Щоденник Скотта: хворий поні та футбол

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

П'ятниця, 14 липня.

Сталася біда, яка нас страшенно налякала, і з якою ми й досі до кінця не впорались.

Вчора в обід один із наших найкращих поні, Бонз, раптово припинив їсти; скоро стало очевидно, що він чимсь стурбований – жодних сумнівів, що його мучили кольки.

Отс звернув на це мою увагу, але ми не надто занепокоїлись, пам'ятаючи про швидке одужання Джиммі Піґґа у схожих обставинах. Пізніше поні відправили на прогулянку з Кріном.

Я двічі проминув його і все ніби було гаразд, але Крін згодом сказав, що в нього були серйозні проблеми. Кожні кілька хвилин бідолашну тварину долав приступ болю; спершу поні помчав уперед, ніби намагаючись утекти від того болю, а тоді спробував влягтися.

Кріну вартувало великих зусиль утримати його під контролем і на ногах, адже звір цей сильний. Коли він повернувся до стайні, йому, очевидно, стало ще гірше, тож Отс і Антон терпляче водили мішком в нього під черевом. Час від часу він намагався лягти і зрештою Отс вирішив, що мудріше буде дозволити йому це зробити.

Поні опустився сам, поступово опустив голову і зрештою влігся, подеколи жахливо здригаючись від болю, а час від часу намагаючись підвести голову і навіть здійнятися на ноги, коли корчі посилювались.

Здається, ніколи раніше я не усвідомлював, яким жалюгідним може виявитись поні за таких обставин; він не видавав ані звуку, на страждання його вказували тільки ці нестерпні корчі та мовчазні рухи голови із застиглим терплячим і незмінно благальним виразом.

 

Хоча на цей час я вже стривожився, та все ж, пам'ятаючи, з якою ретельністю підходили до годування тварин, думав, що це просто скороминуще нездужання. Але минали години за годинами без жодного покращення, і вже неможливо було не усвідомлювати, що тварина небезпечно хвора.

Отс виділив пілюлю з опіумом, а за мить у духовці нагріли мішки і поклали їх на нещасну тварину; це і все, що ми могли вдіяти, лишалося тільки спостерігати – Отс і Крін не відходили від пацієнта.

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу.

Досі з ними все було так добре, що страх утрати в мені заколисала дедалі сильніша надія на те, що все й буде добре; тож опівночі, коли бідолашний Бонз страждав від болю вже дванадцять годин і не подавав жодних ознак одужання, моє летке відчуття безпеки розбилося на друзки.

Було вже трохи по опівночі, коли мені повідомили, що тварину нібито попускає. О 2:30 я знову сходив до стайні і пересвідчився, що їй таки кращає; кінь і досі лежав на боку, витягнувши голову, але приступи припинилися, в очах стало менше мук, а вуха нашорошувалися на шум.

Поки я дивився на нього, він раптово підняв голову і без усяких зусиль підвівся на ноги; наступної миті, ніби прокинувшись від поганого сну, він став принюхуватись до сіна та свого сусіда. За наступні три хвилини він випив відро води і почав їсти.

Із полегшенням пішов спати о третій годині. Сьогодні опівдні виявили вкритий слизом клубок напівперетравленого сіна із солітерами – безпосередня причина клопотів і ознака того, що небезпека ще не минула; поки що нічого серйозного, але, на жаль, до цієї маси прилипла смужка слизової оболонки кишківника.

 

Аткінсон підійшов до проблеми із людською міркою і вважає, що серйозної загрози нема, якщо десь із тиждень ретельно добирати корм, тож можемо сподіватися на краще.

Тим часом було багато суперечок про першопричину цього утруднення. Імовірно, йому посприяли такі умови: бродіння сіна, недостача води, перегріта стайня, озноб від вправ після бурі, – мені здається, все це могло відіграти роль у цьому випадку.

Навряд чи це збіг, що обидва поні, які встигли перехворіти, стоять з того краю стайні, що ближче до пічки. Надалі пічку використовуватимемо більш ощадно, зробимо коло неї великий вентиляційний отвір і, окрім снігу, даватимемо тваринам іще й воду. Що стосується корму, то тут вибір запобіжних заходів у нас обмежений, але так чи сяк ми маємо бути в стані відвернути будь-яку нову небезпеку, подібну описаній.

Субота, 15 липня.

Зранку був сильний вітер зі снігом, вдень він залишався різким і холодним, але під вечір ущух і небо нібито розвиднюється. Сходив на Рампу, куди видряпався у калошах із тюленячої шкіри – вельми ними задоволений.

Отс вважає, що кілька інших поні теж мають хробаків і ми тепер вигадуємо, як їх вивести. Бонз ніби вже здоровий, хоча й не такий жевжикуватий, як до хвороби. Встановили у стайні великий гарний вентилятор. Нелегко позабути тривогу четвергової ночі – ситуація загалом надто критична.

