Місце, де кожен усвідомлюватиме ціну незалежності

За останні 8 місяців я чую від держави вже третє можливе місце створення, яке все далі і далі. І третій дедлайн, який все далі і далі. Від проекту на Лисій горі навесні 2023, з проектом в Бикивні до осені 2023, до найновішого чергового проекту до 2025 року. Військове національне меморіальне кладовище в селі Гатне, а не в місті Києві! Це останні новини щодо створення проекту національного меморіального військового кладовища від 19 серпня 2023 року. Новини, які не потрапляють на очі суспільству, а про які тільки випадково дізнаються родини загиблих воїнів.

 

Цей текст про створення національного військового меморіального кладовища, яке не створюють.

Я говоритиму, бо ті, кого ми маємо вшановувати цим місцем, вже ніколи нічого не скажуть. А їм було б що сказати. І вони б обов'язково це сказали.

Я говоритиму, бо вже урвався терпець думати, що хтось про це подумає.

Я не розумію позицію держави, яка не шанує тих, хто віддав свої життя за неї. Це сором держави і це біль всіх сімей загиблих.

10 років війни ми не можемо побудувати національне військове меморіальне кладовище.

За останні 8 місяців я чую від держави вже третє можливе місце створення, яке все далі і далі. І третій дедлайн, який все далі і далі. Від проекту на Лисій горі навесні 2023, з проектом в Бикивні до осені 2023, до найновішого чергового проекту. До 2025 року. Військове національне (!!!) меморіальне кладовище в селі Гатне (!!!), а не в місті Києві. Це останні новини щодо створення проекту національного меморіального військового кладовища від 19 серпня 2023 року. Новини, які не потрапляють на очі суспільству, а про які тільки випадково дізнаються родини загиблих воїнів.

 
Проект Національного військового меморіального кладовища у Биківні
Фото: МКІП

Ми прощались з Олегом шляхом кремації і його прах зараз стоїть в нас вдома. Коли друзі питають, куди в Києві можна прийти до Олега, я не маю що сказати, крім того, що запросити вас до нас в гості, тому що держава не піклується про місце для героїв, які полягли за цю державу. І таких родин з прахом вдома зараз дуже багато.

Це нормальна практика в усьому світі - зберігати прах рідної людини вдома, але це нормальна практика, коли в тебе є вибір, а не коли це єдина достойна і гідна можливість.

 
Олег Рибальченко

Я не можу сприймати тези держави, що в місті Києві "зовсім немає місця для такого проекту", коли в той же час в місті Києві виростають нові незаконні забудови. я не можу сприймати те, що держава не ставить своїм пріоритетом створити таке місце в центрі Києва, щоб підкреслювати значимість, шану і вдячність тим, хто тіло і душу готовий покласти за те, щоб ця держава жила.

Поваги і вшанування полеглих воїнів справами, а не словами, зараз в цій державі немає. Гідного спілкування і комунікації держави/військкоматів/військових частин з родинами загиблих військових немає. Відповідальності за прийняті рішення у людей, які мають відповідати - на жаль, також немає.

Це все величезний сором перед полеглими в цій війні військовими, це все величезний сором перед майбутніми поколіннями українців і це величезний біль, який не має проходити жодна родина, якій і без того болить найбільше.

Сьогодні я хочу, щоб про цю проблему почули і щоб держава та конкретні люди, які мають взяти на себе відповідальність за створення гідного проекту національного меморіального військового кладовища, все таки взяли на себе відповідальність і розставили пріоритети. Сьогодні я хочу, щоб ми бачили і усвідомлювали реальність, яка у кожного п'ятого українця вдома.

Я впевнена, що національне військове меморіальне кладовище має бути в історичній частині Києва. Це місце має бути символом серця цієї держави. Серця держави, яке б'ється - тому що за нього перестали битись багато кращих найсміливіших, найбільших, найсильніших і найнебайдужіших сердець.

Це має бути гарно спроектоване, доглянуте, потужне місце великої шани і вдячності. І нехай серед багатовікових дерев чи на схилах Дніпра, як символ нашої історії. Це має бути місце, куди легко дістатись кожному і яке символізуватиме історичну важливість кожного полеглого воїна за незалежність України. Місце, де кожен усвідомлюватиме, яка ціна цієї незалежності і свободи. Місце в центрі - як символ важливості, а не місце подалі - як символ байдужості і віддаленості від реальності.

Я не знаю, чим керується людина, яка затверджує такі постанови. Але я знаю, що кожен з нас має керуватись небайдужістю і усвідомленням, що ми маємо боротись за гідність наших полеглих воїнів так само віддано, як вони боролись за життя кожного з нас.

Я не знаю, кому кричати, що це проблема, яку немає сил більше замовчувати. Але я знаю, що тут багато свідомих людей, з якими ми можемо зрушити цю історію від обіцянок до дій.

Поширюйте, обговорюйте, пропонуйте дії, говоріть і не будьте байдужими. Щоб точно нікому не було соромно перед цими очима.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.

Сергій Дібров: Чому Василь Кук?

Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.

Роберт Чижевський: Друге життя одного прапора

Під час свого прощального візиту до Києва Президент Анджей Дуда подарував Президентові України Володимиру Зеленському копію одного історичного прапора. Під ним билися повстанці 1863 року – повстанці з відділу Едмунда Ружицького.

Михайло Косів: Мова, релігія, прапор і герб. Як приймали Конституцію України

Якщо Конституція США складається з 18-ти статей, то в нашій Конституції є 161 стаття основного змісту: ми розписали всі сфери суспільного, економічного, політичного, оборонного, культурного, релігійного життя дуже чітко. Я був тоді членом Президії Верховної Ради, головою Комісії з питань культури і духовності. Отож всі гуманітарні норми, закладені в Конституції, проходили через наш Комітет і через мене особисто. Пам'ятаю, скільки було суперечок навколо десятої статті про мову.