Крим - це Україна, Карафуто - це Японія

Японці, які пережили російське вторгнення у 1945 році та все ще живуть на Хоккайдо та в інших частинах Японії, вже визнали: в Україні повторюється те, що вони бачили на власні очі. Формально Японію змусили відмовитися від прав на Карафуто, однак чим більше ми говоримо правду про ті події, підтримуючи бабусь і дідусів Японії, які все це пережили, тим сильнішою стає наша антиросійська боротьба

 
Росіяни оглядають зруйнований ними ж японський маяк

Японці, які пережили російське вторгнення у 1945 році та все ще живуть на Хоккайдо та в інших частинах Японії, вже визнали: в Україні повторюється те, що вони бачили на власні очі.

Карафуто та Чішіма були важливими частинами Японії, з розвинутою японською інфраструктурою, культурою та традиціями. Населення було близько півмільйона осіб.

Російське вторгнення до Карафуто та Чішіма розпочалося 11 серпня 1945 року, - через 5 днів після ядерного бомбардування Хірошіми та 3 дні після аналогічної атаки на Нагасакі, тобто фактичної капітуляції Японії (капітуляція - 15 серпня).

На Карафуто та Чішіма були незначні військові сили Японії, але велика кількість цивільних та біженців з інших японських островів. Росія, в свою чергу, жалюгідно напала на державу, яка вже й так здалася - після поразки США та союзникам.

Тепер щодо деталей окупації Карафуто (острів було окуповано 25 серпня 1945 року, японці Карафуто протрималися під російськими бомбардуваннями цивільних та терором 14 днів).

До кінця серпня 1945 року росіяни переслідували японських цивільних до півдня Карафуто, це близько 70 тисяч осіб (російські дані), яких окупаційні науковці називають "высокоопасной людской массой". У ході наступу росіяни знищували лінії зв'язку, транспорт, свійських тварин та підприємства японців.

Росіянам чітко не пояснили, що вони прийшли на "російські землі", що призвело до "бессмысленных разрушений" інфраструктури, храмів, а також масового розкрадання виробничого обладнання, власності підприємств і організацій, а також майна цивільних.

 
Мапа японської префектури Карафуто

Всередині вересня 1945 стало відомо, що росіяни розікрали всі запаси японського саке на Карафуто (202 457 декалітрів); це призвело до масового пияцтва серед окупаційних військових, тобто терору проти місцевого населення.

Восени 1945 року на Карафуто припинився оборот ієни, а також уся торгівля, і росіяни почали надавати послуги та товари для окупантів безкоштовно (офіційно звинуватили пізніше японців у розкраданні).

Наказами з материка була впроваджена комендантська година з 5:00 по 20:00. Вільне пересування японців загалом заборонялося: його контролювали військові комендатури окупантів.

У перші місяці окупації міліції на острові не було: росіяни демобілізували місцеві окупаційні війська, перевівши їх до лав НКВД. Це призвело до ще більш масового терору місцевих. "Професійні" чекісти почали прибувати на острів з материка у листопаді 1945 року (473 особи).

Японці, які залишилися вірні державі - імперські воїни, продовжували чинити підпільний спротив окупації, чим кошмарили росіян. Зокрема, вони організували систему складів з набоями, военно-технічних баз та інших "криївок", вірогідно, в очікуванні підмоги. На жаль, поміч не прийшла.

Росіяни долучили до пошуку японських укриттів місцевих корейців (які думали, що їм дозволять повернутися в Корею; не дозволили). Навесні 1946 року стався випадок, коли корейці навели росіян на замасковані у лісі японські склади з великою кількістю стрілецької зброї, набоїв та інших військових засобів.

Японський солдат охороняє кордон з СРСР
Японський солдат охороняє кордон з СРСР

До січня 1947 року чекісти різними способами викрали у японського підпілля 556 гвинтівок, 21 кулемет, 5 мінометів, 2 гранатомети, 32 пістолети, а також велику кількість холодної зброї (вірогідно, катан), набоїв та вибухових речовин.

Деякі японські герої продовжували боротьбу до останнього: наприклад, підполковник Чікуші Фуджіо, що служив заступником голови табу Збройних сил Японії на Карафуто, а також капітан Кітаяма. Вони влаштували диверсію у місті Шісука (Поронайськ), знищивши японську інфраструктуру, аби та не служила окупантам. Збитки були на 6,6 млн радянських рублів.

Японець Ямада, що не міг пережити окупаційної націоналізації, знищив (вірогідно свій) склад з рисом, готель, а також запаси лісової продукції, яку росіяни вже стигли назвати "Сахалінлесдерево".

Колишній поліцейський Кікучі організував диверсійну групу, що вбила 3 проросійських корейців-зрадників. У групи було 86 гвинтівок та 7050 патронів загалом.

Окупанти намагалися боротися з підпіллям шляхом створення "гражданских охранных команд", що складалися з росіян та корейців. Зазначається, що діяльність цих груп не була ефективною.

2 лютого 1946 року СРСР прийняв рішення про примусову паспортизацію населення Карафуто. Їм вдалося "зафіксувати" лише половину від загального японського населення Карафуто (бо половина, ціною життя військових, змогла евакуюватися до Японії). Серед зазначених: 254299 японців, 24774 корейців, 79 китайців, 152 айну.

 
Місцеві жителі Маоки, Карафуто (за окупації - Холмск, Сахалін)

У цей період росіяни почали масове завезення цивільних росіян на Карафуто, і паралельно - репатріацію японців. Зазначається, що японці залишали на острові все майно і все життя: цінності, нерухомість, тощо. Багатьох, по дорозі до кораблів до Японії, росіяни ще й грабували.

Російські комісари з репатріції займалися цинічною корупцією: збагачувалися за рахунок японців, вимагали хабарі та грабували цивільних. Активно заселялися у хати японців. Спостерігаючи за злочинами росіян, японці вдалися до посилення диверсій, зокрема спалення своїх домівок, місць роботи, тощо. За це росіяни посилити терор.

Російська армія на Карафуто загалом була сповнена злочинцями. Зокрема, совєцькі солдати просто залишали частини, жорстко пиячили, та вчиняли злочини з особливою жорстокістю. Серед них - розбій, грабіж, нанесення тяжких тілесних ушкоджень японцям, вбивства (про статеві злочини не згадується, певно, спеціально).

Це лише деяка інформація про російське зло на Карафуто - японському острові, чия культура, історія та традиції були знищені московитами. На цю тему можна написати ще дуже багато: на жаль, я не є фахівцем, і в Україні немає доступу до радянських архівів з окупованого Карафуто.

Формально Японію змусили відмовитися від прав на Карафуто, однак чим більше ми говоримо правду про ті події, підтримуючи бабусь і дідусів Японії, які все це пережили, тим сильнішою стає наша антиросійська боротьба.

Карафуто - це Японія.

Росіяни - це завжди зло.

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.