Снайдер спрощує і помиляється

Дошукуючись причин протистояння Снайдер пропонує дивний ланцюжок пояснень. На його думку, молоді українці в 1939 році після падіння Польщі пішли служити в радянську міліцію, де брали участь в репресіях проти поляків (на думку Снайдера головною мішенню для совєтів були саме поляки). Потім, після 1941 року, нібито багато з цих українців пішли на службу у німецьку поліцію і брали участь у знищенні євреїв, потім багато з них долучилося до УПА і «маючи досвід винищення» взялися за польське населення. Цікавий ланцюжок, проте надто далекий від реальності - не так багато молодих українців мали можливість долучитися до совєтської міліції, бо українці теж були об‘єктом совєтських репресій

У вчорашній лекції Снайдер зачепив теми, які є сферою моїх професійних інтересів - ОУН, УПА, польсько-український конфлікт.

Обраний професором підхід подавати події "з висоти пташиного польоту", зрозумілий, адже йдеться про аудиторію, яка мало обізнана в українській історії. Але навіть така висота не позбавляє потрібної уваги до деталей "десь там на землі", інакше подана картина виходить не узагальненою, а спотвореною.

У цій лекції Снайдер кілька разів повторив вже раніше озвучувану тезу про те, що ОУН - незначна, маргінальна організація, яка не мала впливу на політичне життя і залишилася б невідомою, якби не Друга світова війна.

Напевно, саме тому ця організація була ціллю для атак польських та совєтстких спецслужб, німецькі вважали за потрібне шукати контакти з нею.

Тому легальні політичні сили (зокрема згадана у лекції найбільша українська партія УНДО) вважали ОУН серйозним політичним конкурентом у внутрішній політиці, і співпрацювали з організацією у зовнішньо-політичних акціях, доносячи інформацію світу про злочини польської чи совєтської влади.

 
Перший конгрес українських націоналістів у Відні, 1929 рік

УПА з'являється у лекції не як вияв антинімецького руху спротиву, а як інструмент етнічної чистки польського населення.

Польські акції проти українців відзначені фразою "була і польська відповідь" (причому чомусь зазначено - головно на Галичині, натомість не згадані Холмщина і Надсяння, де сталися наймасовіші вбивства цивільного українського населення)

Дошукуючись причин протистояння Снайдер пропонує дивний ланцюжок пояснень. На його думку, молоді українці в 1939 році після падіння Польщі пішли служити в радянську міліцію, де брали участь в репресіях проти поляків (на думку Снайдера головною мішенню для совєтів були саме поляки).

Потім, після 1941 року, нібито багато з цих українців пішли на службу у німецьку поліцію і брали участь у знищенні євреїв, потім багато з них долучилося до УПА і "маючи досвід винищення" взялися за польське населення.

Цікавий ланцюжок, проте надто далекий від реальності - не так багато молодих українців мали можливість долучитися до совєтської міліції, бо українці теж були об'єктом совєтських репресій.

Ще менше з цих українців після відступу совєтів долучилися до німецької поліції, здебільшого це були зовсім інші люди. І ще менше з тих, хто були в німецькій поліції, долучилися згодом до УПА - за підрахунками сучасних дослідників таких серед десятків тисяч повстанців було кілька сотень осіб.

Ймовірність якоїсь кількості молодих українців, які пройшли весь окреслений Снайдером шлях від ОУН через совєтську міліцію, до німецької і відтак до УПА, прямує до нуля.

 
Наказ про організацію органів НКВС у західних регіонах України, яким передбачалося, що на роботу в міліцію підуть 726 осіб, які приїхали із Росії

Представляти створення УПА як перехід в підпілля досвідчених совєтсько-німецьких колаборантів та головорізів - це підхід, який нічого не пояснить закордонній аудиторії про український визвольний рух, його зв'язок із нинішньою війною з Росією і вплив на цю війну.

Далі Снайдер згадує про депортацію понад мільйона поляків (насправді близько 800 тисяч) з теренів України. Депортацію українців 1944-1946 років (близько півмільйона) з теренів Польщі професор оминув, згадавши лиш про акцію "Вісла".

Звісно, хтось скаже це лише "дрібні" деталі, але саме вони формують загальний образ, який подає історик аудиторії.

Метою курсу лекцій Снайдер подавав пояснити причини нинішньої війни. За результатами вчорашньої лекції його студенти навряд чи зрозуміють, зв'язок нинішньої боротьби за незалежність із столітнім визвольним рухом.

Як і те, чому для Путіна українці, які чинять спротив, досі "бандерівці", а українські вояки в повстанських мазепинках досі вітаються бандерівським "Слава Україні".

P.S. Проблема польсько-українського конфлікту справді складна, але хочу зауважити для пана Снайдера - існує вже не лише польська література на цю тему. Можу порекомендувати навіть англомовну: Viatrovych V. The Gordian Knot: The Second Polish-Ukrainian War. 1942-1947.






Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.