Пушкін як виправдання зла, або Телеологія по-російськи

В той час, коли у світі започатковані та активно тривають дискусії відносно того, як ставитися до "великой российской культуры"; коли ламаються списи та дискурси; коли частина культурних еліт намагається будь-що довести, що імперська політика - це щось одне, а російська культура - це щось зовсім інше ("ето другое"); в цей час – ось, прямим текстом: "Дякуємо імперіалізму за Пушкіна"

 
Фото: olegmorgun1311/Depositphotos

З нагоди дня народження Пушкіна, російська письменниця Толстая (нащадок шляхетного роду Толстих, що само по собі є прикметно), відзначилася фантастично промовистим текстом.

Кажучи стисло, вона уклінно (хоча й удавано ніяково) подякувала - увага - імперіалізму, расизму, самодурству, корупції та безправ'ю, що мали місце в російській історії, за те, що вони подарували Росії Пушкіна.

Мовляв, "порядна людина" не наважилася б сказати доброго слова на захист цих явищ, але вона - скаже. Бо завдяки ним і постало на світ "Наше Все", "Александр свет Сергеич".

Коротко можна було б схарактеризувати цей допис так: людожери, що вже й не соромляться свого людожерства.

 
Робітник звинувачує, а Гоголь, Пушкін, Лєрмонтов, Тургєнєв, Достоєвський і Толстой "судять" митців 1920-х рр. Карикатура
ЖУРНАЛ "ЗАБОЙ", 1927, № 34

Але погляньмо на її хід думок дещо розлогіше, бо він приховує кілька вельми прикметних моментів.

1) Виправдовує зло та імперське минуле Росії

Ключовий умовивід, яким Толстая вивершує текст, полягає у тому, що без перелічених явищ (імперіалізму, расизму, корупції, самодурства й безправ'я) Росія не мала би Пушкіна.

Пушкін для неї - неперебутня й фактично онтологічна цінність ("Наше Все"). А якщо так, то й всі ті явища, що його спричинили та підготували, постають в цьому світлі не просто виправданими й допустимими, але - необхідними.

Таке собі необхідне зло. Огидний засіб, що, втім, виправдовується метою. "Побічний ефект" великого руху коліс історії.

Толстая немовби погоджується: так, Росія була імперією. Так, ошукувала; так, завдавала страждань. Так, сторіччями... Але ж, даруйте, усе це не просто так, а заради мети.

Телеологія як вона є. Смисл і мета історії. Все, заради народження генія!

Тому, звичайно, що про людське око, напевно, й варто соромитися цих явищ; але за великим рахунком, - прозоро натякає Толстая, - насправді й не соромно.

Ба більше, й прекрасно, що врешті-решт наспів час, коли можна з полегкістю скинути маски (накинутої пристойності) й відверто сказати, що "Нет, нам не стыдно!"

 
Джеріх А. Пушкін та Наполеон. 2019 р.

2) Екстраполяція на сьогодення

Втім, очевидно, що логіка міркувань - у тому вигляді, у якому представлена, - геть не обмежується минувшиною й історією та бездоганно надається на виправдання й теперішньої Росії - з її неподоланою імперськістю, корумпованістю, самодурством, безправ'ям.

Бо якщо 300 років тому названі чинники (згідно з Толстою) зіграли велику та визначальну роль рушія, який наперед готував з'яву генія, то чи не варто їх мати за сталі (константи) російської історії?

Сталі історії, які невидимо (і неочевидно для ока профана) й надалі старанно працюють на здійснення смислу Росії?

Ви не розумієте, а заради чого війна? А чому тиранія? Навіщо насильство? Ну, можливо, цього й не слід розуміти сьогодні, - випливає із логіки міркування Толстої.

Все оприявниться згодом: за 50, може, 100-200 років. Крізь малоприємні та на позір непристойні діянння сучасності буде народжене нове "Наше Все". То ж не запитуйте зайвого, посполиті, й підкоріться.

Якщо випала честь і нагода зіграти роль інструмента в руках Провидіння - зіграйте. Утверджуйте імперію, практикуйте ненависть, давайте хабарі, дурійте: усе во благо Росії.

3) Культура = імперія

Й третій прикметний момент, що випливає із тексту Толстої: культурологічний. А саме - ствердження й визнання факту, що феномен Пушкіна (яко поета, який підніс і розвинув російську мову) є прямим наслідком і продуктом названих вище явищ та чинників: імперіалізму, расизму, корупції тощо.

 

Підкреслімо ще раз. В той час, коли в світі започатковані та активно тривають дискусії відносно того, як ставитися до "великой российской культуры"; коли ламаються списи та дискурси; коли частина культурних еліт намагається будь-що довести, що імперська політика - це щось одне, а російська культура - це щось зовсім інше ("ето другое"); в цей час – ось, прямим текстом: "Дякуємо імперіалізму за Пушкіна".

Жодної думки про те, що великий поет у Росії міг народитися й без імперії і безправ'я. Жодних припущень про автономію літературного процесу та розвитку мови.

Жоднісіньких сумнівів в тому, що перелічених на початку історії засновків може бути не досить для висновку про причинний і наслідковий зв'язок поміж вадами російської дійсності і народженням генія. Жодних.

Що ж, гаразд. Ви це самі сказали. Культура = імперія. А імперія = культура.

Что и требовалось доказать.

Юрій Юзич: Український націоналіст з Ірану

Федір Бондаренко-Міняйло - український націоналіст з Ірану, який 16-літнім сиротою вступив до українського руху опору та майже 7 років знищував чекістів на сучасних теренах Сумщини. Наприкінці 1920-х співорганізатор великого українського повстання на Слобожанщині. Двічі втікав із в’язниць чекістів. Удруге - з концтаборів у Заполяр’ї. Став одним із лідерів української громади тодішньої ще Персії. Так, наприкінці 1930-х років там була невелика українська громада, учасники якої вважали себе українським націоналістами.

Леся Бондарук: Прощальний лист Івана Гончарука

100 років тому, 22 червня 1925 року, в селі Грудки Камінь-Каширського району на Волині народився Іван Гончарук – воїн Української Повстанської Армії, політв'язень ГУЛАГу. Він став останнім бандерівцем, з яким радянська влада розправилася за два роки до проголошення незалежності України, виконавши смертний вирок.

Тетяна Ворожко: Прощавай, Голос Америки

До 9 ранку у суботу, 21 червня, всі співробітники Української служби "Голосу Америки" отримали повідомлення про скорочення після звільнення контрактників, яких офіційно звільнили з агентства 1 червня. Федеральні співробітники залишатимуться в адміністративній відпустці до 1 вересня.

Юрій Юзич: Пласт в Ірані

На фото – «Перська жіноча молодь, зорганізована в Пласті». Саме так підписав цю світлину популярний український жіночий часопис «Жінка» у 1936 році. Розповідаючи про те, як особисто шейх займався просуванням жіночих прав у країні, яка опісля змінить свою назву на Іран.