Щоденник Скотта: Середзим’я

У це середзим’я новин з кожним днем стає дедалі менше; усі події неначе стискаються до коротких записів, однак, трохи порозмисливши, розумієш, що це не зовсім так. Наприклад, сьогодні мав принаймні три важливі обговорення погоди та стану криги, про які можна було б зробити розлогі записи, і за підсумками яких уже було зроблено чимало дрібних розпоряджень.

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".


Четвер, 8 червня

Проспав до першої по обіді і встав із важкою головою – неминуче продовження ночі чування. Прогулявся до айсбергів і коло них, яскраве місячне сяйво, але з півдня швидко надходять хмари. Випробував сніговий ніж, він вдосконалюється. Дебенем і Ґран зранку вирушили до Гат-Пойнту, мають повернутися завтра.



П'ятниця, 9 червня

З учорашніми хмарами вітер так і не прийшов, але відтоді небо так і залишається затягнутим, хмари розійшлися тільки на пару годин серед ночі, коли місячне сяйво було таке яскраве, що здавалося, ніби повернувся день.

Загалом же павутиння шаруватих хмар, що нависає над ним, товщає і тоншає, здіймається і спадає з бентежною непостійністю. Хочеться мати якісь теорії щодо цих загадкових погодних умов, а тим часом дратує, що доводиться втрачати переваги місячного сяйва.

Вранці поговорив із Нельсоном та Райтом на тему впливу морської води на танення Бар'єра і морської криги. Розмова виявилась корисною: привернула мою увагу до рівноваги між шарами морської води.

По обіді пробігся на лижах до островів Разробек, вийшло 5-6 миль; поверхня гарна, але подекуди досі є нерівності, які залишилися відтоді, як крига була "молодою".

 

Сніг навдивовижу м'який на південь від обох островів. Ясно, що навіть у найлютішу хуртовину можна спокійно врятуватися від вітру, розбивши табір з навітряного боку більшого острова. Дедалі зрозумілішим стає, який прихисток може дати навітряна сторона крутосхилих об'єктів.

Проминув трьох тюленів, які спали на крижині. Інших двох уполювали поряд з айсбергами.



Субота, 10 червня

Очікувана хуртовина таки надійшла; вітер увірвався о пів на десяту ранку.

Сімпсон усю ніч розробляв теорію, яка б пояснила це явище, і зранку виніс її на розгляд. Вона може стати гарною відправною точкою для подальших спостережень. Він припускає, що шари атмосфери A і C перебувають у рівновазі із великим запасом стійкості, тобто різниця температур у шарах A і C значно менша за адіабатичний градієнт (адіабатичний градієнт – швидкість, із якою за рахунок стиснення чи розширення змінюється температура газових мас, що підіймаються чи опускаються. Для повітря адіабатичний градієнт становить приблизно 1ºC на 100 метрів – І.С.).

За таких умов простежується тенденція до охолодження за рахунок випромінення, аж поки якийсь проміжний шар, шар B, досягає точки роси (точка роси – температура, за якої повітря досягає стану насиченості водяною парою при незмінному тиску і даному стані волого утримання – І.С.).

У шарі B таким чином утворюється шарувата хмара; з цієї миті A і B починають охолоджуватись, але B і C захищені від випромінювання, натомість підігріваються випроміненням від снігу і, можливо, виділеною від утворення хмар прихованою теплотою (прихована теплота – кількість теплоти, яка поглинається або виділяється тілом при фазовому переході першого роду – І.С.).

Тоді умови швидко наближаються до нестійкої рівноваги, B і C прагнуть підійматися, A і B – опускатися.

Через нестачу сонячного тепла на півдні це відбуватиметься швидше, ніж на півночі, а отже збурення почнуться з півдня. Щойно процес почнеться, збурення швидко поширяться на північ, несучи хуртовину. На користь цієї теорії свідчить те, що шаруваті хмари справді утворюються безпосередньо перед хуртовиною, що сама хуртовина приходить зі снігом і теплою температурою, і що надходить вона поривами.

Це чудова відправна точка, але, звісно, у теорії є і слабкі місця.

