Японські доти проти важкої артилерії. Як Червона армія штурмувала Хутоу

Маньчжурська операція влітку 1945 року планувалася Радянським Союзом як блискавична. Катки «червоних» танків мали знести все на своєму шляху. Однак під містечком Хутоу, замість трьох діб, радянські частини були вимушені вести бойові дії більше тижня. Лише залучення артилерії особливої потужності із резерву головнокомандування СРСР дозволило знищити всі залізобетонні точки і придушити опір японців. Ціною перемоги стали надзвичайно високі людські втрати.

Після інтервенції в Маньчжурію японських військ у 1931-1932 роках і створення там маріонеткової держави Маньчжоу-Го на її територіях почався грабіж. Маньчжоу-Го слугувала, перш за все, придатком сировини і людських ресурсів.

Звичайно, японці розуміли всю значимість та важливість її для імперії, і те, що найвірогідніше, її доведеться захищати в майбутньому. Вздовж кордонів з СРСР почалися інтенсивні фортифікаційні роботи по зведенню УР (укріплених районів), які мали стати своєрідними плацдармами для ймовірного вторгнення на радянську територію і за потреби слугувати стримуючим фактором.

До 1945 року на стратегічних напрямках було збудовано загалом 17 укріплених районів. Одним із найпотужніших став Хутоуський, що розташовувався на сході напроти сучасного міста Дальнєрєченська (до 1972 року носило назву Іман).

Японські позиції тут були максимально зручними для оборони і являли собою систему пануючих висот з широким оглядом і обстрілом. З цих місць добре проглядалася долина ріки Іман, важливі шосейні залізничні дороги та мости. Ділянка головної смуги оборони складалася з чотирьох вузлів опору: Північного, Південного, Тилового, Центрального.

Вони знаходилися в тісному зв'язку між собою, а вкрай вдале розташування дозволяло гарнізону вести вогонь по ворогу у всіх напрямках. Фланги і тил укріпрайону мали рівнинну і вкрай важкопрохідну заболочену місцевість, через яку було майже неможливо провести танкові клини.

Суттєвим козирем була і японська артилерія. Вона мала на озброєнні 10 гарматних і 4 мінометні батареї з 305, 240, 150 мм гарматами. Її основною метою було знищення мостів, які б могли використовуватися ворогом для наведення плацдарму, а також блокування вогнем важливої стратегічної залізниці Хабаровськ-Владивосток.

Особливої уваги заслуговує установка у 1942 році найпотужнішої в Азії 410-мм гаубиці з дальністю стрільби більше 20 км 1000 кг снарядами. Снаряди до цієї гармати розташовувалися в двох сараях на стелажах і ящиках, до яких були підведені дві вузькоколійки для підвозу 1000 кг снарядів. Гармату встановили на горі Менху. Це була єдина гармата такого калібру на всю Японію

 

Хутоуський укріпрайон мав затримати просування радянських військ в обхід північніше оз. Ханка, а також по можливості забезпечити зосередження японських військ для подальшого можливого наступу. Розвідка оцінювала гарнізон Хутоу в 1000-1200 осіб чоловік особового складу прикордонних загонів.

Готувалася до наступу і радянська сторона, розгорнувши величезні як піхотні, так і танкові "армади" поблизу маньчжурського кордону. До початку операції в смузі наступу 1 Далекосхідного фронту лише гармат та мінометів було задіяно 10,6 тис., що забезпечувало неймовірно високу щільність вогню – 84 стволи на 1 км.

Для руйнування потужних довготривалих оборонних позицій ворога 35 армія посилилася дивізіоном особливої потужності (4 гармати 305-мм) і чотирма дивізіонами великої потужності (24 гармати 203-мм Б-4).

Формувалися і спеціальні штурмові групи, які відпрацьовували прийоми форсування водних перешкод на підручних засобах, тактиці бою в лісисто-болотистій місцевості і техніці блокування ДОТ і ДЗОТ, прориві позиційної оборони.

Розгортання величезної кількості військ, техніки, підготовка плацдармів по всій лінії фронту, звичайно ж не могло залишитися поза увагою. 6 серпня японська розвідка повідомила про підозрілу активність поблизу радянсько-маньчжурської кордону.

У штаб почали надходити численні сигнали про ймовірний напад з боку Радянського Союзу. Через два дні, 8 серпня, японські солдати на північ від Хутоу зафіксували підготовлені понтони і плоти через річку Уссурі, однак, визнавши це за військові навчання "совєтів", ніяких дій по перекиданню військ до кордонів не вжили.

9 серпня 1945 року радянські війська відкрили ураганний вогонь з 39 батарей по позиціях Хутоуського укріпрайону. Протягом 15 хвилин японські позиції буквально накрило градом вогню. У місті почалися пожежі, а зв'язок з командуванням японських військ перервався, і до обіду 9 серпня японці взагалі не відкривали вогню.



