«Поводить себе так, наче поставив "Клеопатру"»…

За офіційною версією Сергій Параджанов народився 9 січня, у Тбілісі, 99 років тому. Хоча, завдяки родині Івана Дзюби та Роману Балаяну, знаю: насправді трапилось це на два місяці раніше, 9 листопада 1923-го… У ті часи не поспішали реєструвати дитинку - хай піддужчає, це по-перше, а, по-друге, коли йдеться про хлопця - до армії закличуть на рік пізніше…

 

За офіційною версією Сергій Параджанов народився 9 січня, у Тбілісі, 99 роки тому. Хоча, завдяки родині Івана Дзюби та Роману Балаяну, знаю: насправді трапилось це на два місяці раніше, 9 листопада 1923-го… У ті часи не поспішали реєструвати дитинку - хай піддужчає, це по-перше, а, по-друге, коли йдеться про хлопця - до армії закличуть на рік пізніше…

Одначе ж за паспортом саме сьогодні відзначається 99-й день народження одного із геніїв кіно, та й загалом пластичних мистецтв.

Цього дня Світлана Іванівна Щербатюк, дружина митця (попри розлучення вони назавжди, посутньо, лишалися і лишаються подружньою парою), приймала гостей у своїй квартирі на вулиці Пирогова.

Немає вже ні Світлани Іванівни, ні їхнього сина, Сурена Параджанова. На превеликий жаль, не вдалося зберегти ту квартиру… Пішов з життя і директор музею Параджанова в Єревані Завен Саркисян.

Як добре, що у Києві є Олена Оганесян (вона є головою Вірменського товариства культурних зв'язків Вірменії та України"), зусиллями якої створено, на громадських засадах, хай і невеликий, але інформативно-виразний музей Параджанова.

Уперше побачив я Параджанова на Байковому цвинтарі, у вересні 1987-го – біля могили Івана Миколайчука. Відзначали 40 днів по смерті актора і режисера.

Параджанов виник посеред гурту людей й одразу постав центром його. Ніби магніт, навколо якого виструнчились металеві опилки.

Він роззирнувся, побачив неподалік могильний пам'ятник з написом "Сирота", обняв той камінь і загукав: "Где фотографы? Фотографируй – сирота Параджанов!".

Нині усі ми почуваємось по-сирітськи. Хоча сам митець не дає приводів для песимізму - його творчість, його біографічна, персональна міфологія, яку він так натхненно творив за життя, покликують світлі моцартівські емоції.

Один із визначальних образів, продукованих Параджановим, - Геній.

Коли я став навчатися в Києві, у кінці 1960-х, слівце "геній" (в літературно-кінематографічному середовищі) було в ходу. У нас, у студентів-філологів, так само.

Усі ділилися на дві категорії, обидві на букву "Г" - або ти Геній, або г…но. Пізніше з'ясувалось: автором такої "категоріальної сітки" був якраз Параджанов.

Був такий журналіст і письменник Петро Лубенський (псевдонім, сам був із Лубен). За його сценарієм Параджанов поставив фільм "Перший парубок" (1958).

Так от, порівняно недавно в газеті 1956 року я прочитав інтерв'ю з Лубенським. Він оповів, як посеред кіностудії імені Довженка його перестрів чоловік кавказької зовнішності і почав знайомитись: "Параджанов. Единственный гений на этой паршивой студии!"

Хоча ж надто відомо – стрічки режисера, зняті до "Тіней забутих предків", жодних асоціацій з чимось "геніальним" не викликали.

Одначе це не надто бентежило Параджанова - він почувався генієм, родовід свій - генія - вів від Олександра Довженка, і коли йому виповнилось 40 років, зірки зійшлися правильно: після "Тіней забутих предків" сумніви щодо якості Параджановських талантів щезли.

