Місце, де кожен усвідомлюватиме ціну незалежності

За останні 8 місяців я чую від держави вже третє можливе місце створення, яке все далі і далі. І третій дедлайн, який все далі і далі. Від проекту на Лисій горі навесні 2023, з проектом в Бикивні до осені 2023, до найновішого чергового проекту до 2025 року. Військове національне меморіальне кладовище в селі Гатне, а не в місті Києві! Це останні новини щодо створення проекту національного меморіального військового кладовища від 19 серпня 2023 року. Новини, які не потрапляють на очі суспільству, а про які тільки випадково дізнаються родини загиблих воїнів.

 

Цей текст про створення національного військового меморіального кладовища, яке не створюють.

Я говоритиму, бо ті, кого ми маємо вшановувати цим місцем, вже ніколи нічого не скажуть. А їм було б що сказати. І вони б обов'язково це сказали.

Я говоритиму, бо вже урвався терпець думати, що хтось про це подумає.

Я не розумію позицію держави, яка не шанує тих, хто віддав свої життя за неї. Це сором держави і це біль всіх сімей загиблих.

10 років війни ми не можемо побудувати національне військове меморіальне кладовище.

За останні 8 місяців я чую від держави вже третє можливе місце створення, яке все далі і далі. І третій дедлайн, який все далі і далі. Від проекту на Лисій горі навесні 2023, з проектом в Бикивні до осені 2023, до найновішого чергового проекту. До 2025 року. Військове національне (!!!) меморіальне кладовище в селі Гатне (!!!), а не в місті Києві. Це останні новини щодо створення проекту національного меморіального військового кладовища від 19 серпня 2023 року. Новини, які не потрапляють на очі суспільству, а про які тільки випадково дізнаються родини загиблих воїнів.

 
Проект Національного військового меморіального кладовища у Биківні
Фото: МКІП

Ми прощались з Олегом шляхом кремації і його прах зараз стоїть в нас вдома. Коли друзі питають, куди в Києві можна прийти до Олега, я не маю що сказати, крім того, що запросити вас до нас в гості, тому що держава не піклується про місце для героїв, які полягли за цю державу. І таких родин з прахом вдома зараз дуже багато.

Це нормальна практика в усьому світі - зберігати прах рідної людини вдома, але це нормальна практика, коли в тебе є вибір, а не коли це єдина достойна і гідна можливість.

 
Олег Рибальченко

Я не можу сприймати тези держави, що в місті Києві "зовсім немає місця для такого проекту", коли в той же час в місті Києві виростають нові незаконні забудови. я не можу сприймати те, що держава не ставить своїм пріоритетом створити таке місце в центрі Києва, щоб підкреслювати значимість, шану і вдячність тим, хто тіло і душу готовий покласти за те, щоб ця держава жила.

Поваги і вшанування полеглих воїнів справами, а не словами, зараз в цій державі немає. Гідного спілкування і комунікації держави/військкоматів/військових частин з родинами загиблих військових немає. Відповідальності за прийняті рішення у людей, які мають відповідати - на жаль, також немає.

Це все величезний сором перед полеглими в цій війні військовими, це все величезний сором перед майбутніми поколіннями українців і це величезний біль, який не має проходити жодна родина, якій і без того болить найбільше.

Сьогодні я хочу, щоб про цю проблему почули і щоб держава та конкретні люди, які мають взяти на себе відповідальність за створення гідного проекту національного меморіального військового кладовища, все таки взяли на себе відповідальність і розставили пріоритети. Сьогодні я хочу, щоб ми бачили і усвідомлювали реальність, яка у кожного п'ятого українця вдома.

Я впевнена, що національне військове меморіальне кладовище має бути в історичній частині Києва. Це місце має бути символом серця цієї держави. Серця держави, яке б'ється - тому що за нього перестали битись багато кращих найсміливіших, найбільших, найсильніших і найнебайдужіших сердець.

Це має бути гарно спроектоване, доглянуте, потужне місце великої шани і вдячності. І нехай серед багатовікових дерев чи на схилах Дніпра, як символ нашої історії. Це має бути місце, куди легко дістатись кожному і яке символізуватиме історичну важливість кожного полеглого воїна за незалежність України. Місце, де кожен усвідомлюватиме, яка ціна цієї незалежності і свободи. Місце в центрі - як символ важливості, а не місце подалі - як символ байдужості і віддаленості від реальності.

Я не знаю, чим керується людина, яка затверджує такі постанови. Але я знаю, що кожен з нас має керуватись небайдужістю і усвідомленням, що ми маємо боротись за гідність наших полеглих воїнів так само віддано, як вони боролись за життя кожного з нас.

Я не знаю, кому кричати, що це проблема, яку немає сил більше замовчувати. Але я знаю, що тут багато свідомих людей, з якими ми можемо зрушити цю історію від обіцянок до дій.

Поширюйте, обговорюйте, пропонуйте дії, говоріть і не будьте байдужими. Щоб точно нікому не було соромно перед цими очима.

Олександр Алфьоров: Звернення українських істориків, які проходять службу в ЗСУ

Звернення українських учених, які сьогодні проходять службу у Збройних Силах України, до Міжнародного комітету славістів.

Микола Княжицький: Нічого особистого, це лише політика

Українські медіа знову збурило повідомлення з Польщі. На цей раз про внесення до парламенту законопроєкту, згідно з яким каратиметься "пропагування ідеології" ОУН-б та Української Повстанської Армії. Бо саме реалізація цієї ідеології призвела до "геноциду поляків на Волині та суміжних територіях в 1943-1945 роках".

Сергій Громенко: ​Як написати правильну історію України

Нема лиха без добра. Бурхливі обговорення концепції історії України від Тімоті Снайдера унаочнили інтерес українського суспільства до способів представити минуле. Цей текст я розглядаю як свою післямову до всього сказаного тоді. Але відкладіть сокири священної війни — я не буду розповідати, що треба писати про історію України. Я спробую поміркувати лише про те, як краще це зробити.

Олексій Мустафін: Фортуна і потоп

3 грудня 1872 року на зборах лондонського «Товариства біблійної археології» дослідник старовинних клинописних текстів Джордж Сміт виступив з доповіддю, яка одразу стала світовою сенсацією. Він стверджував, що знайшов серед табличок, які зберігалися в Британському музеї, запис давньої легенди про Всесвітній потоп.