Я, Віталій, народився в радянській окупації на території колонії - УРСР

Соцмережі обговорюють, що «Війна і мир» із пучком імперських рефлексій випаде зі шкільної програми. А які зміни мають статися із предметом «Історія»? При чому як світової, так і України…

 

Ресурс "Локальна історія" місяць тому торкнувся теми і опитані фахівці одразу порвали палету шаблонів, які широкий загал (а особливо "прості люди") зустрінуть ступором.

Олексій Сокирко від початку матеріалу задав рамку – "Ми здебільшого відтворюємо постколоніальний погляд на свою історію, який значною мірою сформулював російський історичний наратив і схеми в імперській або радянській редакціях". І це факт.

Питання чи готові лідери думок консолідовано рухать в маси український історичний наратив?

Наприклад посил, що Велике князівство Литовське й Річ Посполита були не загарбниками, а своїм? "Їхніми будівничими стали руська світська й церковна еліти. Ця елітна верства конструювала їх у своїх інтересах і була виразником протонаціональної ідентичности".

Що час правління в Києві Володимира і Ярослава був час не розквіту держави Русь (бо любима імперією централізація, сильна рука і т.д.), а лише початком того цвітіння (котре знищив Батий).

Що акцент на православності спотворив історичну реальність, загубивши баланс із використанням віри кримських татар, юдеїв, українців греко-католиків і католиків.

Що українська шляхта – важливо і вагомо, як національні еліти в принципі. Акценти на "класовості" селянських повстань - лівацька маніпуляція...

Ми готові визнати - наше уявлення про минуле є наслідком переписаної реальності?

Якщо від 1701 року, коли Петро Перший велів вилучити з архівів України та Білорусі писемні джерела, процес нищення, викрадення і написання фальшивок не припинявся н і к о л и, уявляєте, наскільки криве дзеркало?

Катерина Друга визнала – історія Московї починається лише з ХІІ століття, є блідою та бідною в порівнянні із яскравістю київської держави Русь. Імперія потребувала барв і слави. Свого нема – вкради чуже.

Від 10 грудня 1783 року і створення "Комісії о составлєнії запісок о дрєвнєй історії, переважно російської" з писак товаріща Шувалова, московити мародерили українську історію як російська армія унітази і пральні машини в Бучі.

Андрій Шувалов, один з головних
Андрій Шувалов, один з головних "об'єднувачів" української та російської історій

За 9 років тотального фальшування, видалення небажаного, натягування сови на глобус, тобто доведення спорідненості Суздальских висілок і Київської держави, було створено шаблон.

І від 1792 липова минувшина вкачувалася в літературу, шкільні програми, свята, політичні обгрунтування експансій імперії. Царі, генсеки, президенти – усі культивували і доповнювали неосяжну матрицю.

Невже ми, як суспільство, доросли і готові це зупинити?

"Маємо переосмислити роль імперій в історії України, особливо російської та радянської. Вони були асиміляційними та уніфікаційними щодо українців і фактично працювали над їх винищенням.

Застосовували й геноцидні методи – голодомори, переселення, гарматне м'ясо для армій. Застосовували і "м'яку силу" – інтеграція еліт до загальноімперського класу, русифікація" - Сокирко знову.

Чи готові ми в голос сказати – російська імперія і СРСР були окупацією? Визнати, що наші батьки і діди народилися в окупації, співпрацювали із режимом, підлаштовувалися, щоби вижити…

Що ми, ті, кому 30+ і хто пам'ятає піонерію, комсомол, дефіцит, паперову ковбасу і т.д. – народилися в окупації… Чи готові ми визнати – більшість населення після 1921 року (початок радянської окупації України) не мала альтернативи.

А ті, хто її бачив і за неї боровся був знищений, або зламаний, або ледь повернувся з таборів… Готові?

Для окреслення ідентичності без минулого ніяк. Початок лікування від хвороби самозабуття починається із визнання проблеми. Це як в гуртку анонімних алкоголіків, тільки не анонімно: "…я Віталій, я народився в радянській окупації на території колонії - УРСР".

А яка Ваша думка – готові, правильно чи "не на часі"?






Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.

Світлана Строкач: Хрести і плити: НВМК поєднає світову традицію та український контекст

У суспільстві вчергове набирає обертів дискусія щодо форми намогильних споруд на Національному військовому меморіальному кладовищі. Громадськість стурбована: хрести чи плити, чи і хрести, і плити?