Неділя, 16 липня.

Ще одна легка тривога зранку. Поні Чайна відмовився від сніданку і двічі ліг. За пів години він уже знову був на ногах і в порядку, але що ж все-таки непокоїть цих нещасних тварин?

Звична недільна рутина. Тихий день, коли не рахувати сильних поривів вітру час від часу. У партії Крозьє, мабуть, справи кепські.

Понеділок, 17 липня.

Погода і далі дуже нестійка: вітер то надходить поривом, то вщухає на годину-дві. Так само пливуть і хмари; місяць вдень уже опустився, тож назовні мало привабливого.

Та все ж лишилося тільки дев'ять днів до моменту, коли рівень світності стане таким, як у день, коли ми покинули грати у футбол: сподіваюсь, тоді ми зможемо поновити гру.

Я з багатьох причин радію поверненню світла. Буря і бездіяльність, яка прийшла за нею, вплинули не тільки на поні – через них погано і Понтінгу: з його нервовим темпераментом складно дається цей зимовий досвід; Аткінсон насилу переконав його узятися до вправ: це вдалося тільки тоді, коли він потягнув його із собою пробивати ополонки.

Тейлор теж ухиляється від вправ і виглядає недобре. Якщо вдасться витягнути цих людей побігати в футбол, все буде гаразд. Хай там як, повернення світла має вилікувати всі недуги, тілесні та розумові.

 

На світлині - команда Ернеста Шеклтона грає у футбол під час експедиції на "Ендуренс" 1914-1917 років.

Вівторок, 18 липня.

Неймовірно блискуче червоне небо сьогодні опівдні, а світла достатньо, щоб бачити поперед себе дорогу.

Ця скороминуща світла година приємна, але, звісно, залежить від ясного неба, а тому рідкісна. Вдень обійшов зовнішній айсберг; більшого не зміг, щоб не відставати від Снетчера на зворотньому шляху, – ознака того, що він гарний ходак.

Середа, 19 липня.

Знову тихо і приємно. Температура поступово падає до -35ºF. Сходив до старої робочої тріщини [Робоча тріщина - тріщина, в якій крига на поверхні води вільно рухається разом із водою] на північ від Неприступного острова; Нельсон і Еванс з великими труднощами врятували свої зондувальні сани, які залишили тут перед бурею.

Перебіг подій не до кінця зрозумілий, але скидається на те, що буря стиснула тріщину, піднявши уламки тонкої криги, утворені після недавнього розкриття.

Ці підняті уламки стали ядрами важких кучугур, які у свою чергу потягнули крижину донизу і дозволили воді затопити сани. Дивовижно, яких великих клопотів може завдати на позір проста причина. Ця тріщина тепер закрита, але її стискання відкрило нову значно ближче до нас – вона, схоже, тягнеться до мису Барна.

Зауважили, що небесні світила, які сідають у північно-західному напрямку, мають чудернацький вигляд. У дні сонцестояння місяць в тій позиції виглядав сильно перекошено і був криваво-червоного кольору.

Було більше схоже на сигнальну ракету чи на віддалене багаття, але зовсім не на місяць. Вчора в таких самих обставинах явилася планета Венера, подібна на бортові вогні або японський ліхтарик. В обох випадках світло помітно миготіло, а колір мінявся від насиченого жовтогарячого до криваво-червоного, останнього було більше.

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.







Віталій Скальський: Два дні Третього Універсалу

За текст Третього Універсалу йшла серйозна боротьба. Сперечались за кожне речення. Сперечались майже як за статті Конституції України у червні 1996 року. Найбільш обговорюваними були питання приватної власності на землю та права національних меншин

Богдан Червак: «Другий» Базар

Серед 359 бійців армії УНР, хто у 1921 році вирушив з Польщі на допомогу учасникам антирадянського повстання в Україні та був розстріляний більшовиками під селом Базар, є Лука Червак. Коли історія промовляє до тебе знайомими і рідними іменами, ти особливо гостро розумієш відому всім істину: історія твориться не абстрактними героями, історія твориться кожним із нас особисто.

Наталка Діденко: Косач-метеоролог

Сьогодні - День української гідрометслужби. І всі будуть говорити про її 100-річчя, яке відзначається цього року.
І справді, в 1921 році було підписано більшовицький Декрет про створення української Гідрометслужби. Але...

Ян Руссецкі: Ні, Герман Герінг не говорив на Нюрнберзькому процесі цитати, яку йому приписують

«Щоб перетворити людей на рабів, владі треба лише нагнітати страх». Якщо вірити користувачам Фейсбука, це начебто сказав на Нюрнберзькому процесі нацистський воєнний злочинець Герман Герінг. Протягом листопада такі дописи поширюють тисячі користувачів. Однак у матеріалах суду немає жодних доказів існування такої цитати. Схоже висловлювання Герінга знайдено лише в книжці одного психолога за 1947 рік