Щоденник Скотта: сонцестояння, хуртовини і пригоди

Ми пережили літо і половину зими, а попереду нас лежить ще половина зими і друге літо. Вже треба знати, наскільки ми готові в усіх аспектах; нам відомо становище з припасами та транспортом, і я особливо подякував офіцеру, відповідальному за припаси, та доглядачам тварин

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача "Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".

Середа, 21 червня

Температура знову низька, впала до -36ºF. Небо химерно туманне, вітру майже нема. Через холод починаються дрібні клопоти із приладами з годинниковим механізмом, встановленими просто неба, а також із пристроєм для видобутку ацетилену; втім, жодних непереборних проблем. Вийшов на лижну прогулянку довкола айсбергів; було темно і нецікаво.

Вночі температура залишилась низькою, а Тейлор повідомив про гарний зразок сяйва.


Четвер, 22 червня. Сонцестояння

Сонце опустилося найнижче близько 14:30 22-го числа за гринвіцьким часом, тобто о 2:30 23-го за місцевим часом 180-го меридіану, якого ми дотримуємось. Отже, сьогоднішня вечеря – найближча до моменту повороту сонця трапеза, з цієї нагоди влаштовуємо святкування, співмірне зі святкуванням Різдва вдома.

До чаю подали величезний торт Баззерда, за що щиро вдячні його добувачу Черрі-Гарраду [Торт Баззерда – страва таємнича, у Щоденнику Скотта наведено одну з небагатьох письмових згадок про неї. Імовірно, йдеться про пана Баззерда – модного пекаря у Лондоні Вікторіанської доби, знаменитого цукровими прикрасами. Можливо, Черрі-Гаррард прихопив із собою ці прикраси, або ж Скотт просто називає так красивий, вигадливий торт (Джанет Кларксон, "Food History Almanac: Over 1,300 Years of World Culinary History, Culture, and Social Influence" – том 1, с. 596)].

Готуючись до вечора, ми розвісили Юніон Джеки [Юніон Джек – флотська назва прапора Сполученого Королівства] і санні прапори понад великим столом, заставленим численними келихами та пляшками з шампанським замість звичних кухликів та емальованих глечиків з лаймовим соком. О сьомій годині всілися до розкішного, порівняно з нашим звичайним невибагливим столом, бенкету.

 

Почали з тюленячого супу – за загальною згодою, це найкращий з усіх відварів нашого кухаря; тоді перейшли до смаженої яловичини з йоркширським пудингом [Йоркширський пудинг – основна частина британського недільного обіду, готується з негустого кляру, зробленого з молока, борошна та яєць, подається до основної м'ясної страви], смаженою картоплею та брюссельською капустою.

За цим в діло пішов палкий сливовий пудинг та досконалі пироги з фаршем, а за ними – ласа закуска із анчоусової та тріскової ікри. Дивовижна трапеза, навіть якщо судити за нашими скромними запитами, та й навіть неупереджено – це справжній бенкет: стіл заставлений тарілками з паленим мигдалем, цукатами, шоколадом та іншими смаколиками, а за невичерпним запасом шампанського, яким запивали страви, настала черга знатного ряду пляшок із лікерами, із яких можна було вибирати, коли почалися тости.

Я розкрутив себе на невеличку промову, у якій звернув увагу, що ми, по суті, святкуємо не тільки середину зими, але й середину самої нашої експедиції, якщо все піде за попереднім планом. (Боюсь, є серед нас ті, хто не усвідомлює, як швидко минає час, і хто тільки-но почав виконувати роботи, які вже мали б бути в розпалі.)

Ми пережили літо і половину зими, а попереду нас лежить ще половина зими і друге літо. Вже треба знати, наскільки ми готові в усіх аспектах; нам відомо становище з припасами та транспортом, і я особливо подякував офіцеру, відповідальному за припаси, та доглядачам тварин.

Сказав, що в майбутньому свою роль відіграє і випадок, але досвід показує, що неможливо обрати людей, більш придатних підтримати мене у виправі на південь, ніж ті, хто вирушить туди навесні. Я подякував їм усім за те, що хапаються за гаряче й студене і надають мені таку впевненість.

Випили за успіх експедиції.

 

Тоді запросив усіх до слова, починаючи зліва від мене і по колу; промови у кожного видались притаманні: я вже так добре знаю їхні стилі, що наперед знав, хто в якому дусі висловлюватиметься.

Не треба й казати, що всі говорили скромно і стисло; на подив, у кожного знайшлися надзвичайно теплі слова на мою адресу: дуже швидко довелося попросити їх припинити компліменти. Тим не менш, було відрадно почути таку щиру оцінку мого ставлення до наукових працівників експедиції, і я відчув тепло до цих славних добрих хлопців за їхні слова.