Аткінсон знайшов у рибі трипаносому, її забарвили, сфотографували та намалювали; цікаве відкриття, враховуючи, що її видів взагалі відкрито небагато. Трипаносома – збудник "сонної хвороби".

Хуртовина тривала весь день зі значними заметами снігу. Вийшов на прогулянку, але умови до неї зовсім не спонукали.

Почали обмірковувати деталі спорядження для мандрівки на наступний сезон. Сьогодні обговорили кішки, ремонт каньг тюленячою шкірою та ідею подвійного намету. П.о. Еванс і Лешлі з великим розумом підходять до виконання наших настанов.

 


Неділя, 11 червня

Ясний погожий ранок, повний місяць плине високо в небі.

Для зарядки вранці сходив на лижах до південної затоки, а перед обідом піднявся на Рампу. В середині дня здійнявся вітер із заметами, але тепер знову тихо.

Під час ранкової служби Черрі-Гаррард – просто молодчина – зімпровізував акомпанемент для двох гімнів; за це дістав щиру подяку і заохочення, наступної неділі має вже впоратись з усіма трьома гімнами.

У це середзим'я новин з кожним днем стає дедалі менше; усі події неначе стискаються до коротких записів, однак, трохи порозмисливши, розумієш, що це не зовсім так. Наприклад, сьогодні мав принаймні три важливі обговорення погоди та стану криги, про які можна було б зробити розлогі записи, і за підсумками яких уже було зроблено чимало дрібних розпоряджень.

Якщо тут щоденник виявляється таким далеким від дійсності, то як, певно, складно вести точний облік подій дня у звичайному цивілізованому житті! Мабуть, саме тому мені ніколи не вдавалося старанно вести щоденник вдома.



Понеділок, 12 червня

Погода до нас не прихильна. Сьогодні майже не вітрило, але місяць весь час ховався за шаруватими хмарами. Втративши насолоду споглядати місячне сяйво, почуваєшся жахливо ошуканим. Навіть не знаю, що вдасться партії Крозьє наступного місяця, якщо до того часу умови не поліпшаться.

Дебенем і Ґран досі не повернулися; їх нема уже п'ятий день. По обіді Боверс і Черрі-Гаррад рушили до мису Ройдза, там і заночують. Вранці, після сніданку, туди ходили Тейлор і Райт. Повернулися невдовзі по обіді.

Вийшов на невелику лижну прогулянку зранку і ще раз вдень. Ввечері Еванс прочитав лекцію з топографії. Він дещо соромився і говорив повільно, але підготувався старанно – ретельно добрав зображення тощо.

 

Скориставшись нагодою, я поквапно зауважив кілька речей, яким хотів приділити особливу увагу. Не сумніваюся, що з часом з'являться й інші. Здається, тепер я чудово розумію, як і чому давні топографи (на кшталт Белчера) зазнали невдачі у ранній арктичній роботі.

Кожен офіцер, що братиме участь у мандрівці на південь, повинен:

1. Зберігати в пам'яті приблизне магнітне схилення на різних етапах мандрівки, а також знати, як його застосовувати, аби правильно прокласти курс за допомогою компаса. Схилення змінюється дуже повільно, тож сильно напружувати пам'ять не доведеться.

2. Знати істинний курс від одного складу до іншого.

3. Уміти здійснювати спостереження за допомогою теодоліта (теодоліт – маркшейдерсько-геодезичний прилад для вимірювання кутів (горизонтальних і вертикальних) на місцевості – І.С.).

4. Уміти орієнтуватися за меридіанною висотою (меридіанна висота – метод астрономічної навігації, який ґрунтується на визначенні кутової висоти небесного об'єкта над горизонтом у момент його проходження через відповідний меридіан – І.С.).

5. Не зайвим було б уміти визначати довготу або широту коломеридіанним методом (коломеридіанний метод для визначення широти застосовується, коли опівдні сонця не видно. Тоді фіксують його позицію якнайближче до опівдня і, використовуючи здогадну довготу, знаходять широту – І.С.).

6. Уміти читати санометр.

7. Відзначити і запам'ятати похибку свого годинника, а також швидкість збільшення цієї похибки.

8. Допомагати топографу, відзначаючи збіги об'єктів, місця розкриття долин, нові піки тощо.

