Що показав перепис у Словаччині?

У 2021 році в Словацькій Республіки відбувся перепис населення, який нам цікавий з кількох поглядів. Адже це наш безпосередній сусід, в якому діє помітна українська меншина.

 
Етнічна карта Словаччини, 2011 рік

У цілому населення Словаччини залишилося майже на тій самій позначці, що й десять років тому – близько 5, 5 мільйона осіб. Уперше у переписі можна було позначати не тільки одну національність, але й наступну, яку можна трактувати радше як походження.

Тож 5,6% словацьких мешканців зазначили подвійні  ідентичності, і вони суттєво характеризують життя окремих етнічних груп. Загалом Словаччина офіційно визнає 14 власних національних меншин, серед яких окремо виділяє як українців, так і русинів, а з недавнього часу і росіян.

Найбільшою національною меншиною Словаччини є угорці, кількість яких з кожним переписом знижується. На останньому -- угорцями назвали себе 422 тисячі осіб, ще 34 тисячі записали собі угорську національність як другу. У порівнянні з 1991 роком кількість угорців зменшилася більше, ніж на сто тисяч, або майже на 20%.

Другою за величиною національною меншиною є роми, до яких у 2011 році зголосилося 105 тисяч. Цього перепису лише 67 тисяч написали собі ромську національність як першу, а 89 тисяч – як другу. Разом начебто виходить  на третину більше - 156 тисяч, але не слід забувати, що більшість із цих ромів себе індентифікували в першу чергу словаками.

Подібна ситуація і з "русинською" меншиною, в якій кількість тих, що себе визначили тільки русинами, удвічі менша за тих, що мають подвійну ідентичність.  У порівнянні з 2011 роком, коли суто русинами себе назвали 33 тисячі осіб, у 2021 році таких залишилося лише 23 тисячі. Падіння сягає до 30%.

Натомість імідж "русинів" врятувала друга національність. Її вказало майже сорок тисяч громадян Словаччини, які першою національністю назвали іншу, переважно – словацьку. Таким чином загальна "русинська" цифра на позір виросла до 63 тисяч, хоча по суті показує нестримний асиміляційний процес, який уже повністю охопив цю етнічну групу.

Ще яскравіше це засвідчує графа "рідна мова", де кількість тих, хто визнає такою "русинську", за десять років знизилася з 55 тисяч до 38 тисяч, або на третину мовців.  

Українці, як і раніше, залишаються на п'ятій позиції серед національних меншин Словаччини. Однак уперше українці подолали тенденцію до зменшення своєї кількості, яка тривала з 1991 року. У 2021 році до українців зголосилося майже 9,5 тисяч чоловік, що на 2 тисячі більше, ніж десять років тому. Ще півтори тисячі осіб записали собі українську ідентичність як другу.

Слід відзначити, що українській меншині доводиться існувати в ситуації постійної критики з боку агресивної частини "русинських" діячів. Тим не менше, сподівання на зникнення української діаспори не справдилося. Без сумніву, тут зіграла роль нова еміграція з України, яка успішно знаходить себе на просторах сусідньої країни.   

Одним із головних об'єктів критики з боку "русинів" є термін "русини-українці", яким послідовно користуються українські діячі Словаччини, весь час наголошуючи на історичності самоназви "русини" для всіх українців.

Після перепису 2021 року це стало ще й новітньою реальністю, бо близько тисячі осіб вказали обидві назви "українець" та "русин" як власні ідентичності. Тож тепер офіційно є не тільки русини-українці, але й українці-русини (в залежності від того, яка ідентичність була вказана першою).

Однак найбільше на Словаччині нині виявилося словаків-русинів: таких майже 39 тисяч. Ще 5,5 тисяч записалося русинами-словаками. Зрештою, після перепису з двома ідентичностями, яких тільки національних комбінацій в урядовій статистиці не віднайдеш! 

Як і в Чехії, на Словаччині дуже помітне зростання російської діаспори. Якщо у 2011 році росіян було під дві тисячі, то через десять років – понад вісім тисяч, з яких майже п'ять тисяч  вказали "росіянин" як другу національність.

Спільною із Чехією є і тенденція до зменшення релігійності. Загалом Словаччина завжди вважалася католицькою країною, але вже наступний перепис може цю історичну істину спростувати. За останніх десять років кількість римо-католиків тут зменшилася на 6% і опустилася до позначки 56% населення.

Така ж невтішна тенденція і в євангелістської церкви (лютерани), яка завжди займала другу позицію в Словаччині (5,3% мешканців країни). Греко-католики є третіми серед релігійних спільнот (4%). Православних усього 0,9 %. Останні дві спільноти, вочевидь, завдяки емігрантам з України та Росії, ще утримують свої кількісні показники. 

Натомість кількість тих, що не належать до будь-яких релігійних спільнот, зросла за десять років удвічі і сягнула 23,8%. Неважко передбачити, що в епоху глобалізації та секуляризації ця тенденція буде тільки наростати. У Чехії віряни уже в абсолютній меншості до атеїстів.

Війна в Україні, без сумніву, вплине на деякі цифри минулорічного перепису. Нині в Словаччині перебувають десятки тисяч біженців з України і якась частина там залишиться. Особливо, якщо війна затягнеться. Зрештою, Словаччина гостро потребує робочих рук.

Адже перепис показав подальше знелюднення східних теренів, де зменшується населення не лише в селах, але і в містах. Навіть краєвий центр Пряшів, культурний осередок українців Словаччини, третє місто Словаччини, вже  опустився на позначку 84 тисяч мешканців.

Нова еміграційна хвиля з України може суттєво підсилити місцеву українську меншину і надати їй другого дихання. Саме на взаємодії з прибульцями слід зосередитися Союзу русинів-українців Словаччини як головній представницькій організації української меншини. 

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.