Якщо доброзичливість та взаємна приязнь сприяють успіху, то ми безсумнівно заслуговуємо його досягнути. Згадав, під гучні оплески, що від самого початку не було ще жодної сварки між будь-ким із учасників партії. Під кінець вечері запанував веселий настрій, кімнату звільнили для Понтінга та його ліхтаря, а грамофон заграв розігнався на повну.

Коли стіл перевернули, відкрутили йому ніжки і розставили стільці рядами, кімната перетворилася на простору лекційну залу. Понтінг мудро скористався нагодою показати набір слайдів, зроблених з його власних тутешніх негативів. Тільки побачивши ці прекрасні картини, я у повні усвідомив, яку роботу він виконує; якість його знімків на голову вища, ніж у всіх інших, зроблених в цих регіонах раніше. Глядачі його несамовито підбадьорювали.

Після цього знову поставили стіл, щоб зіграти у снепдраґон [Снепдраґон (англ. – укус дракона) – салонна гра, відома з XVI століття, у яку грали переважно на Різдво. Грають у темній кімнаті. У неглибоку миску кладуть родзинки або мигдаль, заливають їх бренді, яке потім підпалюють. Вогонь при цьому стараються приглушити, щоб він був синім і "моторошним". Учасники по черзі дістають запалені родзинки і їдять їх], і приготували молочний пунш, який випили за здоров'я партії Кемпбелла та наших добрих друзів на "Террі Нові". Тоді стіл знову прибрали і почали танцювати лансер.

На цей час дія збудливих напоїв на людей, так давно звиклих до тверезого життя, стала очевидною. Наш біолог почимчикував спати, мовчазний Вояка невгамовно жартував і все прагнув потанцювати з Антоном. П.о. Еванс сипав люб'язності страшним шепотом.

У Паті Кіогані раптово прокинувся ірландець, охочий до політичних суперечок, а Кліссолд сидів із незмінною широкою посмішкою і час від часу переривав белькотання розмови випадковими захопленими вигуками або беззв'язними дотепами. Інші ясноокі панове просто дійшли до такого стану, коли отримуєш задоволення від усього, що за звичайних обставин не викликало б і тіні посмішки.

У розпал гулянки раптово з'явився Боверс у супроводі кількох супутників, що несли величезну "ялинку", на гіллі якої висіли запалені свічки, барвисті хлопавки та маленькі подарунки для всіх. Подарунки, як виявилося, завбачливо підготувала панна Супер (сестра пані Вілсон), а дерево зробив Боверс із палиць та мотузок, огорнувши "гілки" кольоровим папером; споруда виглядала зовсім як справжня, а роздача подарунків принесла чимало радості.

В той час як всередині хатини на порядку денному стояла тільки гульба, природа назовні теж неначебто була спрагла до святкування, при чому з не меншою завзятістю і навіть більшою благопристойністю. Східну частину неба заповнило хистке сяйво, найяскравіше і найгарніше з усіх, що я бачив: складка за складкою арки та завіси мерехтливого світіння підіймалися та розходилися усім небом, аби повільно згаснути і знову повернутися до життя у сяйві.

 

Яскраве світло то нібито текло рікою, то збиралося в одному місці заклубоченими складками, із яких линули вгору блискучі смужки, що негайно ж хвилями розтікалися по тьмяним ділянкам, наче впорскуючи в них нове життя.

Неможливо споглядати таке прекрасне явище без якогось благоговіння, однак це відчуття з'являється не через яскравість сяйва, а радше через тендітність світла та кольору, його прозорість, а понад усе – через трепетну швидкоплинність форми. Нема тої сяйної сліпучої пишноти, про яку так часто говорять; тут природа радше розпалює уяву, натякаючи на щось цілковито духовне, заряджене тремтливим безтілесним життям, щось самовпевнене і безтурботне, однак жваве і метушливе.

Навіть дивно, чому в історії нема жодних згадок про поклоніння "аврорі": у ній же бо так легко побачити прояв "бога" або "демона". Маленькому мовчазному гурту, що зачудовано споглядав ці чари, видавалося наругою повернутися до духовного і фізичного настрою нашого будинку. Коли я зрештою увійшов всередину, то з радістю виявив, що всі вже потихеньку розходяться по ліжках, а в наступні пів години дрімота здолала останніх гуляк.

Оцим, коли не рахувати ранкового похмілля, і завершилось урочисте свято Сонцестояння.

Великих переваг від такого штучного, первісного збудження нема, однак мало хто утримався б від такого рідкісного спалаху у довгій вервечці одноманітних днів.

