Найхоробріша людина, яку я зустрічав
На фронті під Курдюмівкою на Донеччині загинув фотограф Володимир «Джон» Миронюк. Йому було 59 років. Свій останній репортаж він робив на позиції української піхоти, яку окупанти атакували кілька днів.
В ніч на 25 вересня ми з побратимами вперше заступили на нові позиції. Це були передові позиції перед Курдюмівкою, буквально за тиждень до того звільнені нашими штурмовиками. А ми були тою піхотою, яка мала на них закріпитися і їх утримувати.
Позиції були справді складні, відстань до позицій ворога була близько 70 метрів, і вони були перед нами по фронту шириною в 180 градусів.
Ми заступили на позиції вночі, поки було відносно тихо. Пекло почалося на світанку.
Для всіх нас це був перший вихід на таку складну і гарячу позицію.
А потім трапилось щось таке, чого я ніяк не очікував. З-за брусвера з'явилася голова, в шоломі з українським прапором і з фотоапаратом в руках. Він сміливо лежав перед нашим окопом і фотографував нас, поки ми щільно набилися в яму і забивали набоями магазини.
Ми ледь його вмовили застрибнути до нас всередину і заховатися. І він це зробив, але тільки після того, як зручно встановив свою відеокамеру назовні, щоб знімати нас.
Попереду у нас був цілий день війни разом, пліч-о-пліч. Він допомагав мені заряджати магазини для хлопців, і навіть іноді робив це швидше за мене. Іноді нам вдавалося говорити. Він був сповнений оптимізму. Іноді, щоб перемкнути нас на розмову про щось хороше, він пропонував поговорити про жінок. І захоплено розповідав про обох своїх дружин.
Іноді хтось з наших, традиційно, по-солдатськи починав бурчати на керівництво і на долю - тоді він різько перебивав і не давав розкисати. Натомість, розповідав про приклади хоробрих, безстрашних людей. І найбільше про Тайру.
Наша війна тривала від світанку до обіду. Ми відбили кілька штурмів і збили кілька дронів. Від перегріву стволів і клинів, у нас лишився вже тільки один робочий автомат. І тоді їм таки вдалося дістати нас точними скидами з дронів, і в один момент, всі ми в п'ятьох отримали поранення, а потім наступні…
Мабуть, Джону дісталося найбільше, в тому хаосі було складно щось зрозуміти. Але вечірньої евакуації він вже не дочекався…
Прощавай, друже! Дякую тобі за твій оптимізм, сміливість і твої сповнені любові очі!
