Хто належить до української нації?

Етнічна ідентичність у сьогоднішньому світі визначається не тільки походженням, а й вибором, а в Україні цей чинник став визначальним, особливо після 2014 року. Якщо ми радіємо, що в Україні понад 90 (або вже навіть понад 95) відсотків громадян ідентифікують себе як українці, то мусимо розуміти, що зростання від переписних 77 відсотків стало можливим головно за рахунок реідентифікації тих, які раніше називали себе росіянами.

 

Загалом я погоджуюся з критикою на адресу Андрія Куркова за готовність публічно дискутувати з Машею Ґессен, хоч би як їхні збігалися позиції щодо війни, путіна та всього іншого. Тим паче я погоджуюся критикою на адресу Георгія Касьянова (нещодавно знову висловленою в колонці Олексія Гараня) за готовність на восьмому році війни з росією брати участь у конференції під егідою голови ворожої розвідки наришкіна.

Але деякі з висловлених у коментарях до критичних дописів думки мене дуже засмутили. Особливо та, яка приписує неадекватну й непатріотичну поведінку Куркова й Касьянова їхньому російському походженню, здебільшого постульованому з огляду на прізвище.

Я вже не раз писав у Фейсбуці на теми ідентичності, але мушу ще раз нагадати: етнічна ідентичність у сьогоднішньому світі визначається не тільки походженням, а й вибором, а в Україні цей чинник став визначальним, особливо після 2014 року. Якщо ми радіємо, що в Україні понад 90 (або вже навіть понад 95) відсотків громадян ідентифікують себе як українці, то мусимо розуміти, що зростання від переписних 77 відсотків стало можливим головно за рахунок реідентифікації тих, які раніше називали себе росіянами.

І якщо частина з них, можливо, просто повернулися до відкинутої за імперських часів ідентичності, то переважна більшість вирішили бути українцями попри російське (а також єврейське, білоруське чи інше) походження. Таким чином вони змінили саме значення українськості: це вже не так спадкова, як громадянська категорія, що підтверджують результати недавнього опитування КМІСу (на замовлення міжнародної дослідницької команди, до якої я належу).

Якщо раніше близько двох третин респондентів казали, що вибрали задекларовану в цьому опитуванні національність за національністю своїх батьків або одного з батьків, то тепер спадковий критерій підтвердили лише 35%, натомість 40% сказали, що визначають національність "за країною, в якій я живу", і ще 19% - "за моїм ставленням до цієї національності" (останній показник змінився особливо разюче, бо раніше свідомий вибір національності визнавали не більш як 5%).

Люди вибирають бути українцями - невже ж це погано? Так, не всі підтверджують свій вибір героїчною або навіть порядною поведінкою, але ж нею відзначаються й не всі з українців за походженням, правда ж?

Як свідчать дані наших опитувань, переважна більшість українських громадян погоджується вважати членами української нації - або ж просто українцями - всіх, хто вибирає цю ідентичність. В липні 2023 року аж 68% цілком погодилися з твердженням, що "до української нації належать усі, хто вважає Україну своєю батьківщиною, незалежно від національності, мови та релігії", а ще 24% - радше погодилися, тобто аж 92% загалом згодні, що українцями можуть бути всі українські громадяни, які цього захочуть.

Щоправда, якщо поставити респондентів перед чітким вибором різних критеріїв належності, як я зробив у грудні 2022 року, то рівні частки респондентів - по 38% - схиляються до того, що до української нації належать "всі громадяни України, незалежно від їхньої етнічної належності, мови, якою вони спілкуються, національних традицій, яких вони дотримуються і на яких виховують своїх дітей" та лише ті "громадяни України (незалежно від етнічної належності), які спілкуються українською мовою, дотримуються українських національних традицій, виховують на них своїх дітей".

Але тут ідеться не про походження, а про поведінку, тобто, знову ж таки, про вибір: велика частина наших співвітчизників небезпідставно вважає, що українцем людину робить не декларація в опитуванні, а демонстрація цього вибору в повсякденному житті. А тих, хто залічує до української нації лише "громадян України, які є етнічними українцями за походженням (мають українців серед своїх предків)", навіть за такого вибору виявилося всього 6%.

Курков і Касьянов повелися в цих ситуаціях так, як поводяться пересічні українці, тобто не дуже добре, хоча й не винятково погано. Що не заперечує їхньої українськості - хіба що вони заперечують її самі, в чому я дуже сумніваюся.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».