До кінця доби 9 серпня радянські частини повністю закріпилися на плацдармах на північ і на південь від міста. 1058-й стрілецький полк обійшов Хутоу з півдня і зав'язав бій на околиці міста, а 1056-й стрілецький полк спільно з підрозділами 109-го укріпленого району вів бої за пристань на східній околиці міста.

Придушивши опір японських військ, 10 серпня 1945 місто Хутоу було нарешті захоплено наступаючими радянськими клинами. Але з військової точки зору це абсолютно не змінило ситуацію, адже основні японські позиції розташовані на висотах північніше, північно-західніше і західніше від Хутоу залишалися в руках японців. Стрімке захоплення японських позицій з ходу, провалилося.

Радянське командування вимушено змінило плани і повело довготривалі облоги та штурми японських "автономних фортець". У зв'язку з цим польову артилерію було вирішено перекинути на західний берег Уссурі і встановити її так, щоб вести вогонь прямим наведенням з малих дистанцій.

 
Знищені 150-мм бронебашенні артилерійські установки японського Хутоуського укріпрайону

До 17 серпня штурмові групи червоної армії безуспішно намагалися штурмувати японські аванпости. І хоча деякі ключові позиції таки були захоплені, це коштувало надзвичайних втрат. 109 укріплений район тільки за два дні боїв з 15-17 серпня втратив 412 убитими і пораненими, 155 запасний стрілецький полк – 145 убитими і пораненими.

Командування, розуміючи, що бої в затягуються, а опір тільки наростає, вдалося до крайніх заходів. На західний берег було перекинуто кілька дивізіонів гаубичних батарей особливої потужності озброєних 203 і 305 мм гаубицями.

Саме ці гармати могли ефективно руйнувати довготривалі споруди японців, на відміну від 45 і 75 мм гармат. 34 гармати були поставлені на пряму наводку вже наступного дня, 17 серпня. Обстріл проводився з дистанції 600-800 метрів, а піхота відводилася на безпечну відстань.

Таким чином, поступово радянські артилеристи, руйнуючи своїм вогнем одну споруду за іншою, неймовірно посприяли штурмовим групам у фінальній стадії захоплення аванпостів супротивника. Але і тут, здавалося у безвихідній ситуації японці опиралися, незважаючи на те, що радянська артилерія знищила більшість їх споруд.

Вже наступного дня розвідувальний взвод лейтенанта Васильєва виявив місце розташування 150-мм батареї японців та ліквідував їх. Для розуміння запеклості боїв і специфіки ліквідації японських укріплених груп можна навести кілька прикладів з підсумкового звіту по ліквідації Хутоуського укріпрайону:

"Після блокування всіх споруд і виходів з потерн на гору Гостру була здійснена заливка бензину в підземну частину укріпленої групи. Заливка бензину не завжди могла дати результати в боротьбі з гарнізоном, що знаходяться на глибині 10-15 метрів. Після заливки бензину в споруду, бензин був підпалений вибухом протитанкової гранати.

Крім заливання бензину в шахти укріпленої групи, ефективним способом боротьби з японським гарнізоном було заливання горючої суміші фугасних вогнеметів у вентиляційні канали. Надходження чадного газу всередину укріплених груп спричиняло серйозні наслідки для її захисників, так як внутрішні приміщення укріпленої групи не мали герметичних дверей, а системи примусової вентиляції на той час, як видно, вийшли з ладу.

Палаюча горюча суміш створювала небезпечні концентрації чадного газу в окремих частинах розгалужених укріплених груп, викликаючи масові отруєння і загибель японських військовослужбовців".



Ранок 19 серпня став останнім днем організованого опору японців. До цього часу Північний вузол Хутоуського укріпрайону ще продовжував чинити опір аж до самого вечора, поки не капітулював.

Що стосується потужних японських артилерійських батарей, то радянські артилеристи доклали чималих зусиль для їх ліквідації. Так 5-а батарея старшого лейтенанта Івана Законова і 6-а батарея старшого лейтенанта Івана Куліша з дистанції 1600 м змогли домогтися прямих влучень у куполоподібний каземат 410-мм гаубиці, через що в ньому утворився величезний пролом діаметром кілька метрів.

З 40 випущених обома батареями снарядів 36 потрапили в ціль. У результаті японська 410-мм гармата була остаточно виведена з ладу. Після цього батареї Законова і Куліша з дистанції 1700 м знищили всі чотири японські броньові башти з 150-мм гарматами.

Після шостої годин 19 серпня 1945 року противник припинив організований опір і був практично повністю знищений радянськими загонами за винятком поодиноких уцілілих снайперів або смертників. Хоча є ґрунтовні докази японських дослідників, що останній дот укріпрайону був знищений тільки 26 серпня 1945. Хутоуський укріплений район був ліквідований.

Під час боїв радянське командування, як і в 1941 році,припускалося таких самих помилок, як і під час серпневих боїв. Піхота до початку операції не мала достатньо інформації про характер оборони противника, знань місцевості, а офіцерський склад недостатньо вміло керував підрозділами.