 


Вівторок, 13 червня

Прекрасний день. Ми купались у тихому ясному місячному сяйві; температура впала до -26ºF. Поверхня крижини досконала для лиж – після сніданку пробігся до південної бухти, а по обіді по великому колу обійшов Неприступний острів. За такої погоди холодна пишнота видовища просто не надається до опису; геть усе тішить око: від темно-пурпурового зоряного неба до блискучих айсбергів та іскор кристалів під ногами.

Місцями дуже яскраве сяйво понад південним виступом гори. Бачив сліпучо-білий метеор, що пролетів крізь усе небо на північ.

Повернувшись, виявив, що Дебенем і Ґран вернулися з мису Армітеджа. Вони збиралися вирушити назад у неділю, але негода їх зупинила; схоже, вітри у них були сильніші, ніж у нас.

Прибувши до хатини, вони побачили бідолашного Макаку, що згорнувся калачиком коло дверей: виглядав він до жалю схудлим і слабким, але на те, щоб погавкати на них, сил йому вистачило.

Коли ми вивантажували припаси у січні (7-го числа), цей собака потрапив під полозки і сани далеченько його протягнули. Відтоді толку з нього було небагато, а все ж він тримався живчиком, попри всі тяготи санної роботи.

На Гат-Пойнті вигляд у нього був жалюгідний: на задній частині тіла шерсть уперто відмовлялася рости. Було видно, що в таких умовах він довго не протягне, тож йому дозволили вільно бігти поряд із саньми, коли партія вирушила назад до мису Еванса.

Після прибуття партії я окремо поцікавився долею бідолашної тварини і Димитрій сказав, що той повернувся, однак пізніше виявилося, що це не так: він пропав по дорозі і не з'явився пізніше, як ми вважали.

Я про це дізнався лише кілька днів тому і вже втратив усяку надію знову побачити того бідолашного звіра. Просто немислимо, як ця нещасна, кульгава, наполовину гола тварина прожила наодинці цілий місяць. Коли собаку знайшли, рот його був у крові, отже, він вполював тюленя, але як йому вдалося вбити його та ще й прогризтися крізь шкуру – це поза межами розуміння. Голод розуму научить.

 


Середа, 14 червня

Шторми не дають нам спокою. Зранку в небі видно тонкі шаруваті хмари – передвісники лиха. Вітер, як завжди, надійшов поривами одразу після обіду. Спершу були сильні снігові замети, зараз же снігу майже нема, але пориви розганяються до 65 миль на годину.

Без усякої втіхи прогулявся довкола хатини; як блискавично змінюються обставини – згадати тільки вчорашню насолоду! Відвідав крижану печеру Райта; він уже встановив маятник і той готовий до спостережень. Райт передбачає імовірні труднощі з кристалами льоду на агатових пластинах.

Він розповів, що знайшов надзвичайно цікаві зразки наросту льодових кристалів на стінах печери і помітив незбагненну мішанину зерен криги різних розмірів; це показує, як мало даних можна зібрати зі структури льоду.

Ввечері Нельсон прочитав другу лекцію з біології, почав її із короткого опису наукової класифікації організмів: царства, типи, групи, класи, ряди, роди, види; він заявив, що присутність біолога у такій експедиції виправдана потребою "визначити умови, за яких органічні субстанції існують у морі".

Далі він розрізнив нерухомі придонні організми – бентос, рухоме життя у товщі води – нектон, та пливучий планктон. Далі він вправно перейшов до пояснень важливості цих крихітних рослинних організмів як основи всього життя.

У косатці можна знайти тюленя, у тюлені – рибу, у рибі – меншу рибу, у меншій рибі – копеподу, а в копеподі – діатому. Якщо харчовий ланцюг вибудуваний таким чином, то діатомові водорості або рослини, по суті, основа всього.

Світло – доконечна потреба для розвитку та метаболізму рослин, а у водних глибинах світло швидко зникає, тож усе океанічне життя врешті-решт залежить від фітопланктону. Отже, з'ясувати умови, необхідні для цього різновиду життя, означає докопатися до кореня справи.

