Спецпроект

Спогади білоруського художника про Голодомор в Україні

Спогади про Голодомор 1933 року на Харківщині, записані білоруським художником Алесем Пушкіним.

 

Працюючи в Білорусі, збирала спогади очевидців Голодомору. Один із таких родинних спогадів записаний відомим художником-реставратором Алесем Пушкіним білоруською, подаю переклад українською першої "авторської" сторінки: Спогади про Голодомор в Україні, записані художником Алесем Пушкіним, містечка Бобр, Крупський район Мінської області, Білорусь у 2008 р.

У нашій родині зберігся факт про Голодомор в Україні.

Моя мама, Сільманович Ганна походила з багатодітної сім'ї у якій було 9 дітей і жили вони у селі Миколаївка, Ухвальскої сільради Крупського району Мінської області. Народилася вона 10 червня 1928 року. була передостанньою 8 дитиною у сім'ї.

І от, за її переказами, вона часто цей факт розповідала, що у 1933 році мій дід Гіполік (Іпполіт) і баба Вульяна (Уляна) від злиденності, від бідності – усі ці 9 дітей, землі мало і вона біля болота, то дід працював на виготовленні смоли і у лісі на роботах з викорчовування пнів – піддалися на заклики сільрадчиків ухвалських – мовляв – їдьте в Україну, там дають хати безплатно і землю, і вирішили їхати в Україну жити.

Бо зі слів моєї матері, дуже тяжко було жити, вони маленькі, їй 5 років, восени, вночі з колгоспного складу, підкопувалися під стіну, - було таке (!) витягали руками хто 10, хто 20 картоплин, щоб принести додому, запастися картоплею на зиму.

І от дід Гіполік зібрав сім'ю, валізки, клунки, хату покинули на догляд сусідам, бо продавати не хотів – а можливо як там в Україні? Іще і не заживеться! – виїхали у 1933 році до Харківської області України.

Приїхали вони у якесь майже порожнє село – назву мама не згадала – і була частина хат білих, мазаних глиною і побілених, порожніх, біля кожної хати – садочок, частина землі і одразу їм віддали хату і землю місцева влада. Пояснили, що після голоду майже всі вимерли, що нема кому працювати у колгоспі і дуже раді, якщо дід піде на роботу у колгосп, та й старші дітки.

І от тільки місцевий чоловік який дивом залишився у живих, зі слів матері – розповів їм правду про жахливий голод, що у цьому будинку жила сім'я з п'яти осіб, що зостався тільки господар, який поховав у цьому садочку усіх дітей і жінку, а сам зійшов невідомо куди, і чи живий він іще – невідомо, але коли повернеться – то вам, білорусам, буде страшно, що він живий – а ви у його хаті.

Розповідав про те як під час голоду люди не витримували і хто сильніший – забирали останню їжу, чоловіки не такі сильні були, як жінки – і забирали їжу у своїх діток, які і помирали швидше за всіх, іще потім м'які частини їх тіл варили і їли.

Після цієї правди, цих розповідей про справжній стан речей в Україні, у цій Харківській області дід одразу зібрався і зранку з усіма клунками і дітьми виїхав додому, через Харків, він розумів, що у сільраді Ухвальській була така агітація і пропаганда – заселяти вільні землі України, а приїхавши – зрозумів усе.

Приїхав знову у свою маленьку хатинку на краю болота у своє село Миколаївка, Ухвальської сільради, Крупського району, Мінської області, де і прожив до 1958 року. Баба Вульяна прожила до 1983 р. Усі діти жили у Білорусі.

Лишився ось такий смішний спогад про цю поїздку за кращою долею в Україну після Голодомору, у 1933 році.

Пізніше, у 1990-і роки я дізнався про цю політику Сталіна – геноцид українського народу і заміну населення на спустошених землях. Мені стало зрозумілим усе: серед іншого, чому дід Гіполік швидко і правильно прийняв рішення не жити у хаті і на землі, яка мала свого відвічного господаря.

Юрій Юзич: "Треба за зброю братись". Ідентифіковано учасника бою під Крутами Михайла Баталина

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.

Сергій Дібров: Чому Василь Кук?

Триває громадське обговорення ініціативи про присвоєння 21 окремій механізованій бригаді почесного найменування на честь генерал-хорунжого УПА Василя Кука.

Роберт Чижевський: Друге життя одного прапора

Під час свого прощального візиту до Києва Президент Анджей Дуда подарував Президентові України Володимиру Зеленському копію одного історичного прапора. Під ним билися повстанці 1863 року – повстанці з відділу Едмунда Ружицького.

Михайло Косів: Мова, релігія, прапор і герб. Як приймали Конституцію України

Якщо Конституція США складається з 18-ти статей, то в нашій Конституції є 161 стаття основного змісту: ми розписали всі сфери суспільного, економічного, політичного, оборонного, культурного, релігійного життя дуже чітко. Я був тоді членом Президії Верховної Ради, головою Комісії з питань культури і духовності. Отож всі гуманітарні норми, закладені в Конституції, проходили через наш Комітет і через мене особисто. Пам'ятаю, скільки було суперечок навколо десятої статті про мову.