Потужність Хутоуського укріпрайону була недооцінена належним чином, що і призвело до надвтрат. Крім того, на низькому рівні перебувала взаємодія наземних частин з авіацією, у зв'язку з чим мали місце випадки ведення вогню по власних колонах.

Слабка насиченість піхотних підрозділів 45-мм і 76-мм гарматами не дозволяла швидко придушувати вогнем позиції противника, а нечисленність транспорту серйозно ускладнювала рухливість радянських груп. Погано відпрацьовані тактики ізоляції і захоплення укріплених груп приводили до того, що радянські війська штурмували японські позиції наспіх, без достатньої організації (іноді без підтримки артилерії), у зв'язку з чим несли великі втрати.

Відчувалася гостра нестача саперних підрозділів. Піхота не мала практики бою в подібних ситуаціях, а деякі частини взагалі були слабо навчені наступальним діям. Через неправильну взаємодію в штурмових групах і відсутність інженерної розвідки укріплень супротивника радянські війська понесли величезні втрати.

 
Захоплена радянськими військами 410-мм гаубиця, встановлена в казематі

109 укріплений район втратив за найскромнішими підрахунками 646 убитими і 706 пораненими. Навчальний 155 запасний стрілецький полк за кілька днів боїв у місті втратив 228 убитими, 210 пораненими. 211 окремий кулеметний батальйон втратив 201 убитими і пораненими – 45% особового складу.

У батальйоні з 4-х командирів рот уцілів один, в 3 стрілецькому батальйоні 1056 стрілецького полку був убитий комбат і два командири роти, саперна рота втратила майже весь свій молодший сержантський склад і всіх офіцерів якщо не вбитими, то пораненими.

Практично повністю був знищений 255 окремий артилерійський кулеметний батальйон, він втратив 80-90% особового складу: 102 убитими і 260 пораненими.

1056 стрілецький полк втратив 85% особового складу. Тільки пораненими налічувалося 424 особи. 1 і 3 стрілецькі батальйони втратили 80% особового складу – приблизно по 380-400 чоловік кожна.

Мінометна і кулеметна рота майже 100% втрат (приблизно 160-170 убитими і пораненими кожна). З1756 чоловік після 10-денних боїв в строю залишилося близько 250-300 чоловік.

Однак наведені втрати далеко не точні, оскільки складені за радянськими підрахунками, які, швидше за все, цілеспрямовано занижувалися, тому зараз ми не можемо остаточно визначити точну кількість загиблих та поранених.



Таким чином, за 10 днів боїв серпня в Хутоуському укріпленому районі загинуло за найменшим підрахунками від 1000-1500 радянських солдатів і порядку 1300-1800 були поранено.

Втрати японських військ теж мають суттєві відмінності. Згідно одних даних з 1387 японських солдатів у полон потрапило тільки 53 людини. Інші ж наводять цифру втрат у 376 убитих.

Такою, виявилася ціна серпневих боїв останнього року війни. Командування так і не навчилося воювати, роблячи все "якнайшвидше". І за це доводилося платити найціннішим – людськими життями.

Від газет до телесеріалів: 30 років еволюції політичної агітації в Україні

Протягом 30 років незалежності України політична агітація у нашій країні пройшла шлях від звичайних газет та інформаційних бюлетенів до телевізійних серіалів. З одного боку, постійних змін зазнавала форма агітації, з іншого — деякі елементи, як-от меседжі, у ній залишалися незмінними. Окрім того, з'явився окремий вид "агітації"—"гречкосійство", тобто підкуп виборців різними матеріальними й нематеріальними благами.

За два кроки до війни: Гляйвіцька провокація

31 серпня 1939 року. Невеличке сілезьке містечко Гляйвіц, Німеччина. Вечір. В одному з номерів готелю в центрі міста на застеленому ліжку лежить з закритими очима чоловік. Він вдягнутий і взутий. О 16-00 тишу номера прорізує вимогливий дзвінок телефону, який стоїть на столику біля ліжка. Не відкриваючи очей чоловік простягає руку, знімає трубку і підносить її до вуха. З трубки лунає добре знайомий йому голос: «Терміново передзвоніть!».

«Тройка» чи «Сєвєр»? – депортаційна операція початку квітня 1951 року

70 років тому на території України відбулася остання депортаційна операція, під час якої переважно зі Західної України було виселено 2 487 сімей куркулів, свідків Єгови та колишніх вояків армії Андерса

Черчилль-політик і Орвелл-письменник: дивовижні схожості двох культових особистостей

Мало хто знає, що здавалося б, нічим не пов’язані між собою Вінстон Черчилль та Джордж Орвелл мали насправді багато чого спільного. Обоє випередили свій час, обоє виступали борцями за свободу та демократію, а їхні ідеї, сформовані майже століття тому, залишаються гостро актуальними і дотепер.
Книжка «Черчилль і Орвелл. Битва за свободу», написана журналістом та воєнним кореспондентом Томасом Ріксом, вийшла друком у крафтовому видавництві «Лабораторія». Це порівняльна біографія двох видатних історичних постатей, які ніколи не зустрічались, однак захоплювались один одним на відстані.