Найхоробріша людина, яку я зустрічав

На фронті під Курдюмівкою на Донеччині загинув фотограф Володимир «Джон» Миронюк. Йому було 59 років. Свій останній репортаж він робив на позиції української піхоти, яку окупанти атакували кілька днів.

 

В ніч на 25 вересня ми з побратимами вперше заступили на нові позиції. Це були передові позиції перед Курдюмівкою, буквально за тиждень до того звільнені нашими штурмовиками. А ми були тою піхотою, яка мала на них закріпитися і їх утримувати.

Позиції були справді складні, відстань до позицій ворога була близько 70 метрів, і вони були перед нами по фронту шириною в 180 градусів.

Ми заступили на позиції вночі, поки було відносно тихо. Пекло почалося на світанку.

Для всіх нас це був перший вихід на таку складну і гарячу позицію.

А потім трапилось щось таке, чого я ніяк не очікував. З-за брусвера з'явилася голова, в шоломі з українським прапором і з фотоапаратом в руках. Він сміливо лежав перед нашим окопом і фотографував нас, поки ми щільно набилися в яму і забивали набоями магазини.

Ми ледь його вмовили застрибнути до нас всередину і заховатися. І він це зробив, але тільки після того, як зручно встановив свою відеокамеру назовні, щоб знімати нас.

Попереду у нас був цілий день війни разом, пліч-о-пліч. Він допомагав мені заряджати магазини для хлопців, і навіть іноді робив це швидше за мене. Іноді нам вдавалося говорити. Він був сповнений оптимізму. Іноді, щоб перемкнути нас на розмову про щось хороше, він пропонував поговорити про жінок. І захоплено розповідав про обох своїх дружин.

Іноді хтось з наших, традиційно, по-солдатськи починав бурчати на керівництво і на долю - тоді він різько перебивав і не давав розкисати. Натомість, розповідав про приклади хоробрих, безстрашних людей. І найбільше про Тайру.

Наша війна тривала від світанку до обіду. Ми відбили кілька штурмів і збили кілька дронів. Від перегріву стволів і клинів, у нас лишився вже тільки один робочий автомат. І тоді їм таки вдалося дістати нас точними скидами з дронів, і в один момент, всі ми в п'ятьох отримали поранення, а потім наступні…

Мабуть, Джону дісталося найбільше, в тому хаосі було складно щось зрозуміти. Але вечірньої евакуації він вже не дочекався…

Прощавай, друже! Дякую тобі за твій оптимізм, сміливість і твої сповнені любові очі!

Олександр Скрипник: КДБ проти відзначення за кордоном Дня створення УПА

Розсекречені документи з архіву Служби зовнішньої розвідки України свідчать про те, що в радянський період органи кдб не лише всередині срср, а й за кордоном застосовували агентурно-оперативні та ідеологічні методи, щоб повністю витіснити з пам'яті українців День створення Української повстанської армії, який згідно з постановою Української Головної Визвольної Ради зазвичай відзначався 14 жовтня на свято Покрови.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Темні часи. Вінстон повертається

За іронією долі, один з найбільш цитованих політиків у світовій історії Вінстон Черчилль казав, що усі його найкращі вислови вже озвучили давні римляни, а улюблене чтиво неуків – збірники афоризмів. Якщо проаналізовати бібліографію прем'єра 1980–початку 2000-х, то можна легко визначити на формування якої аудиторії були спрямовані ті видання, адже все вартісне тривалий час знаходилось під ідеологічною забороною, як і постать самого Вінстона Черчилля, затаврованого радянською пропагандою "палієм війни" та "реакціонером".

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.