Хто зриває створення Національного військового кладовища для поховання загиблих героїв?

18 серпня Український інститут національної пам'яті розмістив на своєму сайті дивний текст під заголовком «Повернення до початкового місця розташування Національного військового меморіального кладовища поряд із Південним кладовищем міста Києва має прискорити його будівництво». Навесні 2023 року Міністерство культури й інформаційної політики запропонувало розмістити НВМК на Броварському шосе поблизу Биківні, але ця ділянка не підходить. Треба, мовляв, повернутися до розгляду ділянок, які пропонувалися раніше. Зокрема, біля Південного кладовища між Вітою-Поштовою і Глевахою. Це, нібито, прискорить будівництво НВМК. Щоб зрозуміти, про що і для чого написаний цей дивний текст, слід нагадати про те, що у ньому не написано.

 

18 серпня Український інститут національної пам'яті розмістив на своєму сайті дивний текст під заголовком "Повернення до початкового місця розташування Національного військового меморіального кладовища поряд із Південним кладовищем міста Києва має прискорити його будівництво".

Не новина, не аналітика, не офіційне звернення чи нормативний акт, а дивне повідомлення. Його зміст зводиться до того, шо давно ведеться робота зі створення Національного військового меморіального кладовища (НВМК), у 2022 році ухвалено рамковий закон.

Навесні 2023 року Міністерство культури й інформаційної політики запропонувало розмістити НВМК на Броварському шосе поблизу Биківні, але ця ділянка не підходить. Треба, мовляв, повернутися до розгляду ділянок, які пропонувалися раніше. Зокрема, біля Південного кладовища між Вітою-Поштовою і Глевахою. Це, нібито, прискорить будівництво НВМК.

Щоб зрозуміти, про що і для чого написаний цей дивний текст, слід нагадати про те, що у ньому не написано.

Виділення конкретної ділянки для НВМК біля Биківні – не просто "пропозиції МКІП", а норми закону, ухваленого Верховною Радою у травні 2023 року.

Цей закон внесений десятками депутатів від різних фракцій і проголосований одностайно (322 голоси за, ніхто не проголосував проти і не утримався). Ні Український інститут національної пам'яті, ні МКІП, ні міноборони, ні мінветеранів не мали заперечень проти його ухвалення. Навпаки, і парламент, і урядові структури, і Київська міська держадміністрація разом працювали над цим документом і мали консолідовану позицію.

Рішення парламенту відкрило шлях до швидкого створення меморіального кладовища на Броварському шосе поблизу Биківні. Місце правильне з точки зору логістики (поруч з Києвом, зручні можливості дістатися транспортом) та ідеї (поруч поховання жертв репресії і тих, хто зараз захищав свободу).

Що ж сталося, що УІНПу раптом ділянка стала непідходящою, і чому ж про таку важливу річ як ухвалений парламентом закон про її виділення не сказано ні слова?

А сталося те, що Закон, який 8 травня був переданий на підпис президенту, досі не підписаний. Хоча стаття 94 Конституції зобов'язує главу держави підписувати закони або повертати їх з зауваженнями до парламенту протягом 15 днів. А "у разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений".

Цей строк минув 23 травня, тобто три місяці тому. Але закон так і не підписаний. І таке грубе порушення Конституції Володимир Зеленський демонструє далеко не вперше. Пригадуєте, як ми всією країною цілий рік вибивали у президента підпис під законом про заборону ввезення видавничої продукції з Росії? Загалом же таких законів, не підписаних місяцями чи навіть роками, на Банковій лежить уже три десятки.

Тож відповіді на запитання, хто зволікає зі створенням Національного військового меморіального кладовища і яке призначення дивного тексту на сайті УІНП - очевидні і зрозумілі.

Так само очевидна і відповідь на запитання, що робити, щоб, як пише УІНП, "прискорити його будівництво".

Президент має виконати свій конституційний обов'язок і невідкладно підписати ухвалений парламентом закон. Саме це і запустить нарешті довгоочікуване будівництво Національного військового меморіального кладовища. Час припинити зневагу до загиблих героїв.

Ярослав Кравченко : Алла Гербурт–Йогансен – останнє кохання Михайла Бойчука

"Алочко, мій скарб дорогий, мій самородок золотий такий великий і важкий, що здається другого такого на світі і нема... Мені дуже хочеться побачити те маленьке сотворіння – донечку нашу…", - писав з ув'язнення Михайло Бойчук Аллі Гербурт, яка 10 грудня 1936 року народила йому доньку Ганну.

Юрій Юзич: "Пир гайдамаків у Царицинскому Куті" Історія одного фото

Петро Болбачан, Василь Вишиваний, Всеволод Петрів - люди-легенди на одному фото разом. На світлині - 22 травня 1918 року, урочисте прийняття з нагоди зустрічі над Дніпром двох гілок століттями розірваного народу. Добровольців УСС та Запорозької дивізії у сучасній Запорізькій області.

Олексій Мустафін: Індонезійський транзит: від Сукарно до Сухарто. І далі…

Віра у власну незамінність – професійна хвороба політиків. Навіть у сталих демократіях. Що вже казати про держави, що тільки-но з'явилися на світовій карті. Чи про авторитарні режими. Однак намагання будь-якою ціною затриматися при владі часто-густо стають "найнадійнішим способом" її втратити. І йдеться не лише про революції чи повстання проти знавіснілого режиму.

Леся Бондарук: Сторіччя Галини Коханської

1 березня виповнилося 100 років із дня народження Галини Коханської – керівниці жіночої розвідувальної мережі УПА на Волині. У 15 років поринула в національно-визвольну боротьбу. Пів життя прожила під чужим іменем та прізвищем. Але перемогла! Бо застала час, коли Україна стала незалежною державою, відновила могили побратимів, зруйновані окупантами, вплинула на виховання нового покоління патріотами, та встигла повернути своє власне ім'я і з ним відійти у вічність.