Щоденник Скотта: поні схарпудились

Знову нещасний випадок! О першій годині Снетчер – один із трьох поні, залучених до укладання складу – прибіг із одним посторонком, весь у милі, а сани теліпалися позаду. Сорок хвилин по тому явився п.о. Еванс, його погонич, так само змилений; водночас прибув Вілсон зі своїм Ноббі, але це ще не вся історія.

 

Від редакції: 25 листопада 1910, британський капітан Роберт Скотт тільки-но збирався покинути Нову Зеландію і вступити у гонку з норвежцем Руалем Амундсеном за право першим встановити свій рідний прапор на південному полюсі.

Із люб'язного дозволу перекладача"Історична правда" публікуватиме щоденникові записи керівника британської експедиції, що розміщуються на Фейсбук-сторінці "Полярний щоденник капітана Роберта Скотта".


Неділя, 22 жовтня

Кожух осі закінчили у четвер вранці; наскільки можна судити, Дей впорався з роботою бездоганно. Відтоді моторовий відділ почав потихеньку готуватися до від'їзду. Сьогодні вже все готово. Вантажі розставлені на морській кризі, мотори роблять пробну ходку і, якщо погода залишиться сприятливою, завтра відділ вирушить.

Мірз і Димитрій повернулися у четвер, під кінець хуртовини. Якийсь час по дорозі їм не було видно передніх собак, Наметового острова вони взагалі не побачили, але десь за милю до станції засяяло сонце і стало відносно тихо.

Ще одного з найкращих псів, Цигана, уразила незбагненна болячка; йому дали проносне і тепер йому ніби трохи краще, та все одно ми занепокоєні. Якщо це справді та хвороба – що б то не було – то поліпшення це тимчасове, і кінець настане скоро.  

Упряжки, включно з Циганом, вирушили у п'ятницю вдень; сьогодні вдень Мірз повідомив телефоном, що в другу мандрівку до Кутового табору збирається іти без нього.

Загалом погода й досі нестерпно погана; ні в четвер, ні в п'ятницю не можна було вивести поні на заняття, тож вчора і сьогодні вони занадто жваві. Коли в них нема вправ, необхідно урізати їм пайок вівса. Це дратує, адже зараз вони повинні мати помірні навантаження і набирати форму на повному пайку.

 

Температура піднялася, зараз близько нуля; це означає, що на Бар'єрі, мабуть, десь -20º [-28,9ºC]. Цікаво, як мотори відреагують на такий перепад, якщо і коли вони з ним зітнуться. Дей і Лешлі покладають на машини великі надії; та й справді: після усіх турбот сани просто зобов'язані дати хоч якийсь результат.

Погані погодні умови завадили перевезти до Гат-Пойнту речі першої необхідності. Це запаси для допоміжних відділів та провізія для хатини "Дискавері" на випадок, якщо "Терра Нова" не прийде. Найважливіші припаси сьогодні на поні доставили до Льодовикового язика.

Попри всі зусилля, яких я доклав, щоб чітко пояснити план у всіх подробицях, у питаннях транспорту можна покластися тільки на Боверса – він єдиний здатен все зробити без помилок, не плутаючись у незліченних цифрах. Отс має особливі здібності до практичної й послідовної роботи з підготовки поні, він усім серцем відданий цій справі.



Понеділок, 23 жовтня

Сьогодні збиралося на погожий день, але вже здійнявся вітер і знову стягуються хмари. Сьогодні зранку з південного боку Еребуса стояла прекрасна вигнута "рапорові" хмара (рапорові хмара – трикутна хмара, що формується на піку гори і "майорить", ніби прапор – І.С.) – мабуть, про щось попереджає.

Знову нещасний випадок! О першій годині Снетчер – один із трьох поні, залучених до укладання складу – прибіг із одним посторонком, весь у милі, а сани теліпалися позаду. Сорок хвилин по тому явився п.о. Еванс, його погонич, так само змилений; водночас прибув Вілсон зі своїм Ноббі, але це ще не вся історія.

Він розповів, що, коли поклажу вивантажили, Боверс тримав трьох поні, які здавалися цілком спокійними; раптом один із них різко закинув голову і всі троє схарапуджено дременули навтьоки: Снетчер навпростець додому, Ноббі – до Західних гір, а Віктор, якого Боверс усе ще тримав, – у невідомому напрямку.

Пробігши зо дві милі, він зрештою наздогнав Ноббі на заході від Наметового острова і забрав його. За пів години після повернення Вілсона прийшов Боверс зі стражденним Віктором, у якого з носа юшила кров, і звисав шмат вирваного м'яса. Боверс і сам був увесь у крові; він заповнив прогалину в розповіді, розповівши про причини інциденту.

