Хмара, якого не лякали вітри

Історія сталася влітку 1991-го. Влада новонародженої незалежної України, червона всередині, шукала методи боротьби з войовничими дисидентами, прибічниками національної ідеї, такими, як Степан Хмара. нічого розумнішого, ніж провокація за участю міліцейського полковника у підземному переході, "трубі" під Майданом, на той час площею Жовтневої революції, мізки колишнього ідеологічного відділу ЦК КПУ не вигадали.

 
Затриманий Степан Хмара, 1991 рік
Фото: Єфрем Лукацький

— …А памʼятаєш, Олю, як тоді, в готелі?..

І голосно, молодо регоче, закинувши голову.

Я й собі сміюся, позираючи крадькома навкруги: такий тест. Пару разів Ількович влаштував цю імпрезу в людному місці, в кулуарах Ради. Інколи серед глядачів знаходилися посвячені, хто памʼятав, про що, власне, мова. Хоча більшість просто дивилися зацікавлено: якась пікантна історія з давніх часів?

Історія сталася влітку 1991-го. Влада новонародженої незалежної України, червона всередині, шукала методи боротьби з войовничими дисидентами, прибічниками національної ідеї, такими, як Степан Хмара. Бо ж не для того незалежність нам, так би мовити, дана, щоби різні нацики-депутати в парламенті збиткувалися над поважними людьми! (Тут доречно згадати про групу "239", але тоді текст піде в інше русло.)

Отже, нічого розумнішого, ніж провокація за участю міліцейського полковника у підземному переході, "трубі" під Майданом, на той час площею Жовтневої революції, мізки колишнього ідеологічного відділу ЦК КПУ не вигадали. Полковник, дбаючи про громадський порядок, копав ногами розкладачку, на якій спала бомжиха ( чи підпила дама та мала стосунок до "операціі", чи ні, достеменно не знаю, ходили різні чутки.)

 

Важливо, що гидку сценку побачив Степан Хмара, він якраз проходив повз. Зрозуміло, "стартонув" на мєнта — " Не сміти чіпати жінку!" — і …був повʼязаний не просто як вуличний хуліган, а як особа, що здійснила напад на правоохоронця " прі ісполнєніі".

Далі — абсурдна тяганина з судами, куди, врешті решт, Хмара відмовився приходити. І його постановили доправити на засідання силою. Жив депутат-львівʼянин у готелі "Україна", що на бульварі Шевченка ( зараз розкішний "Премʼєр Палас". ) Тоді ж найбільшою розкішшю номерів вважалися товстезні дубові двері. 18 липня група журналістів, здебільшого представники іноземних ЗМІ, акредитовані в Раді, в тому числі і я, кілька депутатів та адвокати Хмари чергували в номері, сподіваючись, що присутність свідків не дозволить чинити насилля.

Ми помилялися. Що трапилося невдовзі , — в замітці.

… Під балконом третього поверху валують сторожові собаки (йде ж бо захоплення небезпечного державного злочинця!) Поруч збирається натовп перехожих. До них і звертається з балкона, як з трибуни, Хмара. Говорить про демократію, права людини і про загрозу диктатури, що перефарбувалася в національні кольори . Біла сорочка, сиве волосся тріпоче під вітром.

Пристрасть, сміливість і віра. Для слухачів спонтанна політична промова на тлі безглуздої акції влади — подія, яка здатна змінити спосіб мислення, чи, принаймні, спроба почати думати. Люди скандують " Хма-ра! Хма-ра!".

Десяток міліціонерів тримають як батут чималий шматок брезенту: чогось вирішили, що Степан Ількович у фіналі кинеться на асфальт. Чи самі збиралися скинути, імітуючи спробу втечі? Нема людини — нема проблеми.

Під забарикадовані товстезні двері номеру, що здригаються від ударів ОМОНу, бризкають " Черьомухой" і , зрештою, вибивають. ОМОН у повному спорядженні вдирається до кімнати мало не по наших головах, хапає депутата, викручуючи йому руки, виносить. Журналістів блокують в номері до ранку, попередньо відрізавши телефон. ( Мобільних ще нема навіть у представників FT та Guardian.)

Промивши очі та відплювавшись від "Черьомухи", пишемо репортажі в блокнотах. Ближче до світанку до визволення медійників долучаються іноземні дипломати. Скандал щодо брутального захоплення депутата отримує світовий розголос.

Боротьба тільки починалася.

Дорогий Ільковичу, я не плачу сьогодні. Я згадую вас — сміливого до безтями, категоричного до краю, запального, веселого, сильного духом, з безмежною любовʼю до України — і знаю, що ви схвалили б такий некролог.

Ми переможемо. Інакше і бути не може.

Мирослав Іванек : На Волині найбільше постраждали українці та євреї

Кволі спроби заперечити заявам поляків здебільшого зводяться до нагадування, що поляки також вбивали українців, але цей аргумент є нівечений аргументом асиметрії польських і українських втрат. У цьому розігрітому до червоного спорі про польсько-українські жертви дивним чином загубилася усвідомленість, що найбільші злочини на Волині під час війни скоїли німці, а найбільших жертв зазнали українське та єврейське населення.

Богдан Червак: В Україну повернуть останки тещі Євгена Коновальця та Андрія Мельника Марії Федак

У Люксембургу відбулася ексгумація праху Марії Федак – матері Софії Федак-Мельник, дружини Голови ОУН Андрія Мельника.

Юрій Бутусов: Пам'яті Сергія "Борцухи"

На війні загинув Сергій "Борцуха" - боєць групи снайперів "Тенгрі" ГУР МО, який у перші дні великого вторгнення на велосипеді з гранатометом РПГ-7 та трьома пострілами до нього вирушив зупиняти російські бронетанкові колони, що рвались на Ірпінь.

Юрій Рудницький: Самореабілітація полковника. Враження й нотатки читача

У 1928 році полковник Січових стрільців Євген Коновалець видав брошуру "Причинки до історії української революції". Всупереч назві, брошура мало схожа на нотатки чи роздуми з приводу всього спектру історії визвольної боротьби 1917-1921 рр. Радше маємо справу з прагненням її автора пояснити позицію і свою, і "січовиків" у різні періоди - Центральної Ради, Української Держави і Директорії.