Врешті-решт, ми ж святкували народження нового сезону, який – на благо чи лихо – неодмінно стане одним із найвеличніших в нашому житті.

 

П'ятниця, 23 червня – субота, 24 червня

Два тихі, порожні дні і цілковите повернення до рутини.

Неділя, 25 червня

Збагнув, що ще ні разу не згадав про перше число відновленого Саут Полар Таймс, яке підготував Черрі-Гаррард і презентував його мені у день сонцестояння.

Гарний вийшов томик, Дей зробив для нього чарівну обкладинку з різьбленого дерева та тюленячої шкіри. Дописувачі там усі анонімні, але більшість із них я легко розпізнав.

Пан Редактор розмістив мою власну статистичну статтю щодо планів на південну мандрівку та чудово написану статтю Тейлора про геологічну історію нашого регіону. За винятком редакторської і метеорологічної заміток, всі інші доволі легкого змісту. Вірш посередній, за винятком хіба що вишуканої гри слів у сценці, що зображує суперечку в спальнику; а от стаття під назвою "Вальгалла", як на мене, – то вже геть інший рівень.

У ній ідеться про те, як частина нашої партії прибуває до брами, яку, як кажуть, охороняє святий Петро; гумор просто неперевершений і зовсім не силуваний. Сторонній людині майже ніколи не зрозуміти жартів, що побутують у малих спільнотах, але деякі дотепи з цієї статті, на мій погляд, заслуговують на більший наклад, ніж той, яким наш журнал задовольняється зараз. Та передусім вона має явну літературну вартість: стаття відшліфована до блиску, покращувати її вже просто нікуди.

Я, не вагаючись, приписую цей труд Тейлору, але Вілсон і Гаррард вважають, що це Мірз. Якщо вони мають рацію, доведеться визнати, що я зовсім погано розбираюся в людях. Треба з'ясувати [Скотт мав рацію].

 

Тихий день. Відчитав церковну службу, як завжди; по обіді прогулялись із Вілсоном до Рампи, аби спокійно поговорити перед його відбуттям. Хотів вислухати його думку щодо виконаної вже наукової роботи.

Дійшли згоди, що команда в нас винятково хороша.

Скористався нагодою попередити Вілсона, що бажано досягнути повного взаєморозуміння з Понтінгом і Тейлором стосовно поширення їхніх фотографій та записів після повернення до цивілізації.

Останнім часом погода якась загадкова; 23-го і 24-го постійно нависала загроза хуртовини, але зараз небо знову роз'яснюється, передвіщаючи гарну погоду.

Понеділок, 26 червня

При чистому небі сьогодні опівдні було ніби за сутінків. Такі ознаки дня уже надихають. По обіді здійнявся вітер зі снігом і провидці знову провістили хуртовину. Через пару годин вітер вгамувався і ввечері та вночі стояла тиха, ясна погода. Схоже, що хуртовинам і справді завжди передує хмарне небо, як стверджує теорія Сімпсона.

Тейлор дав надзвичайно цікаву лекцію щодо фізіографічних рис регіону, який його партія перетнула восени. У нього світлий і ясний розум, а до предмету обговорення він підійшов із захопливою широтою погляду. Слайди для ілюстрацій підготували з фотографій Дебенема, серед них чимало красивих. Понтінг каже, що Дебенем непогано знається на фотографії і правильно підходить до роботи.

 

Лекція – стислий переказ Тейлорового звіту, тож переповідати її нема сенсу. Приголомшливо було розглядати зображення та усвідомлювати, наскільки різні канали прорізали притокові глетчери [Притоковий глетчер – льодовик, який "впадає" у більший льодовик]. Канадський глетчер лежить нерухомо, але "на рівні" прорізав дуже глибокий канал.

Глетчер Подвійна Завіса звисає під кутом 25º, практично без каналу. Згадали про різницю у рівні води озера Бонні, коли я його бачив у грудні 1903 і коли його бачила західна партія у лютому 1911. Вода майже напевне стікається до нього впродовж двох-трьох літніх місяців і важко уявити, що вся вона знову зникає за рахунок зимового випаровування. Якщо ж так і є, то це "випаровування" треба дослідити першочергово.

Був один прекрасний знімок із губками, знайденими на глетчері Кеттлітца. Там знайшли купу великих губок, середи яких були корали й трохи мушель – усе представники сучасної фавни. Як вони взагалі там опинилися? Завзято обговорювали це питання, але задовільного рішення ніхто так і не запропонував. Ніяк не можу позбутися думки, що й справді колись глетчер був обтяжений валуном, який зрештою від'єднався і дозволив кризі спливти. Цікаво отак домислювати.