 

Схоже, поні стояли собі сумирно, а тоді Віктор задер голову і зачепився ніздрею за гачок для кріплення посторонків на хомуті упряжі Снетчера. Гак роздер шкіру і м'ясо і тварина, звісно ж, відбилась від рук. Боверс вчепився за нього, але вже не міг так же міцно тримати й інших двох.

Віктор втратив багато крові, яка, застигаючи на відірваній шкірі, не тільки надавала рані моторошного вигляду, але й робила її ще більше дражливою. Гадки не маю, як Боверс примудрився втримати нажахану тварину, навряд чи комусь іншому це вдалося б.

На зворотньому шляху цей тягар на носі бідолашного створіння розгойдувався, від чого йому кортіло вирватися; постійно доводилося його зупиняти. Після повернення той шмат шкіри відсікли і виявилось, що рана не така серйозна, як здавалося. Тварина й досі тремтить, але вже їсть; це гарний знак. Не збагну, чому в нас по неділях вічно якісь пригоди трапляються.

Звідси два уроки. По-перше, якими б спокійними не видавалися тварини, погоничам все одно не можна їх залишати; ризикувати не можна; по-друге, треба змінити форму гачків на хомутах упряжей.

Загалом таких інцидентів варто було очікувати, бо безглуздо надіятись, що свіжі та міцносилі поні поводитимуться як ягнята; але я буду радий, коли ми нарешті вирушимо і знатимемо точно, на що можна розраховувати.

Сталася ще одна прикрість. У цьому сезоні ми зовсім не грали у футбол, щоб уникнути нещасних випадків, але у п'ятницю по обіді зібралися на матч заради кінематографії і Дебенем ушкодив коліно (виявляється, це давня травма, якби я знав, не дав би йому грати). Вілсон каже, що до походу він буде готовий за тиждень.

Отже, Західний відділ і досі тут і зараз ми просто марнуємо час. Єдина втіха у тому, що руці Форда буде трохи краще. Якщо цей простій триватиме далі в такому ж дусі, то ми скоро перетворимось на збіговисько калік. Кліссолд сьогодні вперше вийшов із хатини; йому вже краще, але спина і досі болить.

 


Вівторок, 24 жовтня

Два навдивовижу погожі дні. Вчора мотори нібито були готові вирушати і всі ми вийшли на крижину на "проводи". Але неминуче повиринали дрібні дефекти і машини дійшли не далі мису. Зміни, які Дей вніс до вихлопної системи, нашкодили охолоджувальним кожухам карбюраторів; один поплавковий клапан зігнувся, клопоти також з однією муфтою. Дей і Лешлі весь день витратили на ремонт цих дефектів.

Сьогодні зранку двигуни знову запрацювали і одразу після 10 ранку почали нові випробування. Спершу було чимало зупинок, але загалом двигуни, схоже, працюють дедалі краще. Зараз вони працюють навіть близько не на повну потужність, тож темп дуже повільний.

Вони, здається, значно важчі, ніж ми розраховували. Дей запускає мотор, зістрибує з возу, іде поряд з ним і час від часу піддає газу. Лешлі ще належним чином не оволодів важелями керування, але сподіваюсь, що з цим він впорається за день тренувань.

Тільки один випадок змусив похвилюватись – ланцюг став ковзати, коли Дей спробував завестись на кризі, вкритій тонким шаром снігу. Для таких навантажених саней пускове зусилля має бути значним, але я думав, що зчеплення ковзанів і шипів буде достатнім на будь-якій поверхні. Пізніше оглянув місце – шипи проорали борозни у кризі.

Зараз, о 12:30, коли я пишу ці рядки, машини заїхали на милю у південну бухту; видно, як обидві вони рухаються – повільно, але без зупинок.

Мені страшенно кортить, щоб ці тягачі виявились успішними, навіть при тому, що під час південного походу вони не сильно стануть нам у пригоді. Навіть малого успіху буде достатньо, щоб довести їхню спроможність і здійснити революцію у полярних перевезеннях.

Бачачи, як вони сьогодні працюють, і пам'ятаючи, що всі виявлені донині дефекти були суто механічними, неможливо не бути впевненим у їхній цінності. Але ці дрібні механічні дефекти та нестача досвіду показують, як небезпечно відмовлятися від випробувань. Наявність часу на експерименти та робітні під рукою – це те, що може стати вирішальною різницею між успіхом і провалом.

В будь-якому разі, перш ніж вирушити, ми вже точно знатимемо, чи сталося найгірше, чи наші нечувані зусилля принесли бодай якийсь успіх.

