Немає причин називати в Україні вулицю іменем Ломоносова
Вулиця буде називатися іменем Юлії Здановської, української волонтерки та математикині з Харкова, яка загинула у березні цього року через вторгнення Росії, яке сталося в тому числі завдяки історичним ідеям Ломоносова
Я радий, що вулицю Ломоносова, на якій я живу у Києві, також дерусифікували. Це важливо було зробити, і не просто через те, що він був росіянином.
Почнемо з того, що не було причин мати у столиці України вулицю Ломоносова.
Те, що він аж рік навчався у Києво-Могилянській Академії - не причина.
Те, що треба було мати вулицю через наукові досягнення Ломоносова - маніпуляція. Він справді був серйозним вченим, але далеко не найбільш видатним у добу Просвітництва, коли він власне жив.
Адже не іменами Ньютона, Дідро або Джона Локка названі вулиці у ще 17 українських містах. Більше того, Ломоносов зробив багато, щоб навпаки відвернути Російську імперію від Просвітництва, але про це трохи згодом.
Вулиця Ломоносова присутня у містах і містечках України не тому що він учений, а тому що він російський учений. Імперія використовувала його імʼя як маркер з певним підтекстом. Так вона робила з багатьма постатями, імена яких брала для маркування простору.
Вона перетворювала на імперські маркери навіть українських національних діячів: Богдан Хмельницький позначав "воззʼєднання" України і Росії, Тарас Шевченко – "класову боротьбу поневолених селян" і так далі.
Ломоносов символізував "суверенну" науку імперії (російської, совєцької), був її початком. У Києві на вулиці Ломоносова знаходились технічні факультети університету Шевченка.
Не випадково, бо "суверенна" совєцька технічна наука виростала не із західної традиції, а із Ломоносова, і це мало бути усім зрозуміло.
Ломоносов здобув славу у Російській імперії саме на хвилі "антизахідництва". Як це постійно було в історії Росії, на зміну коротким "вікнам у Європу" завжди приходили довгі і темні періоди скрєпленія скрєп.
Після взаємодій з європейською цивілізацією у період Петра І та одразу після його смерті, у 1740-1750 роках імператриця Єлизавета почала створювати "патріотичну" версію всього, зокрема науки.
З імперської Академії наук почали вичавлювати іноземців, співпрацю з європейськими науковцями було обмежено. Натомість на передній план виходили такі люди як Ломоносов - таланти з російської глубінки, які могли з гімна і палок заснувати науку геологію.
Коли Ломоносов у Академії наук налагодив вітчизняну хімію, фізику, геологію, він узявся за історію. У 1749 році він очолив переслідування провідного історика Академії - німця Герхарда Міллера за те, що той виклав норманську теорію походження Русі.
Не могла ж бо Русь (назву якої от-от недавно приватизувала Росія) походити від шведів - основного регіонального конкурента Росії на той час.
Після хвилі булінгу Міллера перевели завідувати архівом, а Ломоносов у 1760 році власноруч написав "паріотичну" версію історії імперії, аналогів якій не було.
У ній він розвинув ту саму ідею "триєдиного народу", завдяки якій до України продовжуються вдиратися російські війська аж дотепер.
Після того Ломоносов написав ще й першу граматику російської літературної мови, фактично зібравши її з церковнословʼянської та московської розмовної.
Так зʼявилася не тільки загальноімперська історія, але і загальноімперська мова - обидві одразу почали на цю імперію насаджувати.
Після всього сказаного, не бачу причин мати в Україні вулицю Ломоносова. Радий, що її тепер немає в Києві і, сподіваюся, вона зникне з інших міст.
Моя вулиця буде називатися іменем Юлії Здановської, української волонтерки та математикині з Харкова, яка загинула у березні цього року через вторгнення Росії, яке сталося в тому числі завдяки історичним ідеям Ломоносова.