Підготовка до старту партії Крозьє завершена, її учасникам доведеться тягнути на собі по 253 фунти на людину – велика вага.

Дей зробив чудову невеличку ворваневу лампочку для освітлення; у неї кільцевий ґніт і тальковий димар; маленька кругла плита понад ґнотом відводить тепло вниз і підвищує температуру горіння, внаслідок чого утворюється ясне біле полум'я.

Поза всяким сумнівом, ми вже впритул наблизились до максимально ефективного використання ворвані для опалення та освітлення, і цей успіх має величезне значення для майбутнього антарктичних досліджень.

Вівторок, 27 червня

Партія Крозьє вирушила сьогодні зранку в гарному настрої, їхню важку поклажу розподілили між двома 9-футовими саньми. Понтінг сфотографував їх зі спалахом і спробував записати кінематографічну картину за допомогою свічки. Але, коли її запалили, стало зрозуміло, що світла від неї замало, тож нічого дивного, що плівка виявилася зіпсутою.

Троє мандрівників випробували сили і переконалися, що можуть досить легко тягнути вантаж по морській кризі, а всі інші стояли осторонь цих випробувань. Боюсь, на Бар'єрі їм буде значно важче, але зараз їх уже ніщо не стримувало, тож вони і вирушили.

 

Я дійшов до краю мису разом із допоміжним загоном. Тейлор і Нельсон дійшли до острова Разорбек; звітують, що все гаразд. Сімпсон, Мірз і Ґран пішли далі і ще не повернулися.

Ґран щойно повернувся на лижах; покинув партію через 5¼ милі. Каже, Мірз і Сімпсон вертаються пішки. Каже, що між Наметовим островом і язиком глетчера поверхня поганенька. Добре, що було кому допомогти партії здолати цей відтинок.

Ця зимова мандрівка – свіжа і зухвала авантюра, але за неї узялися справжні достойники. Нехай щастить.

Споживання вугілля.

Боверс повідомляє, що нинішнє споживання (сонцестояння) = 4 пакунки на день (100 фунтів).

Інколи пакунок потрібен для магнітної обсерваторії. Каже, що після висадки ми спожили 8,5 тонн вугілля. Це більше, ніж 4 пакунки на день, а саме:

8,5 тонн за 150 днів = 127 фунтів на день = 889 фунтів на тиждень, або ж близько 8 гандредвейтів [Гандредвейт – англійська міра ваги, що становить 112 фунтів або близько 50,8 кг] = 20,5 тонн на рік.

Звіт від 4 серпня.

Спожито донині = 9 тонн = 20160 фунтів.

Виходить 190 днів по 106 фунтів на день.

Залишається 20,5 тонн.

Очікуваний залишок до повернення корабля – 8 тонн.

Загальне очікуване споживання на рік – 17 тонн. На наступний рік матимемо 13-14 тонн.

 

[Нотатки на форзаці нового записника]

"Де не діють закони королеви, безглуздо вимагати дотримання інших, слабших правил", – Редьярд Кіплінг.

Впевнений у власних добрих намірах, але сумнівається у своїй стійкості.

"Наскільки я смію судити, сама суть нашого існування, найвища мета, яку людські істоти здатні перед собою поставити, – це не гонитва за якоюсь химерою на кшталт винищення невідомого, а просте невтомне прагнення відсунути його межі трошки подалі від нашого маленького кругозору", – ГАКСЛІ [Томас Генрі Гакслі – біолог та антрополог, дід Олдоса Гакслі. За захист теорії еволюції отримав прізвисько "бульдог Дарвіна". Уривок взято з його книги "Перевірка Дарвіна"].

Середа, 28 червня

Температура коливається близько -30ºF при ясному небі; опівдні було надзвичайно світло, і навіть за дві години по тому я зміг знайти шлях між валунами до Рампи. Нам бракує партії Крозьє. Поки їх нема, припинили лекції, тож життя плине дуже тихо.

Четвер, 29 червня

Вчора вночі в хатині було доволі душно: заснути було важко і, як я помітив, не мені одному. Температура була всього 50ºF, але виявив, що повітрозабирач у пічній трубі закрито. Було б непогано перед сном запустити свіже повітря, але я не знаю, як воно працює.

Було тихо всю ніч і о 8:30, коли я вийшов із хатини. О 9-ій вітер раптово зірвався до 40 миль на годину і в ту ж мить температура піднялась на 10º. Ця раптова одночасна зміна вітру і температури вказує на їхній зв'язок ясніше, ніж зазвичай. Цікаво, що цей шквал налетів при ясному небі. Якщо тільки вітер не вщухне незабаром, це поставить під сумнів наші теорії.

