Не сумніваймося: вони знищать все

Усвідоммо кришталево ясно: вони знищать ВСЕ, до чого дотягнуться їхні руки. Не сумніваймося: знищать. Якщо не знищать, то викрадуть і привласнять. Це їхня мета: знищити нас як окрему націю і культуру. А "довести" світові, що нас немає і не було, звісно, простіше, коли нема доказів (артефактів) нашого існування.

 
Музей Сковороди на Харківщині після ракетного удару. 7 травня 2022 року
фото: Сергій Козлов

Довго матюкався. Видихнув. Тепер напишу спокійно.

Знищення музею Сковороди - не випадковість, а цілеспрямована дія. І в ХІХ, і в ХХ сторіччі росіяни завжди цільово знищували нашу культуру і наших культурних діячів, які не вписувалися в концепцію "одного народу" чи бодай "дружби народів".

Шанс вижити (і то тимчасово, до моменту, коли можна буде "остаточно вирішити українське питання") одержували лише ті митці, що сповідували малоросійство, були вторинними й нецікавими та геть не загрожували панівній культурі. Плюс для декорації залишали у пантеоні жменьку великих - Шевченка, Франка, Українку, яких побороти було годі, але можна було перетлумачити, вихолостити, спростити.

Все, що загрожувало російській культурі, знищувалося під корінь. Розстрілювалося, руйнувалося, спалювалося.

Й сьогодні завдання Росії так само просте: довести світові, що "перед ними", "до них" і "без них" на українських теренах не було якої-будь окремішньої вагомої культури. Суцільне "дике поле" - чи, як сказав нещодавно "ліберал" Сєва Новгородскій, "пустеля", - яку приходять цивілізувати колонізатори.

Усвідоммо кришталево ясно: вони знищать ВСЕ, до чого дотягнуться їхні руки. Не сумніваймося: знищать. Якщо не знищать, то викрадуть і привласнять. Це їхня мета: знищити нас як окрему націю і культуру. А "довести" світові, що нас немає і не було, звісно, простіше, коли нема доказів (артефактів) нашого існування.

Тому немає напівтонів. Щоб ми могли вижити як культура і нація, наріжним каменем політики держави має бути утвердження й зміцнення нашої ідентичності, нашої культури і нашої мови. Поряд з Міноборони, покликаним вборонити нас і нашу культуру фізично, має вирости значення Мінкультури та інституцій, котрі зберігають й розвивають наш дух.

І головне - жодного сантименту до імперської та російської спадщини. Жодного співіснування культур. Жодних пушкінів і толстих (кому є дорожчими за Сковороду, - їдьте в Росію й вклоняйтесь).

Про росіян - або як про варварів і убивць, або ніяк. "Не ми розпочинали цю війну, але нам її завершувати". Отак і завершимо.






Юрій Юзич: Пласт в Ірані

На фото – «Перська жіноча молодь, зорганізована в Пласті». Саме так підписав цю світлину популярний український жіночий часопис «Жінка» у 1936 році. Розповідаючи про те, як особисто шейх займався просуванням жіночих прав у країні, яка опісля змінить свою назву на Іран.

Юрій Юзич: Дмитро Кочержук. Особистий ад'ютант командарма Михайла Омеляновича-Павленка

Віднайдено світлину особистого ад'ютанта командарма Михайла Омеляновича-Павленка. Про цього свого помічника легендарний генерал написав окремий спогад, який видав брошурою. За твердженням Омеляновича-Павленка це був "один галичанин поміж наддніпрянцями" в найближчому оточенні генерала під час Зимового походу. В групі запорожців, яка трансформувалось в особистий конвой командарма.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.