Позивний Репортер, журналіст по професії, справжній Воїн по духу

Дмитро Рибаков міг бути ідеальним пресофіцером, але він обрав найважчий та найвідповідальніший шлях на війні - став піхотинцем у бригаді прориву, тим, хто очолює прорив та йде першим.

 

Пам'яті полеглого командира піхотного відділення 47-ї механізованої бригади Дмитра Рибакова.

17 липня загинув у наступі на російські позиції у Запорізьській області смертю героя командир піхотного відділення 47-ї механізованої бригади Дмитро Рибаков. Позивний Репортер, журналіст по професії, справжній Воїн по духу.

Ми багато спілкувались під час війни, він говорив, у яких важких умовах доводиться йти у бій.

Дмитро міг бути ідеальним пресофіцером, але він обрав найважчий та найвідповідальніший шлях на війні - став піхотинцем у бригаді прориву, тим, хто очолює прорив та йде першим.

Він взяв на себе максимальний ризик. Дмитро реально оцінював обстановку, бачив усі ризики, усвідомлював усю небезпеку. Його бригада зазнала значних втрат, оскільки без досвіду та бойової злагодженості їм довелось іти на прорив найпотужнішого російського вузла оборони на півдні, куди росіяни кинули усі свої резерви та сили.

Бої йдуть жорстокі, кожен наш крок - це героїзм українських воїнів. І воїни 47-ї, такі, як Дмитро, зробили можливим наше просування у найважчих умовах. Дмитро все це бачив, все розумів, але він ніколи "не вмикав задню", він завжди йшов уперед, і не відмовлявся від найнебезпечніших завдань.

Дмитро Рибаков загинув в атаці, під час штурму російських позицій. Його тіло побратими не могли винести три доби, оскільки обстріл тої частки української землі, яку відбили воїни 47-ї, був таким щільним, що ні підійти, ні вийти було неможливо.

І ось він повернувся на щиті…

Пишаюсь, що мав честь спілкуватись та товаришувати з тобою. Я обов'язково оприлюдню свого часу усе, що ти мені розповідав про ці події. Твій подвиг не буде забуто.

Ти усвідомлено поставив своє життя заради наближення нашої перемоги. Ти віддав усе, що в тебе було, заради кожного з нас.

Один з найкращих громадян України та один з найкращих українських журналістів.

Світла пам'ять тобі, Герою!

Олексій Мустафін: "Відплата за поразку", або навіщо Тохтамиш захопив Москву

26 серпня 1382 року володар Улуса Джучі хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. Це сталося лише через два роки після битви на Куликовому полі у верхів'ях Дону, в який місцевому князю Дмитру чи не вперше вдалося взяти гору над великим татарським військом. Тож іноді припускають, що акція Тохтамиша була нічим іншим, як "відплатою за поразку".

Арсен Зінченко: Політична програма державотворення

Ще наприкінці 1980-х – на зорі 90-х років українська молодь йшла на вулиці з гаслами "Україна виходить з СРСР!", "Ні – союзному ярму!", "Ні – союзному договору!". Це був визначальний напрямок руху – до повалення кривавої комуністичної системи, до народовладдя і відповідальної перед народом держави, до звільнення від пут русифікації, до прав людини і головне – до відновлення самостійної і суверенної Української держави.

Юрій Юзич: Церемонія прощання з прапором

На наших цвинтарях майорять десятки тисяч прапорів, багато із яких - національні. На сонці, вітрі та дощі вони знищуються. За давньою лицарською традицією, яка плекається і в Пласті: прапор не можна прати, його - якщо не піддається реставруванню і не підлягає збереженню - можна лише спалити.

Богдан Червак: Україна між державною традицією УНР та УРСР

Щоб подолати більшість історичних міфів, створених та поширених Москвою, буде достатньо щоб Верховна Рада України ухвалила нормативно-правовий акт, який встановить юридичний та історичний зв'язок України з попередніми українськими державними утвореннями. Зокрема у законі слід юридично закріпити, що 24 серпня 1991 року Україна відновила свою державну незалежність і те, що вона є державою правонаступницею Української Народної Республіки.