Не пізніше, як за годину, вітер зник так само раптово, як і з'явився; температура пішла слідом за ним, але більш поступово. Цікаво, як таке взагалі можливо. Посеред періоду безтурботного затишшя з ясного неба зненацька зривається униз цей потік відносно теплого повітря, являється і зникає, наче вихор.

Звідкіля він приходить і куди він іде? ["Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений", – Євангеліє від Івана, 3:8. Переклад Івана Огієнка]

 

По обіді прогулявся на лижах до айсбергів – чудесна поверхня і непогане світло.

Мареограф дає тепер гарні записи, хоча з ним довелося помучитись. Дей присвятив цій справі купу часу і після численних обговорень добре опанував її засади. З Нової Зеландії ми привезли самописний пристрій, але його віддали Кемпбеллу.

Змайструвати ще один для власного використання було нелегко. Як у часи "Дискавері", дріт від нижнього вантажу проходить через трубку, наповнену гасом, обвиває рейку на стійці, що вивищується на 6 футів над крижиною, і міцно утримується противагою.

Перший свій пристрій Дей влаштував таким чином, щоб цей дріт огинав шків, обертання якого приводило в дію перо записувального барабану. Це мало б успішно спрацювати, якби не було складно забезпечити гарний механічний зв'язок між самописцем і шківом. Зазор став причиною ненадійних записів, тож цей спосіб довелося покинути.

Згодом зробили так, щоб самописець активувався рухом дроту за допомогою шарнірного важеля; цим способом і користуємось надалі, але довелося втратити дні і навіть тижні на те, щоб подолати труднощі із регулюванням між межами припливу та межами записувального барабану; а коли вже здавалося, що все гаразд, ми виявили, що крижина не підіймається рівномірно разом із водою.

Вона причепилася до берегової криги. Коли ми розглядали варіант пересунути всю цю апаратуру подалі, між крижиною та берегом з'явилася свіжа тріщина, і тепер на цьому "шарнірі" крижина нібито як рухається значно вільніше.

П'ятниця, 30 червня 1911

Температура потихеньку знижується; спускаємось по третьому десятку морозу і сьогодні досягнули його межі, -39ºF. Дей змайстрував водяний флюгер простої будови, донині він його використовував поблизу мису. Однак нема жодних сумнівів, що вода між островами рухається безладно та непостійно; аж не терпиться отримати свідчення руху води у протоці.

Сьогодні я пішов із ним на пошуки тріщини, яка мала б бути на північ від Неприступного острова. Знайшли її десь за 2-2,5 милі і виявили, що це досконале місце для такої роботи – розлом у крижаному покрові, що постійно розкривається, а отже постійно окантований тонкою кригою.

 

Сказав Дею, що, по-моєму, пляшка, обтяжена для негативної плавучості та прикріплена до тонкої ліски, має дати не гірші результати, ніж його флюгер, але буде значно зручнішою. Він тепер пропонує піти ще далі і встановити в пляшку електричну лампочку.

Побачили, як відв'язані собаки напали на тюленя, а потім натрапили на іншого дохлого – його, очевидно, замордували вже досить давно. Виявляється, Димитрій бачив ще тюленів далі на північ, і сьогодні по обіді Мірз уполював величенького, а на додачу іще й того, на якого нападали зранку.

Приємно, що маємо тюленів неподалік, але дратує, що пси викрили їхнє лежбище.

Дуже тішить тривала гарна погода.

Субота, 1 липня 1911.

Розробили нові лижні черевики, здається, буде толк. Хочу, якщо вдасться, і далі користуватися кріпленням Вітфельда. На Бар'єрі необхідно носити каньги, а для них точно потрібна вільна застібка. Для цього ми взяли з собою кріплення "Фінон", які складаються зі шкіряних ремінців на носку та п'ятці.

З таким кріпленням важко контролювати лижі і є ймовірність пошкодити Ахіллове сухожилля. Через це багато хто вирішив користуватися тільки переднім ремінцем, як ми робили на "Дискавері". Це нагадало мені, що з підходящими колошами можна використовувати залізну поперечину та ремінець для п'ятки із кріплення Вітфельда.

П.о. Еванс проявив себе вправним чоботарем і щойно закінчив пару, яка вже майже цілком задовільна.

Підошви мають два шари тюленячої шкіри, обробленої галунами, зміцнені в районі стопи дощечкою та підняті в районі п'яти на дерев'яний брусочок. Верхня частина достатньо велика, щоб вмістити каньги, і кріпиться простим ремінцем. Важить такий черевик 13 унцій проти 2 фунтів ваги одного лижного чобота: таким чином, черевик і каньги разом важать менше, ніж чобіт.