 

У цьому місці Нельсон зробив інтерлюдію: описав різноманітні біологічні знаряддя, які використовуються на морі та на суші. Отертрал, трал Агассіза, сачок і звичайна землечерпалка.

Пара слів щодо використання сачків, а далі – про сіті для класифікація дна; його природа впливає на розмаїття організмів, що живуть на ньому.

Звідси він перевів розмову на планктонові неводи із прекрасного шовку, що має 180 отворів на дюйм та коштує 2 гінеї за ярд, далі говорив про німецькі неводи для кількісних вимірів, доцільність та точність яких сумнівна; про трали на молодняк.

Звідси перейшов на хімічний склад морської води, загалом солі близько 3,5 відсотків, але це варіюється: пропорції різних солей, схоже, не відрізняються, тож тест на хлор визначає солоність кількісно. Фізично планктонові форми життя мають залежати від цієї солоності, а також від температури, тиску, світла і руху.

(Якщо планктон мешкає тільки у поверхневих водах, то їхня щільність, температура тощо – то, мабуть, важливі чинники. Нащо біологам прагнути до глибших шарів? Хіба не може глибинне життя підтримуватися за рахунок мертвих рослин?)

Тут лектор знову відхилився і став описуватися водні пляшки, глибоководні термометри та прилади для вимірювання швидкості течії, яким, здається, я вже присвятив кілька рядків у цьому щоденнику.

Важко сказати, якої глибини сягає світло; в ході обговорення у нас з'явилося кілька припущень з цього питання. Сімпсон запевнив, що це легко можна визначити лабораторним експериментом.

Аткінсон запропонував розвести бактерії у штучних умовах. Задум полягає у тому, що рослинне життя не може існувати без червоного світла, яке, ймовірно, сягає не глибше 7 футів. Проти цього свідчить небувала здобич німецької експедиції – Holosphera Viridis, яку вони витягнули з глибини 2000 сажнів; це ніби як річ достеменна.

 

Боверс усіх добряче розважив, спитавши, "до кого ближчі пікногоніди (морські павуки): до арахнідів (павуків) або ж до ракоподібних". Насправді це дуже розумне, але веселощі викликала раптова поява таких довгих назв. Нельсон надзвичайно здібний лектор; він завжди пояснює все дуже просто, не вдаючись у складну термінологію.



Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Крістофер хвицається навіть на колінах

Кліссолд був у Понтінга "моделлю" і вони вдвох лазили по айсбергах заради знімків. Наскільки можу судити, Понтінг зробив усе можливе, щоб убезпечити Кліссолда: дав йому свої кішки та льодоруб, але той, схоже, оступився після чергового "позування" і прокотився футів 12 по округлій поверхні криги, а тоді просто звалився з висоти шість футів на гострокутну стіну айсберга

Юрій Юзич: Пізнавальна історія про вихованця Пласту із Берестечка на Волині

У 1925 році із Берестечка, містечка на Волині, де заправляв московський піп-чорносетенець із "Союза русскава народа", поїхали вчитись до української гімназії у Прагу одразу 8-ро дітей. Був серед них і 13-літній Антін. Він був явним лідером у групі своїх односельчан

Юрій Юзич: Помер найтитулованіший українець-генерал, який докорінно змінив Армію США

Найближчими днями у West Point – The U.S. Military Academy відбудеться похорон українця Миколи Кравціва — генерал-майора Армії США, який народився у Львові і виростав в Пласті. Своїми ідеями та новаторством від докорінно реформував американське військо, яке ніяк не могло оговтатись після війни у В’єтнамі. Він був єдиним українцем, якого у 100-річчя Статуї Свободи в Ню-Йорку особисто відзначив мер міста медаллю Свободи.

Аліса Ложкіна: У зоні концентрації такого горя хочеться чогось дуже простого

Нещодавно я намагалася пояснити, чому мені здається невдалою інсталяція Марини Абрамович в Бабиному Яру, і зрозуміла, що безкінечно заперечувати людям, які пишуть «так це ж концептуалізм, ви просто нічого не розумієте», безглуздо. Краще розповісти про проєкт, який, на відміну від роботи Абрамович, колись дуже сильно мене зачепив. Почати доведеться здалеку.