Ми і це переживемо. І переможемо

Світ потурав тиранам і вбивцям, не визнавав самобутності, заплющував очі. Зараз розвиднюється. Але для цього треба були ракети по наших містах, геноцид, і неосяжні, нескінченні жертви. Століттями в центрі Європи системно викошують найсміливіших, які несуть на прапорі те, про що цивілізований світ, таке враження, тільки на папері вміє писати. Ми і це переживемо, і переможемо. Просто ніхто ніколи НАСПРАВДІ не зрозуміє, що сталось. Як і раніше не розуміли

 
при ватрі. пластовий співаник

У Пласті на таборах перед тим, як іти спати, співають "При ватрі". І якось ця пісня вже не має для мене такого спокійного і умиротворюючого значення, як колись. Тепер тільки думаю про молодих загиблих юнаків.

Хоронимо цвіт нації, і думка про це не дає нормально працювати і жити. Наскільки потужні і світлі люди ідуть, один за одним. Соромно, що навіть нормально не попрощались з кожним, стільки всього недоговорено, не сказала кожному, які вони мені і нам всім були дорогі.

Рсня посилає сюди гидке біосміття. А ми віддаємо тих, кому в руки можна було передати свою долю. І нас ніхто ніколи не зможе зрозуміти, бо до нас ніколи не придивлялись настільки, наскільки варто було. Вони можуть співчутливо хитати головою, але не більше. Бо вони нічого не знають. Солдат та й солдат. Не носій потужної культури, інтелекту і ідей. Ну, молодий. Шкода.

Нема як передати цю скорботу.

Найгірше, що з нами так завжди було. І через що? Через те, що світ потурав тиранам і вбивцям, не визнавав самобутності, заплющував очі. Просто розмінна монета. Зараз розвиднюється. Але для цього треба були ракети по наших містах, геноцид, і неосяжні, нескінченні жертви.

Століттями в центрі Європи системно викошують найсміливіших, які несуть на прапорі те, про що цивілізований світ, таке враження, тільки на папері вміє писати.

Ми і це переживемо, і переможемо. Просто ніхто ніколи НАСПРАВДІ не зрозуміє, що сталось. Як і раніше не розуміли.

"Де ваш Дюк Еллінгтон? Де ваш Френк Сінатра?" Ніде. Розстріляли.

"Де ваш великий історичний сімейний бізнес на кілька поколінь?" Ніде. Не народились. Все забрали. Повмирали з голоду. А пам'ять про те, що залишилось, рейдерять або далі знищують російські виродки.

"Де ваш Гауді? Де український Джон Неш?" Згоріли. Від радянської бомби чи підпалу. Нема.

"Що ж ви там в себе порядок не можете навести!" Хто буде наводити? Ті, хто з 91 року мали максимум три роки передишки, бо клята рсня лізла у всі дірки і вигодовувала тут почвар? Давайте ви побудуєте державу в таких умовах. Хоча б таку сильну, як наша.

"Вам треба думати, що буде далі!" Так, треба думати. В окопах, в підвалах, в окупації, в полоні. Найфантастичніше, звісно, що наші і там про це думають. Але хто реально це розуміє, крім нас?

Вибачте мені за цей депресивний текст. Але горе легше нести гуртом. Ніхто не зневірюється, бо "працюємо далі, панове!"

Але просто наскільки це все нестерпно, не передати.






Владислав Руденко: Листи Великої війни

11 листопада 1918 року сталася подія, яка поставила крапку кривавій бійні, що тривала чотири з гаком роки: війна принесла багато горя та грунтовно змінила світ. Парадоксально, але Перша світова війна зламала політичний та ментальний всесвіт країн, які її ініціювали, прискорила технологічний прогрес, відкрила нові можливості для медицини.

Олексій Мустафін: Знайти і колонізувати. Африканський квест двох британців

10 листопада 1871 року пролунало коротке запитання, яке, однак, залишилося одним із найвідоміших в історії - "Доктор Лівінгстон, я припускаю?". Саме так звернувся до одного з найуславленіших дослідників того часу, Девіда Лівінгстона інший мандрівник. Який саме в цей момент став відомим не менше за візаві. Звали його Генрі Стенлі. І сталося це в селищі Уджиджа, на березі озера Танганьїка, в глибині Африки.

В'ячеслав Кириленко : Останній радянський військовий парад у Києві

35 років тому, 7 листопада 1990 року, менше ніж за місяць після студентської Революції на граніті, українська молодь блокувала військовий парад на тодішній площі Перемоги. Перешкодити йому повністю не вдалося, хоч протрималися до 4-ї ранку. Хай там як, але для СРСР то був останній парад у Києві.

Олексій Мустафін: Бентлі проти Москви. Запізніле викриття, яке виявилося вчасним

7 листопада 1945 року до приймальні шефа Федерального бюро розслідувань США Джона Едгара Гувера прийшла незвична відвідувачка. Звали її Елізабет Бентлі. І керувала вона фірмою "United States Service and Shipping Corporation" - за назвою якої було взагалі важко зрозуміти, чим, власне, вона займалася.