"Парад на Софіївській площі українських військ"

105 років тому опівдні 22 січня 1919 року на майдані перед тисячолітньою Київською Софією було урочисто проголошено Акт Злуки Української та Західноукраїнської Народних Республік, який відтоді залишився одним з ключових документів нашої історії. На святі проголошення Акта Злуки того дня на Софіївській площі вагому роль відіграв український військовий оркестр, який надавав тій подій належної урочистості і про участь якого залишилися окремі спогади.

 
Проголошення Акту Злуки на Софійській площі в Києві, 22 січня 1919 року

Сьогодні надзвичайно важлива дата в літописі нашої державності – День Соборності України. 105 років тому, саме опівдні 22 січня 1919 року на майдані перед тисячолітньою Київською Софією було урочисто проголошено Акт Злуки Української та Західноукраїнської Народних Республік, який відтоді залишився одним з ключових документів нашої історії.

Цього дня хочу нагадати усім, що на святі проголошення Акта Злуки того дня на Софіївській площі вагому роль відіграв саме певний український військовий оркестр, який надавав тій подій належної урочистості і про участь якого залишилися окремі спогади.

Так, ще у оприлюдненому попередньому плані того заходу говорилося, після прибуття на площу Директорії, ради міністрів та делегації від Галичини "військовий оркестр грає зустріч". Далі після молебню планувалося, що оркестр грає гімн та розпочнеться військовий парад.

 
Газетний анонс святкового заходу напередодні Свята Злуки

Власне ж у газетному репортажі про ту подію читаємо, як об 11 годині "під звуки музики почали збиратися на майдані військові частини всіх родів зброї, делегації та учні середніх шкіл". У інших спогадах говорилося, що "в'їзд членів Директорії на площу привитав народ грімким "Слава", а оркестра відіграла національний гимн".

Традиційно цього дня повідомлення про події того ілюструються одними й тими ж історичними ілюстраціями - Актом Злуки з фондів ЦДАВО та відомими світлинами з Софіївської площі.

В оці тайфуна. Як проголосили Акт Злуки

Проте нині навіть дослідникам Української революції практично невідомо, що у спадщині відомого українського мистця-баталіста Леонида Перфецького є картина, котра має назву "Парад на Софіївській площі українських військ". Вона є одним з варіантів іншої його відомої роботи, яка залишилася у кількох версіях і історія якої нині лишається іще недослідженою.

 
Леоніда Перфецький "Парад на Софіївській площі українських військ"

Наразі не можна зрозуміти, чи сюжет картини відбиває якусь конкретну подію, але з огляду на те, що подія на ній відбувається зимової пори, видається, що митець міг робити натяк і конкретно на події проголошення Акта Злуки 22 січня 1919 року.

Можливо зображена на ньому мить була Перфецьому навіяна спогадами Льонгина Цегельського про кінець святкової дії тієї днини, і які є ніби її логічним сугоголосним супроводом - "Військова музика, що грала цей марш, з'явилася в тій широкій вулиці, яку через збиті товпи провели поперед нас військові кордони. А за музикою військові колони в ритмічному рухові. Лави за лавами. Музика дійшла перед нас. Її капельмайстер засалютував нам своєю батутою, і музика скрутила вбік з дороги та станула проти нас, лишаючи поміж собою і нами широку вулицю.

Цією вулицею йшли тепер дефілюючі колони, разом понад 10,000 мужа. Перша появилась кіннота — придніпрянці. Коні чудові, козаки один в одного! Їхали свобідно, по-козацьки, вигукуючи "Слава!", махаючи шапками або й підкидаючи їх вгору та ловлячи їх знову".

Павло-Роберт Маґочій: Вшанування пам'яті Семена Глузмана – Слави

16 лютого 2026 року помер відомий український психіатр і дисидент Семен Глузман. Він відбув 10 років радянських концтаборів та заслання в часи СРСР. 16 квітня на Міжнародній конференції Української психіатричної асоціації в Києві вшанували пам'ять Семена Глузмана – Слави. Публікуємо промову друга Глузмана та голландського правозахисника Роберта ван Ворена.

Олексій Мустафін: Негус власною волею. Бурхливе життя Теводроса II

Коли у квітні 1868 року британські вояки здобули штурмом гірську фортецю Мекдела – резиденцію ефіопського негуса (або ж імператора) Теводроса II, вони знайшли володаря вже мертвим. І кинулися розривати його одяг на сувеніри. Зупинив ганебне видовище командувач Роберт Нейпір. Який наказав приставити до тіла надійну охорону. Поховали Теводроса II з повагою до його імператорського статусу.

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.