Якщо зможемо вдосконалити цей пристосунок, це неабияк стане нам у пригоді.

Райт розгойдує маятник у своїй печері. Щоби налаштувати відстеження часу, довелося докласти чималих зусиль, але великою допомогою в цьому ділі став телефонний зв'язок між печерою, пасажним інструментом [Пасажний інструмент – астрометричний прилад для спостережень проходження світил через певний вертикал, використовується для точного визначення часу] і внутрішніми приміщеннями хатини.

Хронометр розташований досконало. За словами Райта, його крижана платформа уп'ятеро міцніша, ніж кам'яна кладка у Потсдамі. Єдина трудність – низька температура, від якої його віддих замерзає на скляному вікні захисного купола. Впевнений, що результати дослідження гравітації будуть дуже хороші.

Весь день температура трималася нижче тридцяти при ясному небі, але ввечері налетів вітер, а температура не піднялася. Зараз -32ºF, вітер 25 миль на годину – суворі умови назовні!

 

Неділя, 2 липня

Вночі було вітряно, але зранку знову природа вгамувалась, температура, як завжди, близько -35ºF. Знову сходить місяць; десь о 5-ій вечора він вийшов з-над Еребуса у другій чверті. Вночі він перетне меридіан, на жаль, але такі дні, як цей, приємні навіть при низькому місяці; приємно думати, що партії Крозьє випав такий спокійний час.

Недільна рутина і записати особливо нічого.

Понеділок, 3 липня

Ще один тихий день, небо виглядає підозріло. Тонкі шаруваті хмари утворюються та розвіюються над головою, шаруваті хмари завиваються над Еребусом. Можливо, на мисі Крозьє вітер.

Наші зайшли далеко на крижину. Відрадно бачити миготливе світло якогось працівника біля ополонки та чути віддалений передзвін голосів та свист лиж.

Вівторок, 4 липня

День хуртовини та пригод.

Вчора вночі здійнявся вітер а температура, хоча й піднялася на кілька градусів, все одно залишилася досить низькою, враховуючи силу вітру.

Сьогодні зранку він дув зі швидкістю 40-45 миль на годину при температурі від -25º до -28ºF. За такої погоди назовні не побудеш.

По обіді вітер трохи перемінився. Тейлор та Аткінсон сходили до погодної будки на Рампі. Після цього, не ставлячи мене до відома, двоє відчайдухів – Аткінсон і Ґран – вирішили пройтись по крижині до термометрів, відповідно, у північній та південній бухтах – "Арчібальда" і "Клеренса". Це було о 17:30; Ґран повернувся на вечерю о 18:45, і аж тоді я довідався, що він зайшов тільки ярдів на 200-300 від берега, а на повернення йому знадобилася ледь не година.

Відсутність Аткінсона помітили тільки під кінець вечері десь о 19:15, хоча я чув, що вітер ущух на початку вечері, пішов легкий сніг і всюди навкруг було хоч в око стрель.

Хоча я й почувався трохи роздратовано, та все ж серйозної тривоги не було, а коли кілька людей вийшло із хатини, я розіслав їх на короткі віддалі, щоб вони кричали і світили ліхтарями, а також наказав запалити гасову лампу на Флюгерному пагорбі.

 

П.о. Еванса, Кріна і Кіогана, яким кортіло прогулятися, я відправив на північ із ліхтарем. Поки тривали ці безладні пошуки, знову здійнявся південний вітер, але не надто сильний, а тим часом небо почало ясніти і місяць тьмяно пробився крізь рухливі хмари. З таким провідником ми щомиті чекали на повернення нашого волоцюги, але його так і не було і тривога зростала.

О 21:30 без новин повернувся п.о. Еванс зі своїм загоном, і тепер уже не можна було заперечувати можливість серйозного нещасного випадку. Між 21:30 і 22 належним чином організували пошукові загони, і я опишу це детально, щоб показати ретельність, яка, на мою думку, відповідала серйозності ситуації. На цю мить я вже знав, що Аткінсон вирушив у відносно легкому одязі і, що гірше, взутий у шкіряні лижні чоботи; на щастя, на ньому був вітровий одяг.

Першим вирушив п.о. Еванс із Кріном, Кіоганом і Димитрієм – легкі сани, спальник і фляга бренді. Йому наказано було обшукати край суходолу та глетчер крізь вигин бухти до глетчера Барна і далі до мису Барна, тоді повернути на схід вздовж відкритої тріщини і йти за нею до Неприступного острова.

