Чого бракує для розпаду РФ: досвід від Леніна до Єльцина

Серпневий путч ГКЧП запустив процес проголошення незалежності: України, Молдови, Азербайджану… і навіть Чечні.

Розпад СРСР став свого роду дивом, бо ж держава була надзвичайно мілітаризованою, а суспільство індоктринованим (або принаймні таким здавалося). А перед тим було диво державотворення "селянських" націй колишньої Російської імперії. Завдяки 1917 року ми мали рік 1991-й і вистояли у 2014-му та 2022-му.

Тепер ми щиро сподіваємося на повторення дива. Бо чому ж не відбутися втретє тому, що вже двічі сталося?

Шукаючи аналогій і моделей в багатому досвіді минулого століття, давайте згадаємо, що тоді до колапсу спричинився передусім сам центр. Поразка ГКЧП у Москві та перемога більшовиків у Петрограді дали зелене світло незалежності України та її сусідів.

Так, проголосити Декларацію про державний суверенітет чи заснувати Центральну Раду нам треба було самим і то завчасно. Та це було лише успішно виконаним домашнім завданням, а от головний іспит був ще попереду. І на ньому, як у лотереї, слід було витягнути свій щасливий білет.

Ключем до розвалу імперії в обох випадках були конкуренція чи двовладдя у центрі. Тимчасовий уряд і більшовики, Горбачов і Єльцин. В обох випадках антагоністи в столиці представляли водночас і модель суспільно-політичного розвитку і різні рівні адміністративної ієрархії.

Російські більшовики стріляють у прихильників російського Тимчасового уряду. Петроград, 25 жовтня 1917 року

Антикомуніст Єльцин представляв одну з союзних республік, РРФСР, столиця якої, щоправда, була та сама, що й у СРСР. Але і більшовиків, незважаючи на їх вселенські амбіції, також можна розглядати як "великороську" владу, що протистояла "всеросійській".

Принаймні саме так ситуацію трактувала Українська Центральна Рада. Для неї жовтневий переворот став не так зміною режиму, як зникненням імперського центру, фактично розпадом Росії. За ленінським Раднаркомом українці визнавали права на території виключно поза новоутвореними республіками, такими як УНР.

До того ж і Ленін і Єльцин, перед тим як як перемогти головних конкурентів у столицях, щедро на словах "роздавали" права на суверенітет і незалежність імперським окраїнам.

Якщо Єльцина можна порівняти з Леніним, а Горбачова з Керенським, то аналогія з путчем ГКЧП дістається Корніловському заколоту серпня 1917-го. В обох випадках консерватори, в яких урвався терпець, прагнули відмотати історію назад (до початку Лютневої революції, чи до початку союзної Перебудови). Вони виявилися лузерами, бо програли, а своїм програшем розчистили шлях більш революційній альтернативі. І якраз у цей момент зникла легітимна центральна влада, імперія посипалася.

Правда більшовики не погодились бути урядом лише для Великоросії-Московії і одразу розв'язали війну з УНР. Єльцин також був за крок від "збирання земель", але в найновішій історії обійшлося без війни. У 1991 році росіяни покладали надії на СНД, як на зародок нової імперії. Але українці їх вправно переграли на дипломатичному майданчику, зробивши Співдружність ліквідаційною комісією імперії старої.

Створення СНД в Алмати (Казахстан)

На жаль, ми поки не бачимо в РФ натяків ані на двовладдя, ані на революційну альтернативу путінізму.

Теоретично, іншим полюсом для відтворення перевіреної моделі протистояння різних рівнів московської бюрократії могла б бути так звана "Союзна держава РФ і РБ", якби вона дійсно існувала, а на її чолі стояв, приміром, Лукашенко. Але ж її немає. Не видно в Росії і антирежимних партій. Бо сучасна РФ - авторитарна диктатура, а не плюралістична країна доби Лютневої революції чи Перебудови.

Та все ж надія ховається у досвіді, що революційні зміни в імперії - на початку та наприкінці ХХ століття - сталися в результаті гострих криз, невдалих війн і стагнації. І це якраз актуальна симптоматика сьогоднішньої РФ.

Водночас прийняття цієї закономірності означає, що ми лише на початку шляху. Десь у році 1915-му чи в 1982-му. Ну, а з потенційних "більшовиків" зараз проглядаються "червоні", "коричневі" та "червоно-коричневі" пророки глибинного народу - більш відморожені, ніж сам Путін. Що ж, для сценарію нам і поневоленим народам імперії згодяться й такі.