Не сумніваймося: вони знищать все

Усвідоммо кришталево ясно: вони знищать ВСЕ, до чого дотягнуться їхні руки. Не сумніваймося: знищать. Якщо не знищать, то викрадуть і привласнять. Це їхня мета: знищити нас як окрему націю і культуру. А "довести" світові, що нас немає і не було, звісно, простіше, коли нема доказів (артефактів) нашого існування.

 
Музей Сковороди на Харківщині після ракетного удару. 7 травня 2022 року
фото: Сергій Козлов

Довго матюкався. Видихнув. Тепер напишу спокійно.

Знищення музею Сковороди - не випадковість, а цілеспрямована дія. І в ХІХ, і в ХХ сторіччі росіяни завжди цільово знищували нашу культуру і наших культурних діячів, які не вписувалися в концепцію "одного народу" чи бодай "дружби народів".

Шанс вижити (і то тимчасово, до моменту, коли можна буде "остаточно вирішити українське питання") одержували лише ті митці, що сповідували малоросійство, були вторинними й нецікавими та геть не загрожували панівній культурі. Плюс для декорації залишали у пантеоні жменьку великих - Шевченка, Франка, Українку, яких побороти було годі, але можна було перетлумачити, вихолостити, спростити.

Все, що загрожувало російській культурі, знищувалося під корінь. Розстрілювалося, руйнувалося, спалювалося.

Й сьогодні завдання Росії так само просте: довести світові, що "перед ними", "до них" і "без них" на українських теренах не було якої-будь окремішньої вагомої культури. Суцільне "дике поле" - чи, як сказав нещодавно "ліберал" Сєва Новгородскій, "пустеля", - яку приходять цивілізувати колонізатори.

Усвідоммо кришталево ясно: вони знищать ВСЕ, до чого дотягнуться їхні руки. Не сумніваймося: знищать. Якщо не знищать, то викрадуть і привласнять. Це їхня мета: знищити нас як окрему націю і культуру. А "довести" світові, що нас немає і не було, звісно, простіше, коли нема доказів (артефактів) нашого існування.

Тому немає напівтонів. Щоб ми могли вижити як культура і нація, наріжним каменем політики держави має бути утвердження й зміцнення нашої ідентичності, нашої культури і нашої мови. Поряд з Міноборони, покликаним вборонити нас і нашу культуру фізично, має вирости значення Мінкультури та інституцій, котрі зберігають й розвивають наш дух.

І головне - жодного сантименту до імперської та російської спадщини. Жодного співіснування культур. Жодних пушкінів і толстих (кому є дорожчими за Сковороду, - їдьте в Росію й вклоняйтесь).

Про росіян - або як про варварів і убивць, або ніяк. "Не ми розпочинали цю війну, але нам її завершувати". Отак і завершимо.






Юрій Юзич: Бойовий медик УСС Стефанія Сіяк

Одна з перших перших жінок зголосилась до УСС. Студенткою забезпечувала санітарну опіку над добровольцями в першій лінії фронту. Відзначена Червоним Хрестом. Воячка жіночої чоти УГА. Науковиця, матір двох дітей. Працювала у Києві та Харкові. Убита чекістами.

Юрій Юзич: Учасник бою під Крутами – піонер одного зі способів лікування раку

Досі ім'я Павла Пархоменка не згадувалось у відомих списках крутянців чи у відповідних публікаціях. Однак, ще в 1938 році – коли у вільному світі жили десятки учасників того відомого бою – один із українських часописів написав про нього.

Владислав Руденко: Листи Великої війни

11 листопада 1918 року сталася подія, яка поставила крапку кривавій бійні, що тривала чотири з гаком роки: війна принесла багато горя та грунтовно змінила світ. Парадоксально, але Перша світова війна зламала політичний та ментальний всесвіт країн, які її ініціювали, прискорила технологічний прогрес, відкрила нові можливості для медицини.

Олексій Мустафін: Знайти і колонізувати. Африканський квест двох британців

10 листопада 1871 року пролунало коротке запитання, яке, однак, залишилося одним із найвідоміших в історії - "Доктор Лівінгстон, я припускаю?". Саме так звернувся до одного з найуславленіших дослідників того часу, Девіда Лівінгстона інший мандрівник. Який саме в цей момент став відомим не менше за візаві. Звали його Генрі Стенлі. І сталося це в селищі Уджиджа, на березі озера Танганьїка, в глибині Африки.