Хмара, якого не лякали вітри

Історія сталася влітку 1991-го. Влада новонародженої незалежної України, червона всередині, шукала методи боротьби з войовничими дисидентами, прибічниками національної ідеї, такими, як Степан Хмара. нічого розумнішого, ніж провокація за участю міліцейського полковника у підземному переході, "трубі" під Майданом, на той час площею Жовтневої революції, мізки колишнього ідеологічного відділу ЦК КПУ не вигадали.

 
Затриманий Степан Хмара, 1991 рік
Фото: Єфрем Лукацький

— …А памʼятаєш, Олю, як тоді, в готелі?..

І голосно, молодо регоче, закинувши голову.

Я й собі сміюся, позираючи крадькома навкруги: такий тест. Пару разів Ількович влаштував цю імпрезу в людному місці, в кулуарах Ради. Інколи серед глядачів знаходилися посвячені, хто памʼятав, про що, власне, мова. Хоча більшість просто дивилися зацікавлено: якась пікантна історія з давніх часів?

Історія сталася влітку 1991-го. Влада новонародженої незалежної України, червона всередині, шукала методи боротьби з войовничими дисидентами, прибічниками національної ідеї, такими, як Степан Хмара. Бо ж не для того незалежність нам, так би мовити, дана, щоби різні нацики-депутати в парламенті збиткувалися над поважними людьми! (Тут доречно згадати про групу "239", але тоді текст піде в інше русло.)

Отже, нічого розумнішого, ніж провокація за участю міліцейського полковника у підземному переході, "трубі" під Майданом, на той час площею Жовтневої революції, мізки колишнього ідеологічного відділу ЦК КПУ не вигадали. Полковник, дбаючи про громадський порядок, копав ногами розкладачку, на якій спала бомжиха ( чи підпила дама та мала стосунок до "операціі", чи ні, достеменно не знаю, ходили різні чутки.)

 

Важливо, що гидку сценку побачив Степан Хмара, він якраз проходив повз. Зрозуміло, "стартонув" на мєнта — " Не сміти чіпати жінку!" — і …був повʼязаний не просто як вуличний хуліган, а як особа, що здійснила напад на правоохоронця " прі ісполнєніі".

Далі — абсурдна тяганина з судами, куди, врешті решт, Хмара відмовився приходити. І його постановили доправити на засідання силою. Жив депутат-львівʼянин у готелі "Україна", що на бульварі Шевченка ( зараз розкішний "Премʼєр Палас". ) Тоді ж найбільшою розкішшю номерів вважалися товстезні дубові двері. 18 липня група журналістів, здебільшого представники іноземних ЗМІ, акредитовані в Раді, в тому числі і я, кілька депутатів та адвокати Хмари чергували в номері, сподіваючись, що присутність свідків не дозволить чинити насилля.

Ми помилялися. Що трапилося невдовзі , — в замітці.

… Під балконом третього поверху валують сторожові собаки (йде ж бо захоплення небезпечного державного злочинця!) Поруч збирається натовп перехожих. До них і звертається з балкона, як з трибуни, Хмара. Говорить про демократію, права людини і про загрозу диктатури, що перефарбувалася в національні кольори . Біла сорочка, сиве волосся тріпоче під вітром.

Пристрасть, сміливість і віра. Для слухачів спонтанна політична промова на тлі безглуздої акції влади — подія, яка здатна змінити спосіб мислення, чи, принаймні, спроба почати думати. Люди скандують " Хма-ра! Хма-ра!".

Десяток міліціонерів тримають як батут чималий шматок брезенту: чогось вирішили, що Степан Ількович у фіналі кинеться на асфальт. Чи самі збиралися скинути, імітуючи спробу втечі? Нема людини — нема проблеми.

Під забарикадовані товстезні двері номеру, що здригаються від ударів ОМОНу, бризкають " Черьомухой" і , зрештою, вибивають. ОМОН у повному спорядженні вдирається до кімнати мало не по наших головах, хапає депутата, викручуючи йому руки, виносить. Журналістів блокують в номері до ранку, попередньо відрізавши телефон. ( Мобільних ще нема навіть у представників FT та Guardian.)

Промивши очі та відплювавшись від "Черьомухи", пишемо репортажі в блокнотах. Ближче до світанку до визволення медійників долучаються іноземні дипломати. Скандал щодо брутального захоплення депутата отримує світовий розголос.

Боротьба тільки починалася.

Дорогий Ільковичу, я не плачу сьогодні. Я згадую вас — сміливого до безтями, категоричного до краю, запального, веселого, сильного духом, з безмежною любовʼю до України — і знаю, що ви схвалили б такий некролог.

Ми переможемо. Інакше і бути не може.

Радомир Мокрик: Пам'яті Віктора Карта

25 липня на 96-му році життя помер всесвітньо відомий шаховий тренер, засновник Львівської шахової школи Віктор Карт.

Роман Маленков: Національне військове меморіальне кладовище: граніт чи пісковик?

Більшість козацьких хрестів України із пісковика. Найстаріший український хрест має вже вісім століть віку - хрест на могилі Клима Христинича, дружинника короля Данила. Стоїть він біля Зимного. Граніту раніше ніколи не було. Хоча маємо і об'єктивну причину - його просто значно складніше було добути.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?