Щоденник Скотта: Буря

Не варто й згадувати, що ніхто не відходив далеко від хатини. В суботу була моя черга нести нічну вахту і, коли треба було виходити назовні, я був просто неспроможний довго витримувати такі умови. Навіть дихати важко: дрібний сніг пробивався в усі щілини і десяти кроків проти вітру було достатньо, щоб майже обморозити лице. Щоб очистити лопать анемометра, необхідно пройти на інший бік хатини та видертись по драбині. Виконуючи цю роботу, я двічі змушений був буквально обпертись на вітер, схиливши голову та відвернувши обличчя, і отак пробиратись, хитаючись, як краб.

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".


П'ятниця, 7 липня

Вночі температура впала до -49ºF – наш новий рекорд, який, судячи з усього, навряд чи буде побито. Зранку тихо і ясно, температура -45º. Але по обіді зірвався південно-східний вітер 30 миль на годину, а температура поступово піднялася тільки до -30º і так і не перетнула цю позначку. Я вирішив, що це надто виснажливі умови – так у мене вкрали прогулянку.

Шерсть у собак потихеньку густішає і загалом їм ведеться незле. Поні, думаю, почуваються ще краще, але я буду радий, коли ми виведемо їхніх паразитів.

Сьогодні я став жертвою цікавої омани. На нашій маленькій пічці стоїть циліндричний плавильник криги, звідки беруть воду для темної кімнати та інших наукових приладів. Природно, що цей металевий контейнер нагрівається, якщо криги в ньому нема, тож зазвичай його обвішують шкарпетками і рукавицями, які треба висушити.

Сьогодні вдень я поклав руку на циліндричну посудину, але відчув жар і хутко відірвав її назад. Щоб перевірити власні враження, я повторив цю дію двічі чи тричі, і тоді відчуття так посилились, що я гучно попередив власників шкарпеток і всього іншого, що їхній одяг тут і згоріти може.

На це відгукнувся Мірз: "Але ж плавильник кілька хвилин тому наповнили кригою", – а потім підійшов, перевірив поверхню сам і додав: "Та ні сер, він холодний". І так воно й було. Злегка зволожене прохолодне залізо видалося мені розпеченим.

 

Насправді в цьому спостереженні нема нічого нового; часто помічають, що металеві поверхні за низьких температур дають пекучі відчуття на голій шкірі; але, тим не менш, це цікаве втілення загальновідомого факту.

До речі. Аткінсон сильно страждає через руку: обмороження глибше, ніж я думав; на щастя, він уже відчуває усі пальці, хоча на відновлення чутливості першого з них знадобилося двадцять чотири години.



Понеділок, 10 липня

На нас звалилася найстрашніша буря, яку мені тільки доводилося бачити в цих регіонах, і вона ще не завершилась. Вітер здійнявся десь опівдні у п'ятницю, поступово дужчав і в суботу десь годину бив зі швидкістю 60 миль, а окремі пориви досягали і 70 миль за годину.

Вітер, хоч і винятково сильний, та все ж цього року такий вже траплявся, а от надзвичайною рисою цієї бурі стала довга тривалість холодної температури. У п'ятницю вночі термометр зареєстрував -39º. Всю суботу і більшу частину неділі він не підіймався вище -35º. Вчора ввечері було менше двадцяти градусів, а сьогодні нарешті температура піднялася до нуля.

Не варто й згадувати, що ніхто не відходив далеко від хатини. В суботу була моя черга нести нічну вахту і, коли треба було виходити назовні, я був просто неспроможний довго витримувати такі умови. Навіть дихати важко: дрібний сніг пробивався в усі щілини і десяти кроків проти вітру було достатньо, щоб майже обморозити лице.

Щоб очистити лопать анемометра, необхідно пройти на інший бік хатини та видертись по драбині. Виконуючи цю роботу, я двічі змушений був буквально обпертись на вітер, схиливши голову та відвернувши обличчя, і отак пробиратись, хитаючись, як краб. У ці два дні направду жахливої негоди ми часто подумки линули до наших подорожан на мисі Крозьє, щиро сподіваючись, що вони в безпеці.

Ця буря точно заскочила їх, але вірю, що, перш ніж вона їх наздогнала, вони зуміли знайти собі якийсь прихисток. Інколи мені марилось, що їм дістався ще сильніший вітер, ніж нам, а інколи я був переконаний, що імператорські пінгвіни навряд чи обрали б собі для лежбища місце, яке сильно продувається.

 

Сьогодні, коли температура близько нуля, можна вже гуляти назовні без жодних утруднень, навіть попри 50-мильний вітер. Хоча я й не схильний у це вірити, але, мабуть, існує до певної міри акліматизація, адже сьогоднішній вітер безперечно здався б нам нестерпним, коли ми щойно прибули до протоки Мак-Мердо.



