Пам'яті Тетяни Балабушевич

Тетяна Балабушевич була відомою на Батьківщині й поза нею дослідницею історії України та Європи, економічної історії України XVI–XVIII ст., історичної географії та картографії, наукової бібліографії історії. Вона опрацьовувала проблеми аграрної історії, поділу праці та закордонних торговельних зв’язків різних українських теренів, території та кордонів запорозьких земель і правобережних козацьких полків, історії обігу й лічби монет, руху цін в Україні. Вона працювала і над систематизацією довідкової та енциклопедичної літератури. До бібліотеки НаУКМА надійшла свого часу як дарунок її книгозбірня у 763 назви

 

Шок, заперечення, розпач, жаль… Ці та інші подібні почуття володіють серцями багатьох людей, яким пощастило знати чудову людину, відому дослідницю, ветерана й співзасновницю кафедри історії НаУКМА Тетяну Аркадіївну Балабушевич, яку трагічна загибель вирвала з наших лав.

Тетяна Аркадіївна народилась у Києві 21 жовтня 1945 року. Належала до родини, відомої подвигом "свідків правди" – обраного ректора Київської духовної академії Олександра Глаголєва та його сина, "праведника миру" протоієрея Олексія, а саме до її лінії, відомої традиціями справжніх лікарів-гуманістів Аркадія та Агнеси Балабушевичів, визначними вченими інших напрямів, деяких представників якої було репресовано за найхимернішими звинуваченнями.

Матір Тетяни Аркадіївни, Наталію Аркадіївну Балабушевич-Довженко, згадують у спогадах майже всі дисиденти, бо вона надавала їм і сім'ям медичну допомогу, консультувала щодо виживання за політичних голодувань. А далі й сама Тетяна Аркадіївна користувалася у важкі часи всіма можливостями для надання реальної допомоги сім'ям представників дисидентського руху та нащадкам героїв Визвольних змагань.

Складнощі походження позначилися на тому, що по закінченню 1967 року Київського державного університету ім. Шевченка юній киянці довелося починати шлях до фаху з викладання історії в школі смт Тараща на Київщині. Але працелюбність і наполегливість створили можливість стати консультантом і редактором часопису Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, а вже 1972 року вступити до аспірантури на кафедрі історії середніх віків свого історичного факультету.

1975 року успішно захистила кандидатську дисертацію з історії магнатських господарств Львівської землі XVIII ст., працювала молодшим науковим співробітником ЦНБ АН УРСР, старшим. викладачем Чернігівського педагогічного інституту. З 1977 до 1992 Тетяна Аркадіївна працювала науковим, потім старшим науковим співробітником сектору спеціальних історичних дисциплін Інституту історії АН УРСР. А з 1993 року й до останку вже незмінно – доцентом кафедри історії Національного університету "Києво-Могилянська Академія", у створенні колективу якої відіграла вельми помітну роль.

Тетяна Аркадіївна Балабушевич була відомою на Батьківщині й поза нею дослідницею історії України та Європи, економічної історії України XVI–XVIII ст., історичної географії та картографії, наукової бібліографії історії. Вона опрацьовувала проблеми аграрної історії, поділу праці та закордонних торговельних зв'язків різних українських теренів, території та кордонів запорозьких земель і правобережних козацьких полків, історії обігу й лічби монет, руху цін в Україні. Тетяна Аркадіївна працювала і над систематизацією довідкової та енциклопедичної літератури. До бібліотеки НаУКМА надійшла свого часу як дарунок її книгозбірня у 763 назви.

Певна річ, що значна частина життя Тетяни Аркадіївни Балабушевич була пов'язана з викладанням у Могилянці. У пам'яті випускників вона постає як автор значного концептуального внеску в історичну освіту, ґрунтованого на приналежності України та її історії до історичного розвитку Центрально-Східної Європи, унікальних авторських курсів з історичної географії України, історії, історичної географії та націєтворення Центрально-Східної Європи, Імперії Габсбургів та численних інших.

Вони не забудуть її достоту материнського опікування, відкриття нею багатьом своїм учням наукового шляху своїм керівництвом підготовкою численних дипломних та дисертаційних праць. Колеги ж назавжди запам'ятають товариськість, доброзичливість, легкість у спілкуванні, готовність допомогти в найрозмаїтіших боках життя, щиру інтелігентність і справжній патріотизм.

Важко стримати сльози. Царство небесне Вам, дорога Тетяно Аркадіївно, вічні пам'ять і шана...

Юрій Юзич: Хрещена мати українського збройного підпілля

Осипа Паньківська із тих перших, хто сформував український жіночий рух. Співзасновниця Наукового товариства ім. Шевченка та однієї з перших жіночих шкіл, де викладання велось українською. Активістка багатьох жіночих гуртків "Просвіти". Виховала сотні українських дівчат, зокрема пластунок. Саме вона збирала гроші на табори таємного Пласту. А її хата стала центром, куди прибували наддніпрянці з-під царського режиму, а опісля відбували зв'язкові українського підпілля Львова до УГА.

Віталій Скальський: Хто представляв Кубань в Українській Центральній Раді?

Кубань у 1917 році українцями сприймалась як етнічно українська територія. У Кубанській області у 1897 році проживало понад 900 тисяч українців. До початку революції кардинальних змін у національному складі мешканців Кубані, найімовірніше не було. Тож не дивно, що у 1917 році при розробці схеми виборів до революційного парламенту – Української Центральної Ради - Кубанська область отримала право на обрання трьох депутатів.

Ігор Бігун: Постріл у потилицю. Як Росія продовжує радянські традиції політичного терору

Політичні репресії — неодмінна ознака всіх диктатур і недемократичних режимів. Бувши в обіймах Раднського Союзу, Україні довелося сповна випити чашу державного терору, штучного голоду, масових арештів, розстрілів, депортацій і каторжної праці в концентраційних таборах. Нинішня путінська Росія війною намагається знову підкорити нашу країну, щоб за допомогою ув’язненнь, катувань і розстрілів змусити зректися свого єства.

Олександр Зінченко: Титани і суперечності

15 травня 1990 року – 35 років тому – зібрався той склад Верховної Ради України, який проголосив Незалежність. І мало хто з тих, хто буде голосувати за Акт 24 серпня 1991 року міг би сказати, що очікував цього так швидко. Дехто – не очікував взагалі, але проголосував. Як так сталося?!