"Парад на Софіївській площі українських військ"

105 років тому опівдні 22 січня 1919 року на майдані перед тисячолітньою Київською Софією було урочисто проголошено Акт Злуки Української та Західноукраїнської Народних Республік, який відтоді залишився одним з ключових документів нашої історії. На святі проголошення Акта Злуки того дня на Софіївській площі вагому роль відіграв український військовий оркестр, який надавав тій подій належної урочистості і про участь якого залишилися окремі спогади.

 
Проголошення Акту Злуки на Софійській площі в Києві, 22 січня 1919 року

Сьогодні надзвичайно важлива дата в літописі нашої державності – День Соборності України. 105 років тому, саме опівдні 22 січня 1919 року на майдані перед тисячолітньою Київською Софією було урочисто проголошено Акт Злуки Української та Західноукраїнської Народних Республік, який відтоді залишився одним з ключових документів нашої історії.

Цього дня хочу нагадати усім, що на святі проголошення Акта Злуки того дня на Софіївській площі вагому роль відіграв саме певний український військовий оркестр, який надавав тій подій належної урочистості і про участь якого залишилися окремі спогади.

Так, ще у оприлюдненому попередньому плані того заходу говорилося, після прибуття на площу Директорії, ради міністрів та делегації від Галичини "військовий оркестр грає зустріч". Далі після молебню планувалося, що оркестр грає гімн та розпочнеться військовий парад.

 
Газетний анонс святкового заходу напередодні Свята Злуки

Власне ж у газетному репортажі про ту подію читаємо, як об 11 годині "під звуки музики почали збиратися на майдані військові частини всіх родів зброї, делегації та учні середніх шкіл". У інших спогадах говорилося, що "в'їзд членів Директорії на площу привитав народ грімким "Слава", а оркестра відіграла національний гимн".

Традиційно цього дня повідомлення про події того ілюструються одними й тими ж історичними ілюстраціями - Актом Злуки з фондів ЦДАВО та відомими світлинами з Софіївської площі.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

Проте нині навіть дослідникам Української революції практично невідомо, що у спадщині відомого українського мистця-баталіста Леонида Перфецького є картина, котра має назву "Парад на Софіївській площі українських військ". Вона є одним з варіантів іншої його відомої роботи, яка залишилася у кількох версіях і історія якої нині лишається іще недослідженою.

 
Леоніда Перфецький "Парад на Софіївській площі українських військ"

Наразі не можна зрозуміти, чи сюжет картини відбиває якусь конкретну подію, але з огляду на те, що подія на ній відбувається зимової пори, видається, що митець міг робити натяк і конкретно на події проголошення Акта Злуки 22 січня 1919 року.

Можливо зображена на ньому мить була Перфецьому навіяна спогадами Льонгина Цегельського про кінець святкової дії тієї днини, і які є ніби її логічним сугоголосним супроводом - "Військова музика, що грала цей марш, з'явилася в тій широкій вулиці, яку через збиті товпи провели поперед нас військові кордони. А за музикою військові колони в ритмічному рухові. Лави за лавами. Музика дійшла перед нас. Її капельмайстер засалютував нам своєю батутою, і музика скрутила вбік з дороги та станула проти нас, лишаючи поміж собою і нами широку вулицю.

Цією вулицею йшли тепер дефілюючі колони, разом понад 10,000 мужа. Перша появилась кіннота — придніпрянці. Коні чудові, козаки один в одного! Їхали свобідно, по-козацьки, вигукуючи "Слава!", махаючи шапками або й підкидаючи їх вгору та ловлячи їх знову".

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.

Максим Осадчук: "Втома від війни". Що буде далі?

Скидається на те, що в суспільстві остаточно оформилися дві соціологічно помітні групи, яких породила та живить війна. Справа не в тому, що одні проукраїнські, а інші - колаборанти, зовсім ні. Представники обидвох категорій всім серцем бажають перемоги України та переробки якомога більшої кількості окупантів на хороших росіян. Різниця в уявленнях про те, чим заради цього прийнятно пожертвувати.