Москва має бути знищена. Бандера схвалює

Національних героїв шанують не за вчинки, а за відомий конкретному поколінню образ цих вчинків. Якщо добре розбиратись у реальних вчинках історичних фігур бажання бути їхнім безоглядним фанатом, здебільшого, зникає. Дискусія навколо Бандери - це політична і світоглядна дискусія, частина процесу національного будівництва. Ми маємо її пережити. І головне - Москва має бути знищена. Бандера одобряє

 

Від редакції: нещодавно у французькій газеті "Le Monde" було опубліковано кілька статей про Степана Бандеру. Журналістам давали коментарі й українські історики. Зокрема, Ярослав Грицак та Володимир В'ятрович. Опубліковані слова Ярослава Грицака викликали гнівні заяви серед регіональних політиків та націєцентричних істориків.

На нашому сайті опубліковано колонку Ярослава Грицака "Як я купався у Збручі з Юрієм Андруховичем і паплюжив ім'я Бандери" з тлумаченням ситуації, а також відповідь Володимира В'ятровича "Про Грицака, Бандеру і труднощі перекладу".

Тепер публікуємо текст головного редактора "Історичної правди" Вахтанга Кіпіані. Сподіваємось, що дискусія триватиме, але не виходитиме за межі здорового глузду та етики.

Теза 1. Національних героїв шанують не за вчинки, а за відомий конкретному поколінню образ цих вчинків.

Грубо кажучи, що робила реальна фігура ми не знаємо точно (сумарний наклад книг про провідника ОУН, приміром, за всі роки незалежності - не більше кількох десятків тисяч примірників, а нормальної наукової біографії, яка б не була ідеологічно заангажованою, на мій погляд, нема).

Але його образ, вибудований літературою, кіно, комуністичною та націоналістичною пропагандою, усною пам'яттю та масовою культурою нам багатьом дає позитивну силу і ми цією силою б'ємо ворога.

І це нормально - це всюди по світу так.

Теза 2. Якщо добре розбиратись у реальних вчинках історичних фігур бажання бути їхнім безоглядним фанатом, здебільшого, зникає.

Загал справді не знає реального Бандеру (чи реальної ОУН). Не знає полеміки між Шептицьким і ОУН навколо політичних убивств у 1930-х.

Не знає полеміки між двома ОУН у 1940-му і братовбивством після цього. Не знає нічого про діяльність СБ під час війни (пошукайте, що казав Василь Кук про "Смока", приміром).

Не хоче знати реальні наслідки українсько-польської війни та катастрофи на Волині. Не знає нічого про політичні скандали, взаємопоборювання і, так, знову убивства у кінці 1940-х у таборах DP.

Не знає нічого про розкол у 1954-му. Не знає нічого про боротьбу між ОУН(б) і середовищем Уряду УНР у екзилі, який об'єднав всі інші політичні діаспорні партії тощо.

Звісно, хтось знає і їм ок, але якщо всі ці сюжети реально пояснювати і розповідати, то кількість людей, які будуть вважати, що все ок і до цього руху нема питань - буде меншою.

І це стосується не тільки націоналістів, а будь кого і будь чого. Чим більше знаєш - тим більше питань і менше захоплення. Це очевидно.

Теза 3. Суспільна пам'ять справді дуже коротка. Не далі як у 2010-му вийшла колективна збірка "Страсті за Бандерою", яка була наслідком пів сотні статей.

У нинішній полеміці її навіть не згадують, а вона вийшла не сто, а всього дванадцять років тому! І там всі ключові історики і публіцисти дуже розлого і з величезною масою матеріалу полемізували між собою.

Сьогодні тисячі неофітів починають "з чистого аркуша". Що і смішно, і сумно, і тупо навіть.

Теза 4. Дискусія навколо Бандери - це політична і світоглядна дискусія, частина процесу національного будівництва. Ми маємо її пережити.

Бандера - цікава і важлива історична постать. Без нього і його руху не можна зрозуміти феномен опору сьогодні. Героїка ОУН і УПА дає велику силу тим, хто сьогодні знищує окупантську нечисть.

Гімн українських націоналістів "Зродились ми великої години..." став гімном ЗСУ, а націоналістичне вітання - Слава Україні! Героям Слава! - тепер частина нашої національної культури.

Націоналістичний міф про Бандеру - симпатичний, бо він про героя, який любив Україну понад усе і віддав за неї життя. Ми всі підспівуємо "Батько наш Бандера", бо ненавидімо його убивць і тролимо їх.

Але критика і обговорення реальних дій, відсіювання міфології у наукових дискусіях - це норма, це те, що відрізняє нас від Росії. І так - голову треба тримати холодною.

І, звісно, не вважати ворогами тих, хто не погоджується з одним з поглядів на нашого національного героя.

Але тут не треба забувати, що Москва, Варшава і не тільки інвестували у дискредитацію Бандери чималі ресурси і частина з них виглядають цілком респектабельно у вигляді томів на тисячу сторінок.

І закладені у них наративи потім стають однією з "точок зору".

Теза 5. Це "не на часі". Говорити правду для багатьох ніколи не на часі. Війна іде за свободу. Зокрема за право говорити те, що спершу викликає гнів і шок. Бо втрата ілюзій - це завжди боляче.

У моєму уявленні - глорифікація частиною суспільства національного героя Степана Бандери та наукове, спокійне, "без гніву і пристрасті" дослідження всіх аспектів його життя і діяльності - не суперечать одне одному. Нам своє робить.

І головне - Москва має бути знищена. Бандера схвалює.







А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.

Максим Осадчук: "Втома від війни". Що буде далі?

Скидається на те, що в суспільстві остаточно оформилися дві соціологічно помітні групи, яких породила та живить війна. Справа не в тому, що одні проукраїнські, а інші - колаборанти, зовсім ні. Представники обидвох категорій всім серцем бажають перемоги України та переробки якомога більшої кількості окупантів на хороших росіян. Різниця в уявленнях про те, чим заради цього прийнятно пожертвувати.