Прапор у памʼять про зниклих і полонених

У США над Білим Домом вітер колише два прапори. Перший – зрозуміло, американський державний, з зірками та смугами. А другий під ним – майже повністю чорний. Невеликий, але помітний. І коли президент США, або будь-хто з його гостей дивиться на Білий Дім, він бачить маленький чорний прапор і згадує. Згадує, що не всі американські військові повернулися додому.

 

У США над Білим Домом вітер колише два прапори. Перший – зрозуміло, американський державний, з зірками та смугами. А другий під ним – майже повністю чорний. Невеликий, але помітний. І коли президент США, або будь-хто з його гостей дивиться на Білий Дім, він бачить маленький чорний прапор і згадує.

Згадує, що не всі американські військові повернулися додому.

Це прапор громадської організації, яка займається поверненням додому полонених і пошуком зниклих без вісти. Він, цей прапор, зазвичай так і називається: POW/MIA flag. POW – це prisoner of war, військовополонений, а МІА – missing in action, зниклий безвісти під час бойових дій. На прапорі зображений профіль чоловіка за колючим дротом і напис "You Are Not Forgotten". "Ви не забуті".

Цей прапор висить над Білим Домом завжди.

І я б хотів, щоб схожий прапор висів у нас. Над Офісом Президента, над парламентом, над Кабінетом міністрів, меріями і всіма міністерствами. Щоб кожен, хто заходить в ці будівлі – від президента і міністра до останнього помічника чиновника, від іноземного посла до журналіста або простого перехожого – щодня бачив би цей прапор і згадував про наших полонених.

Про зниклих безвісти. Про невинно засуджених, закатованих, поранених – але не забутих. Згадував про людей у піксельному камуфляжі, які чекають що їх знайдуть, визволять і повернуть додому. Згадував і діяв.

Головне, що ми можемо зробити для повернення наших побратимів – якнайшвидше перемоги ворога. Але ще ми можемо показати, що нам не байдуже. Що ми пам'ятаємо і боремось за повернення кожного. Що Україна з ними, хоч не все у цьому питанні залежить від нас.

Ми не можемо просто скопіювати американський варіант прапору. Це було б і неправильно, і нелогічно. Але ми можемо зробити свій.

Я за допомоги Анни Козоріз зробив свій варіант, як я його бачу. Символи зрозумілі: фактично, це чорно-білий негатив державного прапора, на якому рука зі світлої частини, зі світла і волі, простягається до руки внизу, у темряві тюрми або землі.

 

"Ми дотягнемося. Ми витягнемо з темряви. Ми повернемо всіх додому", – говорить цей прапор.

Я показав макет Тайрі, бо хто краще за неї розуміє все про полон. Тайра сказала, що не вистачає якихось слів, гасла, девізу, який буде прямо говорити про волю, про памʼять і про помсту. Обовʼязково про помсту. Тому що памʼять сама по собі мало чого варта.

Запропонуйте свій девіз до прапора. А парламенту я пропоную розробити закон, як у США, щоб прапор у памʼять про зниклих і полонених висів над кожною з важливих державних установ до того часу, поки останній із них не повернеться додому. Варто також провести відкритий конкурс на дизайн цього прапору і зробити його макет відкритим, щоб його міг без порушення авторських прав роздрукувати і повісити кожен, хто забажає.

Важливо памʼятати. Важливо діяти.

Поки не повернеться останній із них.

Останній із нас.

Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?