води. Коли язика глетчера Барна крига тверда, але попереду постійно майоріла темна лінія, як ніби до краю криги було зовсім недалеко.

Та лінія не зникала, поки я йшов до мису Барна, обігнув його і пройшов пів дороги звідти до мису Ройдза. Цього було достатньо, щоб пересвідчитись, що крига сягає до самого мису Ройдза, і то вже віддавна.

За таких обставин постійна присутність у полі зору відкритої води на півночі дивовижна і цілковито незбагненна.

Мав дуже цікаві дискусії з Вілсоном, Райтом і Тейлором щодо крижаних утворень на заході. Як пояснити морські організми, знайдені у вивітреній глетчерній кризі на північ від глетчера Кеттлітца?

Ми розробили теорію, згідно з якою ця крига колись мала негативну плавучість через моренні матеріали на верхівці та у нижніх шарах льодових мас, але зрештою попливла, коли значна частина цих матеріалів вивітрилась.

Збираюся завтра сходити на мис Ройдза.

 

Температура цього року падає рівномірно; досить довго вона трималася в районі нуля, тоді тривалий час було близько -10ºF, а тепер от сягає міну двадцяти і виказує ознаки подальшого падіння (сьогодні -24ºF)

Метеорологічні станції Боверса мають чудернацькі імена – Арчібальд, Бертрам і Кларенс; записані вони за ініціалами, але в розмовах згадуємо їх тільки за повними іменами.

Сьогодні було славне полярне сяйво, такого мені ще бачити не доводилось. В якийсь момент небо з NNW до SSE через самісінький зеніт було сповнене арками, стрічками і завісами, швидкими і безупинними.

Особливо перехоплювало подих від коливання завіс: то хвилі яскравого світла починалися з одного краю і котилися до іншого, то плями яскравішого світла ширились, ніби посилюючи світло завіси, що потроху згасало.

 

Зауваги щодо сяйва.

Сяйво світиться блідо-зеленим, але зараз виразно видно, що рухові будь-якої яскравої частини передує рум'янець.

Примарне зелене світло зненацька оживає із рожевими спалахами. Це явище безлічі натяків, і в цьому полягає його чар; натяків про життя, форми, колір і рух, незмінно зникомих, таємничих, несущих.

Це мова містичних знамень і провісників; натхнення богів; справа суто духовна; божественний сигнал. Нагадує забобони, пробуджує уяву. Хіба ж не можуть мешканці якогось іншого світу (Марса) підкорити могутні сили, оточивши наш глобус вогненними символами, золотими письменами, ключів до яких ми не маємо?

Понтінг зізнався, що йому не вдається зробити знімок сяйва, маємо щодо цього суперечку. Професор Стермер із Норвегії, здається, досягнув у цьому успіху. Сімпсон занотував його методу, яка, схоже, полягає у швидкій роботі лінзи та пластини.

Понтінг стверджує, що і те, і друге у нього швидше, та все ж результат не виходить навіть із довгою витримкою. Питання не тільки в сяйві: зорі так само уперто не хочуть з'являтися на Понтінгових пластинах.

Навіть із витримкою у п'ять секунд зорі на пластинах закріпленої камери перетворюються на короткі лінії світла.

У Стермера вони залишаються точками, що свідчить про коротку витримку, та все ж є на його знімках окремі деталі, які з короткою витримкою отримати неможливо. Це справжня загадка.

 

Понеділок, 22 травня.

Вілсон, Боверс, Аткінсон, Еванс (п.о.), Кліссолд і я сходили до мису Ройдза із візочком, навантаженим нашими спальниками, плитою і невеликим запасом провізії.

Візочок цей складається із рами зі сталевих труб, поставленої на чотири велосипедних колеса.

Поверхня крижин вкрита шаром снігу в 1-2 дюйми, який заледве покриває соляні крижані квіти, і для таких умов цей транспорт Дея підходить досконало.

Перевага його в тому, що він іде там, де дерев'яні полозки сильно терлися б об поверхню через кристали солі. Я схильний вважати, що існує чимало випадків, коли на морській кризі колеса ефективніші за полозки.

 

До мису Ройдза дійшли за 2,5 години, уполювавши по дорозі імператорського пінгвіна у затоці за мисом Барна. Той птах мав чудове оперення, груди його відбивали тьмяне північне сяйво, ніби дзеркало.