 

Поні в доброму стані. Віктор, який уже майже відновився після травми, тягне сани в чудовому темпі. Навіть Єгу пожвавився, незграбно бешкетує і пустує. Хворі одужують, Кліссолд трохи занепокоєний через спину, але хвилюватися немає причин.

Аткінсон і Кіоган перетворились на кухарів і справляються з роботою блискуче.

Сьогодні зранку Мірз прозвітував, що повернувся з Кутового табору, тож усі припаси вже там. Ходка зайняла стільки ж часу, як і перша, тоді розпорядок був такий: перший день 17 миль туди; другий день 13 миль туди і 13 назад; повернувся на третій день зрання. Якби тільки можна було бути певним, що собаки і далі бігтимуть так здорово. Та загалом становище обнадійливе.

О 1 дня повідомили, що мотори коло острова Разорбек, майже за три милі – ну ж бо, ну ж бо!



Четвер, 26 жовтня

Вчора не бачив мотори, аж поки не зайшов далеченько в південну бухту, а звідти вже в далекогляд розгледів їх коло Льодовикового язика. Зранку був сильний вітер, але, як на мене, вони повинні були просунутись далі; бентежить, що немає жодних вістей телефоном з Гат-Пойнту, очевидно, щось пішло не так. По обіді Сімпсон і Ґран вирушили до Гат-Пойнту.

Щойно зранку подзвонив Сімпсон. Каже, що сани тяжко йдуть по поверхні. Проблема саме та, яка змусила хвилюватися мене в понеділок: на дуже тонкому шарі снігу над кригою ланцюг проковзує. Двигуни в порядку і, коли сани потрапляють у глибокий сніг, то рухаються добре.

Організував відділ із восьми людей, включно з собою; підемо подивимось, чим можемо допомогти.

 

"Щойно до мене підійшов стривожений Черрі і сказав, щоб я не покладався на його навички навігації. Спершу я не зрозумів, до чого це він, а тоді пригадав, що кілька місяців тому казав, що було б добре, коли б офіцери, які підуть до полюса, бодай трохи розумілися на навігації, щоб у випадку надзвичайної ситуації змогли скерувати сани додому.

Схоже, що після цього Черрі всерйоз і старанно почав вивчати навігацію, яка виявилася для нього занадто мудрованою, і яку він тепер зневірився опанувати.

Звичайно, нема навіть одного шансу зі ста, що йому під час мандрівки доведеться займатися навігацією, а й навіть коли доведеться, то це буде якесь найпростіше завдання, однак мені значно легше від усвідомлення, що поряд зі мною люди, які так серйозно підходять до кожної дрібнички в роботі і які так нехитро та чесно прагнуть до успіху в цій роботі" .


Продовження чекайте на нашій сторінці вже за тиждень.


Більше про експедицію Роберта Скотта читайте на сторінці Полярний щоденник капітана Роберта Скотта у Фейсбук.


Приємного читання!


N.B. Текст оригіналу перебуває у суспільному надбанні. Права на текст перекладу застережено.

Микола Савчук: Як нас радянізували і російщили. Спогади з 1960-х

Село ще зберігало прадавні звичаї й традиції, які, хоч і порушили дві Світові війни та радянська система, однак не знищили. Всі колядували й святили паску, танцювали на весіллях, співали на толоках, жартували, журилися - і все це було по-рідному. Дух села доповнювала буйна природа і церква, яку атеїстична влада, на щастя, не закрила. Телевізорів у той час рідко хто мав, радіо рідко хто слухав. Отже, моє дошкільне виховання, тобто до сімох років, було чисто національним, не засмічене ніякими чужими ідеологічними впливами. Я навіть не знав, що живу в СРСР, а тільки у Ключеві, і, як кожна дитина, мав дитячі інтереси.

Сергій Громенко: Історія російської державності – це історія депортацій та примусу до еміграції непокірних

Сучасна Росія виявилася гідною спадкоємицею своїх предків. Від часу повномасштабного вторгнення понад 1 млн українців були насильно вивезені на територію агресора. Депортації – суть російського режиму. Доки він існує – виселення не припиняться. Імперія мусить бути зруйнована!

Леся Бондарук: Робоча група – лише затягування процесу дерусифікації

Доки ця робоча група попрацює, доки члени комісії оцінять її роботу, проведуть двомісячне громадське обговорення по іменним вулицям, підведуть підсумки обговорення на комісії, підготують і подадуть рішення на сесію, включать у порядок денний (не факт, що перед сесією Ігор Поліщук не зніме з порядку денного – таке вже було з перейменуванням по декомунізації), доки депутати проголосують – розпочнеться Новий рік.

Петро Балог: Совковий Коростень

Пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття". Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям"