У Києві попрощалися з учасником підпілля ОУН та політв’язнем Орестом Васкулом

13 червня у Михайлівському Золотоверхому соборі Православної Церкви України відбулось публічне прощання з Орестом Васкулом – учасником збройного підпілля ОУН під час Другої Світової війни, багаторічним в’язнем совєтських концентраційних таборів, керівником Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА з 1992 року. У період 1995-2010 рр. він був членом Головного Проводу ОУН (б) та у 1998-2005 рр. головою Теренового Проводу ОУН (б) в Україні.

 

У церемонії прощання взяли участь понад 200 осіб, серед яких ветерани російсько-української війни, народні депутати України, представники громадських об'єднань, українське духовенство. 

Під час прощання на території Михайлівського монастиря та на цвинтарі села Ясногородка почесною вартою Окремого Президентського полку імені гетьмана Богдана Хмельницького був виконаний сучасний український військовий поховальний ритуал.

 
 

16 червня о 18:30 у Храмі Святого Василія Великого (Вознесенський узвіз, 7) відбудеться літургія і панахида за Орестом Васкулом (9 день після смерті).


Орест Васкул народився 28 травня 1928 р. у с. Серафинці Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. у сім'ї вчителів Петра та Марії. Батько — Петро Васкул, був поручником Української Галицької Армії, членом УВО і ОУН. Організатор української підстаршинської школи у 1941 р. у м. Городенці. Розстріляний угорськими окупантами.

У 1942 р. Орест вступив у ряди Юнацтва ОУН, де брав участь у вишколах, займався просвітницькою діяльністю, розвозив по навколишніх селах підпільну літературу. Навесні 1943 р. склав приречення і був прийнятий до ОУН (б).

 
 

У 1943 р. добровільно записався у Городенці в дивізію "Галичина", приписавши собі три роки (на той час йому було тільки п'ятнадцять років), пройшов медкомісію. Проходив вишколи у Гайделяґері, де був зарахований у 12-ту сотню в чоту тяжких гранатометів. Брав участь у боротьбі з радянськими партизанами у складі бойової групи Байєрсдорфа у званні старшого стрільця важкої кулеметної сотні.

З березня 1944 р. перебував на вишколі у Нойгаммері. Розподілений командиром розрахунку тяжкого міномета в 4-ту сотню фюзилірного куреня (розвідувального батальйону). Призначений командиром рою (відділення). Наприкінці червня відправлений на фронт. Учасник боїв під Бродами.

 
 

22 липня 1944 р. потрапив у радянський полон і був відправлений до спецтабору НКВД. Засланий терміном на 6 років за маршрутом Золочів-Київ-Подольськ-Бірюльово-Субханкулово. Будував нафтопровід "Туймази – Уфа".

Через деякий час втік із заслання у рідне село Серафинці і завдяки особистим зв'язкам приєднується до збройного підпілля ОУН, де виконував різні завдання на території сучасних Івано-Франківської, Чернівецької та Тернопільської обл.

У червні 1947 р. арештований МҐБ. Військовий трибунал засудив до 25 років таборів і 5 років позбавлення у правах. Засланий у ГУЛАГ на станцію Решоти (Красноярський край). За короткий час змінив більше 11 таборів: Караганда – Карабас – Чурбай – Долінка – Дубовка-1 – Дубовка-5 – Екібастуз – Ольжерас – Мєждурєчєнск – Богучар – Воркута.

У таборах брав активну участь у просвітницькій роботі і налагодженні руху опору серед політичних в'язнів. 25 червня 1956 р. був звільнений із забороною повертатися проживати в Україні.

 
 

У Воркуті в 1960-их рр. пройшов курси майстрів. У 1961-66 рр. навчався на заочному відділенні у Ризькому будівельному технікумі. Постійно приїздив відпочивати у Київ, зокрема на футбольні матчі улюбленого "Динамо" (Київ).

Почав будувати у Ясногородці (Київська обл.) будинки для літнього відпочинку дітей. З 1968 р. отримав прописку в Макарівському р-ні Київської обл. 

Реабілітований 13.02.1973 р. У рішенні про реабілітацію зазначено: "Звинувачення: член молодіжної ОУН, псевдо — Зуб, вояк дивізії "СС-Галичина", втік із заслання. Військовим трибуналом військ МВД Станіславської обл. 09.10.1947 засуджений на 25 років позбавлення волі та 5 років поразки в правах із конфіскацією майна". 

У 1980 р. поступив на заочне відділення Ризького будівельного інституту. 8 лютого 1984 р., в період правління Андропова, Ореста Васкула арештували на роботі в Ясногородці. Суд дав 11 років тюрми за антирадянську діяльність. Відправлений відбувати покарання до м. Алчевськ Луганської обл., де керував будівництвом двох нових корпусів тюрми. 26 грудня 1987 р. був звільнений.

 

З 1992 р. був членом Львівської станиці Галицького братства колишніх вояків 1-ої Української дивізії Української Національної Армії та був керівником Київського крайового братства ветеранів ОУН і УПА. У період 1995-2010 рр. був членом Головного Проводу ОУН (б) та у 1998-2005 рр. головою Теренового Проводу ОУН (б) в Україні.

 

У 2005 р. указом Президента України №1193/2005 від 23.08.2005 р. нагороджений орденом "За заслуги" ІІІ ступеня як учасник національно-визвольного руху українського народу. 



У матеріалі використані фотографії Радіо Свобода та ЦЕНЗОР.


Читайте також:

IN MEMORIAM: помер голова Київського крайового братства ОУН-УПА Орест Васкул

Боротися, щоб перемогти. Життєвий шлях голови Київського братства ОУН-УПА Ореста Васкула

Юрій Луценко: "Став для молоді прикладом Чину". Пам'яті Андрія Парубія

Парубій жив метою - захистом української Держави. Всі побутові та політичні розмови він зводив на це. Інколи здавалося, що він по ночах говорив із своїм дідом та стрийками, і звітує їм про кожен крок, щоб не допустити помилок минулих спроб.

Володимир Бірчак, Володимир В'ятрович: Рука радянська на Волині

Фрагменти польських документів 1940-х років, де йдеться про роль совєтів у розпалюванні польсько-українського конфлікту.

Олексій Мустафін: "Відплата за поразку", або навіщо Тохтамиш захопив Москву

26 серпня 1382 року володар Улуса Джучі хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. Це сталося лише через два роки після битви на Куликовому полі у верхів'ях Дону, в який місцевому князю Дмитру чи не вперше вдалося взяти гору над великим татарським військом. Тож іноді припускають, що акція Тохтамиша була нічим іншим, як "відплатою за поразку".

Арсен Зінченко: Політична програма державотворення

Ще наприкінці 1980-х – на зорі 90-х років українська молодь йшла на вулиці з гаслами "Україна виходить з СРСР!", "Ні – союзному ярму!", "Ні – союзному договору!". Це був визначальний напрямок руху – до повалення кривавої комуністичної системи, до народовладдя і відповідальної перед народом держави, до звільнення від пут русифікації, до прав людини і головне – до відновлення самостійної і суверенної Української держави.