Втім, і пізніше геніальним Параджанова вважали не всі. Кажуть, що коли Андрєй Тарковський сказав сестрі Параджанова, що її брат геній, вона відповіла: "Який він геній? Знімає діафільми, а поводить себе так, наче поставив "Клеопатру"…

"Діафільми" мабуть тому, що зняте Параджановим після "Тіней забутих предків" виглядає, у плані технології, як послідовність довгих статичних кадрів…

 

Якось вів я вечір у Будинку кіно. Потому підійшла до мене знайома, музикознавець, і сказала:

"Знаєш, у нас, в Спілці композиторів, слово "геній" практично не вживається. Хоч видатні композитори є, як ти знаєш. У вас же тільки упродовж цього вечора слово "геній" я почула щонайменше 20 разів".

"Це тому, - відповів я, - що у вас не було Параджанова, а відтак немає традиції високої, і натхненної, класифікації митців і творів".

Коли я почав готувати, разом з Марічкою Миколайчук, книгу текстів Івана Миколайчука і так само текстів про нього, я побажав зробити інтерв'ю з Параджановим. Сам посоромився, та й непросто було.

Попросив записати таку розмову Юрія Іллєнка, він одразу погодився. Через пару місяців Юрій Герасимович передав мені машинопис такої розмови.

В ній, посеред іншого, Параджанов говорив про те, що творче життя Миколайчука було дуже драматичне; причину цього вбачав у тому, що уже в першій своїй ролі, у "Тінях…", він головою уперся в мистецьку "стелю".

Куди було далі розвиватися? Цілком можливо, що режисер тим самим порівнював із своєю біографією – він-то, Параджанов, до свого першого, справді видатного успіху, йшов майже десять років…

Коли Параджанов помер, тодішній голова Спілки кінематографістів України Михайло Бєліков (я необережно потрапив в поле його зору) сказав: "Сергію, ви у нас літератор, от і напишіть некролог".

Я ніколи в цьому специфічному жанрі не писав, і погодився тільки тому, що треба було зробити швидко, а напохваті справді нікого.

Здається, вийшло непогано, потому до мене вже зверталися як мало не до фахівця жанру… Років через п'ять на книжковому прилавку побачив щойно видану "Історію Української культури".

Гортаю, дивлюся, що там про кіно пишуть? О, про Параджанова… Гм, щось знайоме. Ба, та це ж мій некролог. Тільки без траурних віньєток і підписів, звичайно.

Отак вона пишеться, незрідка, історія – монтується "з некрологів". Хоча саме так не хочеться: адже живі люди творили живе мистецтво.

Давайте думати про кіно, про мистецтво, життя загалом, не в жанрі некрологу. Особливо сьогодні, в день, коли ми згадуємо веселого, карнавального, ренесансного генія Сергія Параджанова!

За рік - столітній ювілей!

Теми

Юрій Юзич: Пластун Ярко Сось - один із найуспішніших військових пілотів США

Всі бачили "Top Gun" з Томом Крузом? А тепер знайомтесь з одним із прототипів головного героя. Член Пласту підполковник Ярко Сось - "Джей Джей" (J.J.). Один із найуспішніших військових пілотів США. 4000 годин в небі на F-14, F/A-18 та F-16. Успішно виконав 746 посадок на авіаносець, з яких 250 – вночі. Серед іншого був і командиром школи винищувачів "Top Gun", показаної у фільмі. А у відставці став успішним спізасновником великої ветеранської бізнес-компанії в сфері комерційної авіації.

Олександр Алфьоров: Голова УІНП Олександр Алфьоров представив п’ять принципів роботи Інституту

Новопризначений Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров провів першу зустріч з колективом установи, під час якої представив своє бачення майбутніх змін та оголосив п'ять базових напрямів трансформації Інституту.

Наталя Старченко: Релігійна толерантність чи рівність конфесій?

Акт Варшавської конфедерації не містив згадки про панівне становище католицької церкви, а проголошував необхідність збереження миру між різними конфесіями та відмову від уживання сили з релігійної причини. Це й дало підставу частині істориків твердити, що в Речі Посполитій формально була проголошена рівність церков. Прийнято уважати, що вона була порушена на початку XVII століття, коли король Сигізмунд ІІІ Ваза відмовився на вимогу шляхти підтвердити Варшавську конфедерацію.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.