Було вже досить темно, коли ми, спотикаючись, перебралися через скелі та увійшли до хатини Шеклтона. Кліссолд запалив плиту, Вілсон і я вийшли до Чорного пляжу і повернулися назад через Синє озеро.

Температура впала до -31ºF і всередині хатини було дуже холодно.

Вівторок, 23 травня.

Після морозної ночі, яку ми провели затишно у спальниках, ранок витратили на перевірку припасів у хатині та назовні.

Знайшли багато борошна та данського масла, а також чимало гасу і менші запаси іншого роду: загалом тут провізії достатньо, щоб, за розумного розподілу, забезпечити таку партію, як наша, на шість-вісім місяців.

 

У разі потреби це, поза сумнівом, буде для нас дуже корисним резервом. Ці припаси дещо розкидані, а сама хатина через відсутність пожильців має ветхий, незатишний вигляд; але навіть так вона мені видається значно менш привабливою, ніж наша стара хатина "Дискавері" на мисі Армітеджа.

Після чашки какао нас там більше ніщо не тримало, тож ми рушили назад; із корисного до нашого вантажу додалися тільки пара клаптів шкіри та п'ять молитовників. Донині в нас було тільки сім примірників; з цим надходженням недільні служби покращають.

Середа, 24 травня.

Тихий день із північним вітром; температура поступово піднялася до нуля. Був на нічному чергуванні, тож нікуди не відходив. Місяць сховався і назовні мало привабливого.

Аткінсон прочитав цікаву маленьку лекцію з паразитології, давши короткий опис життєвого циклу окремих екто- та ендопаразитів – нематод, трематод.

Він відзначив, що майже завжди у них є проміжний хазяїн, що іноді паразити спричиняють захворювання, а іноді навіть бувають корисними. Визнав також, що поступ у цій галузі дуже незначний.

 

Розповів про анкілостом – кровоссальних хробаків, більгарцій [сучасна назва цього роду паразитів – шистосоми] (трематод), які атакують сечовий міхур (Єгипет), філярій (круглих солітерів), ришт, трихінел (свинина) та інших, відзначаючи також, які хвороби вони спричиняють.

Від глистів він перейшов до найпростіших – трипаносом, збудників сонної хвороби, переносником якої є муха цеце; дав порівняння життєвого циклу: розмножуються у проміжному хазяїні або перечікують в основному хазяїні, загорнувшись у цисту – так само, як малярійні мікроби, поширювані анофелесами [анофелеси – малярійні комарі], – усе це дуже цікаво.

 

У подальшій дискусії Вілсон розповів про хробаків, що спричиняють хворобу тетерука, і звернув увагу, що вільножиттєві види [вільножиттєві види – види тварин, яким для життя не потрібен організм-хазяїн] всі майже однакові; також тетерукові хробаки частину життя проводять як вільножиттєві.

Тут ми підійшли до пункту, на якому наполягав Нелсьон, що звичка до паразитичної поведінки веде до виродження. Здається, усі паразити походять від вільножиттєвих істот.

Задаєшся питанням, що таке "виродження", не отримуючи задовільної відповіді. Врешті-решт, такі терміни мають бути емпіричними.





Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!

N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.






Борис Бабін: День втрати державності Росією

У тоталітарних режимів не лише майбутнє, але й минуле кожного року – нове

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: сьогодні мій день народження

Неперевершений тюленячий суп Кліссолда, смажена баранина, порічкове желе, фруктовий салат, спаржа і шоколад – таким було меню. Із напоїв у нас крюшон із сидру, склад якого так і лишився для нас загадкою, трохи хересу та лікеру

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: досягнення результатів терплячою роботою – найкращий урок для людства

Досягнення видатних результатів терплячою роботою – найкращий наочний урок для спраглого людства, адже те, що досягається генієм, хоча й привабливе, та все ж рідко може бути повчальним. Керівник наукового персоналу показує приклад, який краще за будь-які інші чинники підтримує той щиросердий дружній зв’язок, який вже є відмітною і благостивою рисою нашої громади.

Павло Лоза: Кінець мандрів суперечливого пам’ятника жертвам волинської трагедії?

Раніше не було можливості побудувати його зокрема у Торуні та Команчі. Зараз депутати сільської ґміни Яроцин, що у Підкарпатському воєводстві, вирішили встановити його у себе. Йдеться про спірний пам’ятник «Волинській різні», на якому, серед іншого, зображено дитину на вилах або сім’ю, що стоїть у вогні.