Вівторок, 11 липня

Ніколи ще негода не трималася так завзято. Температура сьогодні піднялася до 5-7º при вітрі 40-50 миль, густо падає сніг, а місяць туманно-блакитний. Це вже четвертий день бурі; якщо поміркувати про кількість переміщеного повітря (близько 4000 миль), то можна скласти уявлення про те, як на ці переміщення впливає буря, і дійти до висновку, що теплі верхні течії, ймовірно, вливаються в наш полярний регіон із місць помірніших.

Від помірного потепління собаки радіють і веселяться. Я прогулювався туди-сюди нашим пляжем та скелястими пагорбами в його околицях: попри вітер, було дуже тепло. Знайшовши прихисток під великим валуном, я викопав яму в кучугурі, ліг у неї і вкрив ноги пухким снігом. Було так тепло, що можна було зручно виспатись.

Тим часом з великим задоволенням спостерігаю за різноманітними вигадками відповідальних за склади; є чимало таємних сховків, де, приховані від загалу, зберігаються особливо цінні припаси, щоб їх не переводили без нагальної потреби. Кожен комірник відкладає щось на чорний день.

Наприклад, коли хтось просить шматок брезенту, то п.о. Еванс спершу прискіпливо випитає, нащо він тій людині, а вже потім зізнається, що, може, десь у нього і завалявся шматочок, яким можна поділитися, хоча насправді у нього того брезенту цілі сувої.

Приладами, металевими матеріалами, шкірою, ремінцями та десятками інших речей з такою самою ревною турботою розпоряджаються Дей, Лешлі, Отс і Мірз, а наш головний комірник Боверс оплакує навіть уявні нестачі. Така ощадність – найкраща гарантія, що ми готові до будь-якого серйозного випробування.

 


Середа, 12 липня

Всю ніч і весь день сьогодні хатина здригалась під дикими поривами вітру; довга, рвана, покручена вітряна хмара у середніх висотах. Водянистий місяць світить крізь тонкі перисто-шаруваті хмари: у примарному освітленні за уривчастими хмарами летючих снігових заметів лежить дивовижно запустілий краєвид.

Навряд чи цей рвучкий шалений вітер здатен стати ще виднішим, ніж зараз. Анемометр на Флюгерному пагорбі зареєстрував 68 миль між 9 і 10 ранку – рекорд. Пориви біля хатини часто перевищували 70 миль на годину; на щастя, температура тримається коло +5º, тож працювати назовні не так і тяжко.



Четвер, 13 липня

Всю ніч вітер продовжував навалюватися шквалами, навіть сильнішими за раніші; анемометр показав новий рекорд – 77 миль на годину. Вітер так сильно трамбує сніг, що тільки найлютіші пориви здіймають снігову крупу: цікаво відзначити цю рівновагу в природі, коли одне зло усувається силою іншого.

Вчора десь протягом години після обіду здавалося, ніби буря слабне і ми ненадовго вивели поні на прогулянку по крижині. Вийшовши в цей час повправлятися, я змушений був опиратися проти вітру, який ледь не зірвав з мене мою легку одежу; пізніше, коли вітер знову набрав сили, довелося докласти зусиль, щоб дошкандибати проти нього до хатини.

Сьогодні зранку буря й досі лютує, але небо вже значно чистіше; виразно оформлені хмари видно тільки на південь від вершини Еребуса, однак місяць, хоча і яскравий, досі водянистий на вигляд, а це значить, що понад нами досі є тонкі шаруваті хмари.

Робота поступово просувається: люди роблять кішки та лижні черевики нового пошиву. Еванс з допомогою Західної партії розробляє план Сухої долини та глетчера Кеттлітца. Фізики постійно зайняті, Мірз робить собачі упряжки, Отс виводить паразитів у поні, Понтінг друкує з негативів.

 

До науки не можна підходити по-дилетантськи, вона потребує розуму, керованого честолюбством або прагненням прислужитися ідеалам.

Сьогодні наша улюблена гра для відпочинку – це шахи; стільки виросло гравців, що двох наборів фігур вже явно недостатньо.



Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Богдан Червак: Україна як спадкоємниця УНР

Не належу до тих, хто пропонує не звертати уваги на статтю Путіна про українсько-російські взаємини. Навпаки, Україна має сприйняти її як акт гібридної агресії і реагувати адекватно. Ключова теза Путіна, яка зафіксована у його опусі й неодноразово озвучувалася публічно - «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи».

Галина Сита: Як я познайомилась з «українською проблемою» у 80-90-их

Вирішила розповісти, як мені у 80-х–90-х роках довелося долучитися до «української проблеми» в нашій країні, як я стала свідомою українкою. Таких моментів було кілька, в тому числі і бесіда з представником КҐБ в Інституті математики, який почав свій допит з дивних тоді для мене питань: «хто ви за національністю?», « чи володієте ви українського мовою?», «хто в ІМ говорить українською мовою?», «з якою метою ви мандруєте по Україні?» – може, про це коли-небудь напишу докладніше.

Маргарита Яковлєва (Ормоцадзе): Виїзні

СРСР була територією людей з обмеженим правом на пересування - сотні мільйонів десятиліттями не виїзжали за межі ⅙ частини суші. Але були винятки

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: хворий поні та футбол

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу