Вибір львів'янина 1944 року

Попри совєцьку версію подій, Дивізію ані було аж "розгромлено", ані повністю знищено. Дивізія дала цілком достойний бій абсолютно переважаючому ворогу. При тому слід розуміти, що коли галичани йшли у свій цей перший бій, назустріч їм відходили з фронту кадрові частини вермахту

 

13 липня 1944 року, у вівторок, розпочався бій під Бродами, у якому брала участь і 14 Waffen-Grenadier-Division der SS (galizische Nr.1), знана також як Дивізія "Галичина".

Попри совєцьку версію подій, Дивізію ані було аж "розгромлено", ані повністю знищено. Дивізія дала цілком достойний бій абсолютно переважаючому ворогу. При тому слід розуміти, що коли галичани йшли у свій цей перший бій, назустріч їм відходили з фронту кадрові частини вермахту.

Частина дивізійників перейшла до УПА, частина прорвалася і після переформатування Дивізії стала зав'язком Української національної армії.

Але я про інше.

Можливо там були якісь люди з прогітлерівськими поглядами, але їх були одиниці. Люди хотіли вижити і захистити своє і своїх.

Приблизно раз на рік чи на два я пишу подібний текст.

Ви - львів'янин у військовопридатному віці 18-45, з вищою освітою, радше за все греко-католик. Батько - колишній Український січовий стрілець, далі - адвокат (греко-католик), вуйко - колишній фенрих австрійської армії (православний, потім священик у селі), другий вуйко (греко-католик) теж воював з росіянами, був в Українській галицькій армії, за те його і замордували перші совіти 1939 року.

У Першій світовій війні, відтак, ваші рідні воювали проти росіян пліч-о-пліч з німцями, про яких не можуть сказати нічого поганого.

Мати зі шляхетського роду (католичка).

Всі чудово знають, окрім української німецьку і польську, російську розуміють так-сяк.

У вас є друзі українці, друзі поляки, друзі євреї.

 
Львів'яни розшукують своїх родичів серед розстріляних чекістами, двір тюрми на вул. Лонцького (нині Степана Бандери)
Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху 

У вас - трикімнатна квартира у Львові. Була. Бо вас всіх "уплотнілі" освободітєлі того ж 1939 року, потім винесли кухонний сервіз, ножі-виделки, настінного годинника, канапу і шафку, чіплялися до вашої сестри (вам довелося вивезти її до глухого села у горах), коротше - "золотий вересень", все таке.

І от надворі 1943. Про Аушвіц ви ще нічого не знаєте, хіба якісь глухі поголоски, зате ви добре знаєте, що сталося з вуйком під час етапу на Соловки.

І наближається, накочується совєцький фронт.

І у вас тільки 3 (три) опції:

1. Бути мобілізованим гарматним м'ясом до Червоної армії, де м'ясник Жуков, партійна диктатура, комісари, НКВД, "Смерш" і буряти. Ну ще трохи якутів, тувінців і власне дуже сильно русских, ви їх вже бачили 1939 року.

2. Піти до лісу, де власне ліс (а ви містянин), персонажі типу Савура-Клячківського, партійна диктатура та гуманісти з СБ ОУН, на кшталт "Смока".

3. Піти до Дивізії, де, щоправда, мудак ген.Фрайтаг, десь поблизу гестапо та усюди пафосні "оберменші", але правильний військовий вишкіл, постачання і дисципліна.

Обирайте. Ну, ще є варіант сховатися у льох, але то таке, з перспективою чи то кулі чи то Сибіру, тож обирайте.

Думаю, я б за тих умов обрав саме третє.

І у будь-якому разі ми не маємо права їх звинувачувати. Люди, які вже ознайомилися з принадами русского мира у редакції тодішнього "путіна", тільки не плешивого, а вусатого, хотіли вижити і захистити своїх.






Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.