Немає причин називати в Україні вулицю іменем Ломоносова

Вулиця буде називатися іменем Юлії Здановської, української волонтерки та математикині з Харкова, яка загинула у березні цього року через вторгнення Росії, яке сталося в тому числі завдяки історичним ідеям Ломоносова

 
Юлія Здановська - українська математикиня. Загинула під час бомбардувань Харкова російськими агресорами. На її честь названа вулиця у Києві

Я радий, що вулицю Ломоносова, на якій я живу у Києві, також дерусифікували. Це важливо було зробити, і не просто через те, що він був росіянином.

Почнемо з того, що не було причин мати у столиці України вулицю Ломоносова.

Те, що він аж рік навчався у Києво-Могилянській Академії - не причина.

Те, що треба було мати вулицю через наукові досягнення Ломоносова - маніпуляція. Він справді був серйозним вченим, але далеко не найбільш видатним у добу Просвітництва, коли він власне жив.

Адже не іменами Ньютона, Дідро або Джона Локка названі вулиці у ще 17 українських містах. Більше того, Ломоносов зробив багато, щоб навпаки відвернути Російську імперію від Просвітництва, але про це трохи згодом.

Вулиця Ломоносова присутня у містах і містечках України не тому що він учений, а тому що він російський учений. Імперія використовувала його імʼя як маркер з певним підтекстом. Так вона робила з багатьма постатями, імена яких брала для маркування простору.

Вона перетворювала на імперські маркери навіть українських національних діячів: Богдан Хмельницький позначав "воззʼєднання" України і Росії, Тарас Шевченко – "класову боротьбу поневолених селян" і так далі.

Ломоносов символізував "суверенну" науку імперії (російської, совєцької), був її початком. У Києві на вулиці Ломоносова знаходились технічні факультети університету Шевченка.

Не випадково, бо "суверенна" совєцька технічна наука виростала не із західної традиції, а із Ломоносова, і це мало бути усім зрозуміло.

 
Ломоносов - один з ідеологів, стовпів та символів "русского міра"

Ломоносов здобув славу у Російській імперії саме на хвилі "антизахідництва". Як це постійно було в історії Росії, на зміну коротким "вікнам у Європу" завжди приходили довгі і темні періоди скрєпленія скрєп.

Після взаємодій з європейською цивілізацією у період Петра І та одразу після його смерті, у 1740-1750 роках імператриця Єлизавета почала створювати "патріотичну" версію всього, зокрема науки.

З імперської Академії наук почали вичавлювати іноземців, співпрацю з європейськими науковцями було обмежено. Натомість на передній план виходили такі люди як Ломоносов - таланти з російської глубінки, які могли з гімна і палок заснувати науку геологію.

Коли Ломоносов у Академії наук налагодив вітчизняну хімію, фізику, геологію, він узявся за історію. У 1749 році він очолив переслідування провідного історика Академії - німця Герхарда Міллера за те, що той виклав норманську теорію походження Русі.

Не могла ж бо Русь (назву якої от-от недавно приватизувала Росія) походити від шведів - основного регіонального конкурента Росії на той час.

Після хвилі булінгу Міллера перевели завідувати архівом, а Ломоносов у 1760 році власноруч написав "паріотичну" версію історії імперії, аналогів якій не було.

У ній він розвинув ту саму ідею "триєдиного народу", завдяки якій до України продовжуються вдиратися російські війська аж дотепер.

Після того Ломоносов написав ще й першу граматику російської літературної мови, фактично зібравши її з церковнословʼянської та московської розмовної.

Так зʼявилася не тільки загальноімперська історія, але і загальноімперська мова - обидві одразу почали на цю імперію насаджувати.

 

Після всього сказаного, не бачу причин мати в Україні вулицю Ломоносова. Радий, що її тепер немає в Києві і, сподіваюся, вона зникне з інших міст.

Моя вулиця буде називатися іменем Юлії Здановської, української волонтерки та математикині з Харкова, яка загинула у березні цього року через вторгнення Росії, яке сталося в тому числі завдяки історичним ідеям Ломоносова.






А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.

Максим Осадчук: "Втома від війни". Що буде далі?

Скидається на те, що в суспільстві остаточно оформилися дві соціологічно помітні групи, яких породила та живить війна. Справа не в тому, що одні проукраїнські, а інші - колаборанти, зовсім ні. Представники обидвох категорій всім серцем бажають перемоги України та переробки якомога більшої кількості окупантів на хороших росіян. Різниця в уявленнях про те, чим заради цього прийнятно пожертвувати.