Невдовзі по тому вирушив Еванс (лейт.) з Нельсоном, Фордом і Гупером, маючи подібне спорядження: так само обійти берег південної бухти, тоді повернути до острова Разробек і пошукати там. Далі Райт, Ґран і Лешлі пішли до айсбергів, аби ретельно пошукати там, а потім обійти і дослідити Неприступний острів.

Коли ці партії розійшлися, Мірз та Дебенем взялися з ліхтарем рискати по поверхні нашого мису. Сімпсон і Отс рушили по прямій через північну крижину до термометра "Арчібальд", а Понтінг і Тейлор тим часом знову пішли оглянути припливну тріщину коло глетчера Барна. У той же час Дей ходив туди-сюди по Флюгерному пагорбу і час від часу розпалював на його вершині згріб'я, щедро просочене пальним.

Зрештою Кліссолд і я залишилися в хатині самі, і з кожною годиною я непокоївся дедалі більше. Неможливо було уявити, щоб така здібна людина не змогла знайти дороги до хатини або щоб ухитрилася знайти собі десь сховище в такому одязі за такої погоди. Аткінсон вирушив з місця, до якого трошки більше милі; о 22:30 його не було вже 5 годин; який висновок лишалося зробити?

Та все ж мені важко було уявити нещасний випадок на відкритій крижині, де найстрашніші пастки – неглибокі тріщини або круті кучугури. Принаймні я розумів, що ми обшукаємо всі місця, де таке нещастя могло трапитись. Настала 23-тя година – жодних новин, тоді 23:30 і шість годин відсутності.

Але о 23:45 я почув голоси з мису і незабаром на мою превелику втіху пригода добігла кінця, коли Мірз і Дебенем привели нашого волоцюгу додому. У нього серйозно обморожені руки, трохи менше – лице; як це завжди буває у таких ситуаціях, він сильно спантеличений, але загалом в порядку.

 

Оповідь його плутана, але, наскільки можна зрозуміти, він пройшов не більше чверті милі у напрямку погодної будки, коли вирішив розвернутися. Тоді він спробував іти по вітру трохи вбік від первинного напрямку і за якийсь час натрапив на стару ополонку, від якої, як він знав, було 200 ярдів до мису.

Він пройшов ці двісті ярдів у напрямку, який вважав правильним, і нічого не знайшов. Якби він у цьому становищі звернув на схід, то скоро натрапив би на землю неподалік від хатини і знайшов би дорогу до неї. Те, що він цього не зробив, а натомість спробував брести далі по прямій, ясно свідчить, що йому від пригоди забило памороки. Жодних сумнівів немає, що в хуртовину треба не тільки стежити за кровообігом у кінцівках, але й боротися із млявістю мозку та відсутністю логічного мислення, у яких значно більше шансів згубити тебе.

Направду Аткінсон і сам погано розуміє, що з ним відбувалося після того, як він промахнувся повз мис. Схоже, він просто сновигав по вітру, аж поки не наткнувся на острів; обійшов його по колу; каже, що тоді вже не бачив і на ярд уперед; часто падав у припливну тріщину; врешті-решт зупинився з підвітряного боку якихось скель; тут-то він і відморозив руки, бо виявилося важко вдягнути промерзлі рукавиці знову, зрештою йому це таки вдалося; почав рити яму, щоб у ній перечекати.

Нібито помітив місяць і покинув острів; загубив місяць і хотів повернутися; нічого не знайшов; зрештою дошкандибав до іншого острова, а може й до того ж; знову чекав, знову побачив місяць, тепер уже ясніше; розробив за ним сякий-такий курс, а тоді помітив сяйво на мисі і швидко рушив на нього; каже, що кричав до когось на мисі з досить близької відстані, але, на подив, ніхто йому не відповідав.

Плутана оповідка наполовину відталого мозку. Слухаючи таку оповідь, мимоволі розумієш, що смерть була близька і стала б неминучою, коли б хуртовина тривала. Думка про те, що вона повернеться після короткого затишшя, була найстрашнішою для мене впродовж цих годин очікування.

2-га ночі.

Розшукові партії повернулися і все знову в порядку, але більше не можна допускати таких непотрібних вибриків. Та все ж неможливо заперечувати, що цей досвід пояснить небезпеку хуртовин нашим людям значно краще, ніж усі мої словесні переконання.

 



Середа, 5 липня

У Аткінсона дуже погано з руками, через величезні пухирі усі пальці схожі на ковбаски. Ввечері Понтінг сфотографував руку.

Як я й очікував, до записаної вчора оповіді Аткінсона необхідно внести певні поправки: частково через те, що історія в тому вигляді має деякі суперечності, частково через те, що сам Аткінсон трохи переосмислив пригоду.

