Спецпроект

Якщо забудемо Голодомор, то він повториться

Ми маємо пам’ятати правду та стріляти на звук кожен раз, коли хтось сміється: «Зачем вы вспоминаете? Зачем носитесь со своим Голодомором? Смешные!». «Давайте забудем!» - кажуть злочинці та їхні нащадки. Це заклик забути про один із найбільших злочинів в історії Людства. Якщо ми забудемо, то знову підпустимо їх близько, і він повториться.

 
Магазин "Торгсин" у Харкові. За будівлею - черга людей, які, ймовірно, принесли свої цінності в цей магазин, аби за отримані гроші купити трохи їжі. 1932-1933 рр.

Моє прізвище – Беспалов, у мене немає родинної історії про Голод, адже більшість пращурів приїхала в Україну вже після 1933 року, а ті, хто тутешній, віддавна – містяни.

Старші родичі не переповідали мені історії про загиблих братів і сестер, у мене в родині ніколи не було схожого до релігії культу хлібу. Я зростав у денацифікованій родині без орієнтирів і коренів – родині пострадянських креолів.

Але, коли я став старшим, почав помічати дещо дивне.

Якось я помітив, що мій однокурсник залишає батьківську машину (не дорогу) за межами університетського містечка, "аби ніхто не дізнався".

Якось знайома батьків відмовилася дати нашій родині картку до гіпермаркету Metro (спочатку її могли оформити лише ті, хто був офіційно зареєстрований як підприємець), пояснюючи це словами: "Всі ваші покупки будуть записані на мене, а щось як хтось подумає, ніби я забагато купляю".

"Правильно зробила!" - сказав мені знайомий, коли я переповів йому цю історію: "Я би також не дав. На всяк випадок!"

Це страх, що іде від покоління до покоління. Моя родина його не знає, проте я раз за разом зустрічаю його в Україні.

Дрібка за дрібкою, факт за фактом я збирав цю інформацію, часто зовсім побічну та випадкову, складаючи картину катастрофи, що відбулася у 1932-1933, проте має страшенні наслідки навіть сьогодні.

- Казацкий майдан? Тут, в нашем селе? – кажуть мені наддніпрянські селяни навіть не суржиком, а чистою російською. – Никогда ни о чем подобном не слышали! Майдан? Это площадь что ли? Ха-ха!

Майдан – це розкопаний заради видобутку порохової селітри курган. Їх десятки чи, може, сотні на Придніпров'ї. Були часи, коли ми з друзями об'їхали багато сіл, вишукуючи ці об'єкти.

Чи варто сказати, що ми знайшли той самий майдан, який шукали, у ста п'ятдесяти метрах від місця зустрічі з попередніми співрозмовниками? Вали майдану стирчали посеред рівнесенького поля в прямій видимості від будинку, де жили оті "місцеві".

"Майдан? Ха-ха! Никогда ни о чем подобном не слышали!" Знецінення та забуття.

 
Likbez.org.ua

- Смешные вы, - казали мені знайомі росіяни, коли я з ними ще спілкувався, - зачем вы вообще носитесь с этим Голодомором? Голод-то по всему Союзу был: и в Казахстане, и на Кубани. Чего вы прицепились к нему, зачем вспоминаете? Зачем? Смешные!

Вони відмовляються шанувати пам'ять своїх жертв і відмовляють нам у праві вшановувати пам'ять наших. Людоїдська логіка знецінення та забуття, аби тільки ми не пам'ятали про злочин. Тоді й про "братерство" є сенс говорити, коли ми не пам'ятаємо.

- Не было никакого Голодомора! О чем вы вообще говорите? – каже мені старий дід в селі у двадцяти кілометрах від Дніпра, десь на початку нульових.

– Я тут уже семьдесят лет живу, с самого детства, когда мы сюда переехали. Да, в пустую хату. Вроде кого-то похоронили, когда въехали, было такое. Но никакого Голодомора не было, я помню!

Ми маємо пам'ятати правду та стріляти на звук кожен раз, коли хтось сміється: "Зачем вы вспоминаете? Зачем носитесь со своим Голодомором? Смешные!"

"Давайте забудем!" - кажуть злочинці та їхні нащадки. Це заклик забути про один із найбільших злочинів в історії Людства. Якщо ми забудемо, то знову підпустимо їх близько, і він повториться.






Іван Щурко: Стрілецька могила у Ваневі

Спочатку було невиразне фото у "Літописі червоної калини" за лютий 1939 року, з підписом "Стрілецька могила у Ваневі (Белзчина), висипана місцевою молоддю під проводом студента Ореста Менцінського в пам'ять поляглих членів Українських Армій у Визвольній Війні". Далі було кількамісячне "свербіння": збереглася чи ні, в якому стані, які деталі, обставини, історія?

Юрій Гайдай: Як пришвидшити трансформацію Росії?

На початку війни ми сподівалися, що серйозною і чутливою травмою будуть шалені втрати росіян. Пам'ятаєте, була популярною теза, що коли росіяни отримають свої 100 тисяч цинкових гробів, підтримка війни, а може й кремлівського режиму, посипеться. Але ставлення росіян до самих себе - жахливе. Вони не цінують життя, вони неемпатичні навіть до своїх.

Андрій Ковальов: Федір боявся писати листи додому... в Україну

Якось Федір Кривченко випадково почув про Голодомор в Україні, але зовсім не уявляв, що там на Батьківщині відбувається. До нього долітали лише чутки, загальна інформація і жодних деталей. Порівнював це з голодом, який спіткав Казахстан, але навіть не уявляв, з якою жорстокістю сталіністи винищували українців.

Олеся Юрченко: Спогади білоруського художника про Голодомор в Україні

Спогади про Голодомор 1933 року на Харківщині, записані білоруським художником Алесем Пушкіним.