Схоже, що спершу він натрапив на Неприступний острів, а відморозив руку ще раніше. Обмороження виявив, тільки коли сховався з підвітряного боку від нього. Він, певне, трохи там почекав, а тоді намацав шлях на захід, думаючи, що Рампа десь неподалік. Тоді у сніговому вихорі побрів убік, щоб обійти нерівності криги, і остаточно загубив слід острова, хоча до нього могло бути і всього кілька ярдів.

 

У цьому скрутному становищі він, схоже, вирішив повернутися до старого задуму іти проти вітру і, можна сказати, щасливий випадок привів його до Наметового острова. Саме навколо нього він і ходив, а потім викопав сховище з підвітряного боку, думаючи, ще це Неприступний острів.

Коли вийшов місяць, він більш-менш правильно визначив напрямок, але дорогою додому сильно здивувався, коли Неприступний острів виявився ліворуч від нього. Віддаль до Наметового острова, тобто 4-5 миль, частково пояснює те, скільки часу знадобилося йому на повернення. Все вказує на те, що ще трошки – і ми б його втратили.

Останнім часом у кількох поні сильне подразнення шкіри. Я був певен, що в цьому винен якийсь паразит, але Вояка вирішив, що це через їжу і змінив її.

Сьогодні під мікроскопом Аткінсона роздивлялись малюсіньку платтяну вошу, зняту з шерсті Снетчера. Розраховуємо, що розчин карболки врятує бідолашних тварин від цієї напасті, але кілька з них уже постирали собі жмути шерсті, що в такому кліматі дозволяти не можна. Сподіваюся, швидко дамо раду цьому клопоту.

Знову випав славний погожий день із яскравим місячним сяйвом по обіді. Чудесне було видовище: Еребус виринав з-поза м'яких напівпрозорих клубів туману, ніби хтось із нескінченною тендітністю здіймав завісу, щоб явити чисті обриси залитої місячним сяйвом гори.


Четвер, 6 липня, продовження

Температура пірнула вниз – до -46ºF вчора вночі. Зараз -45 і південний бриз 10 миль на годину. Морозна погода!

Вийшов на коротку пішу прогулянку до обіду і на трохи довшу лижну – після. Після нещодавнього снігопаду поверхня погана. Нова пара лижних колош із тюленячої шкіри, які зробив Еванс, просто неперевершена. Він вдосконалив форму носка, щоб той гарно сидів на полозках. Я дуже задоволений цією зміною.

Мені чомусь надзвичайно важко всістися за роботу і я всякчас відкладаю завдання, які сам же собі й поставив.

Порівняно із днем сонцестояння, коли сонце було за одинадцять градусів нижче горизонту, зараз воно піднялося не більше, ніж на градус, та все одно сьогодні на півночі небо виразно віддавало червоним. Можливо, ці присмеркові барви якось пов'язані із похолоданням.

 

Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.






Сяргей Навумчик: Книги з історії Білорусі

Режим Лукашенка викинув з підручників історії все, що не вихваляє комунізм, Сталіна, СРСР, Лукашенка та "русский мир". Але є книги, які можуть дати цілком об’єктивне уявлення про події давньої та новітньої історії Білорусі

Антін Боровко: Фурцева злякалась "Диявола"

Уряд СРСР забороняв нерадянському режисерові… показувати його ж власний фільм у себе ж на Батьківщині. Звучить як нонсенс, однак такий випадок і справді був – радянська цензура відправила на полицю фільм польського режисера Анджея Жулавського на цілих 16 років!

Ігор Пошивайло: Музей Майдану: омріюючи майбутнє. Яка стратегія на 5 років

Маємо констатувати, що в Україні сьогодні пам’ять про Майдани притлумлюється, розвіюється під тиском розчарувань, «вигорання», нових викликів, політичних маніпуляцій. Соціологічні дослідження свідчать, що українці схильні забувати свою «гарячу історію». Особливу роль у збереженні та презентації травматичного минулого, реалізації державної політики пам’яті, а також формуванні відповідальної культури пам’яті відіграють музеї та меморіальні комплекси.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: полярне вбрання

Недоліки нашого одягу – річ суто технічна, і обговорюємо ми її надто часто, щоб зараз детально розписувати; але за результатами цього нового дослідження наших арктичних попередників можу з задоволенням зазначити, що стає дедалі очевиднішим, що наше вбрання – найкраще з усіх, що будь-коли створювали для такої мети. Єдиний виняток – можливо, для весняних мандрів краще годилися б шкури, але ця альтернатива нам не доступна. Попри це, ми постійно вносимо дрібні вдосконалення